Фотопроєкт «Ветерани та ветеранки на публічній службі» — це не просто серія світлин. Це жива розповідь про людей, які після фронту не зупинилися, а знайшли новий спосіб служити країні.
Серед героїв — Іван Ващенко, заступник голови Чернігівської обласної державної адміністрації. Його образ у проєкті — символ того, що військовий досвід може стати фундаментом для державної роботи, для рішень, які впливають на життя громад і всієї країни.
Проєкт, створений Міністерством ветеранів України за ініціативи Прем’єр-міністерки Юлії Свириденко, об’єднав 16 історій. Це історії людей, які пройшли крізь війну, але сьогодні їхня сила — у знаннях, професіоналізмі та лідерстві. Вони працюють у державних органах, місцевому самоврядуванні, сфері критичної інфраструктури, ветеранської політики, безпеки, соціального захисту та розвитку громад.
Ці фотографії — не лише про минуле. Вони про теперішнє і майбутнє. Про ветеранів і ветеранки як управлінців, експертів, агентів змін. Про тих, хто вміє брати відповідальність і вести за собою.
У кожному кадрі — не тільки пам’ять про фронт, а й світло нової ролі: ролі творців держави, яка відбудовується і змінюється. Це історії про силу, що не згасає, а трансформується у служіння громаді та країні.
Іван Ващенко: від розвідника до публічного служіння
Його шлях починався у військовій формі — розвідник-оператор, старший розвідник під час Антитерористичної операції. Для Івана Ващенка рішення стати на захист України було не героїчним жестом, а природним кроком. «Я знав, що мушу бути там, де потрібен», — так він пояснює свій вибір.
З перших днів повномасштабного вторгнення він долучився до оборони Чернігівщини. Військова підготовка, юридична освіта і досвід служби стали тим фундаментом, який дозволив швидко діяти, ухвалювати рішення в умовах невизначеності й тримати дисципліну.
Але після фронту він обрав інший фронт — публічну службу. Спочатку у місцевому самоврядуванні, де пройшов шлях від юриста до керівника, а згодом — на рівні області. Для нього це було продовженням тієї ж відповідальності: бути там, де від якості рішень залежить життя громад.
Під час вторгнення цей досвід став особливо важливим. Ващенко координував взаємодію з громадами, допомагав збирати й передавати критично важливу інформацію, а після деокупації — долучився до відновлення зруйнованої інфраструктури. Тут бойовий досвід перетворився на перевагу: уміння діяти швидко, брати відповідальність і не губитися у складних обставинах.
«Сильна держава починається з якісної роботи кожного на своєму місці», — переконаний він. Саме тому вважає, що люди з бойовим досвідом потрібні у державному управлінні. Вони приносять не лише стійкість, а й розуміння ціни рішень, готовність діяти там, де складно.
Іван Ващенко — приклад того, як військова витримка і громадянська відповідальність зливаються в одне. Його історія — про те, що служіння державі не закінчується на фронті. Воно триває у щоденній роботі, де кожне рішення має значення для життя людей.
Сергій Вітер, за матеріалами Міністерства у справах ветеранів
