Як українська культура живе далеко від дому? Історія Валентини Чорної з Чернігівщини про тріумф ансамблю «Ластів’ята» у литовському місті Шяуляй.
Святкування Дня міста Шяуляй подарувало багато нових зустрічей і вражень. Але найбільш зворушливим моментом стало те, що торкнулося серця кожного українця, хто був там.
Коли на святковій сцені місто вітали представники різних країн, серед Латвії та Естонії раптом пролунала — Україна. І над площею, далеко від нашого дому, зазвучала українська пісня. Це відчуття важко передати словами: коли чуєш рідну мову за кордоном, серце ніби на мить повертається додому.
У Шяуляї діє інтеграційний центр українців «Мальва». При ньому артистка України Олена Ластівка створила ансамбль «Ластів’ята». Це не готовий колектив, який приїхав із України, а гурт, народжений тут — із тих, хто опинився в Шяуляї й захотів співати разом. У складі ансамблю є і дорослі, і діти. Так українська культура продовжує жити й розквітати далеко від рідної землі.
Особливо зворушливо було бачити, як українським виконавцям аплодували на міській площі. Нашим — найгучніше! У такі миті розумієш: Україна — це не лише місце на карті. Це наша мова, наша пісня, наша пам’ять і культура. І куди б не занесла нас доля — ми несемо її із собою.
Дякуємо «Мальві», Олені Ластівці та «Ластів’ятам» за те, що українська пісня звучала у Шяуляї так, що нею хотілося пишатися. Бо ці оплески були не лише ансамблю — вони були Україні.
Авторка: Валентина Чорна, село Дібрівне, Чернігівський район
