Андрій Дорошенко та Іван Пилипчук – сусіди.
Хоч вони, як кажуть, не дуже цілуються, але живуть, як уподобає сусідам: тихо та мирно. Андрій, хороший хазяїн, поважає дружину Дуню, не п’є, працює столяром у “Міжколгоспбуді”. А у Івана життя не ладиться. Працює на залізниці, любить випити, б’є дружину, бешкетує. Ото, як приходить із роботи п’яний, то жінка не пускає його в хату. То він і спить під дверима, або серед двору на траві. А коли похолодало, тоді Іван облюбував собі місце для відпочинку на горищі хліва у сусіда Андрія.
От жінка Андрія викопала на городі часник та цибулю, розстелила все на горищі, щоб просихало і сушилось, і спускається по драбині вниз, як в той час відкривається хвіртка й у двір входить Андрій.
– О, чого це ти приїхав так рано, говорив, що до неділі не будеш, що роботи багато? – зустріла вона чоловіка запитанням.
– Переводять на другий об’єкт робити вікна та двері, то приїхав за інструментом, – неохоче відповів він.
– Може тобі його зняти? – каже Дуся.
– Ні! Я сам, ти не знаєш, який мені треба. Андрій піднявся на горище. Ухопив оберемок сіна, згріб під себе, перекинув на друге місце, потім ще раз і ще… І що це? Під сіном лежить Іван, підібгавши ноги під себе.
– А ти чого тут? – здивувався Андрій.
– Я, я, е-е-е! Відпочиваю, – заікаючись, промимрив той.
Той піднявся на ноги, що є сили рвонув вперед, ударив Андрія коліном у живіт, сплигнув на землю і подався з двору.
Андрій теж зіскочив з горища, але за сусідом не побіг, а подався у хату.
– Так он чого вона питала, чому я приїхав так рано, – мимрив про себе, – шлюха погана. Я зараз тобі розповім, чого приїхав, – він відстебнув ременя з залізною бляхою, підбіг до переляканої жінки, уперезав раз, другий, а потім давай хлистати її по плечах, по спині, по сідниці, приказуючи:
– Ось, чого я приїхав, ось чого… Чоловіка відправить на роботу, а сама з чужими чоловікаии на горищі тирлиться.
– Андрію, що ти робиш, – кричала Дуня, захищаючись рукою від ударів. – Ти збожеволів, я його і не бачила. Навіщо мені той п”яниця, я тебе одного кохаю, послухай мене, це правда.
Але Андрій її не слухав, бив жінку, аж поки та не втратила свідомість. В той же день, зібрав інструменти і поїхав на село. А через тиждень повернувся до хати, закидав у валізу необхідні пожитки, а все те що залишилось спалив серед двору.
Дуня плакала, падала йому у ноги, Богом клялась. Але той був не вблаганний.
– Зі шлюхою розмовляти не хочу, – і пішов з хати. З тих пір більше не з’являвся там, де покинув свою „не вірну” дружину.
Дуня їздила у те село, де мав працювати Андрій, але його там вже не було. Люди казали, що виїхав він до Америки.
Микола ЯРМАК, м.Чернігів
