До Дня вчителя ми особливо згадуємо постать Михайла Небощицького — батуринця, педагога, який усе життя навчав дітей і водночас не боявся говорити правду про українське минуле. За це його засудили радянські каральні органи.
Михайло Небощицький народився 21 листопада 1893 року в Батурині. З дитинства вирізнявся старанністю й любов’ю до науки. Після навчання у місцевому училищі та семінарії в Суражі він здобув звання вчителя початкової школи й розпочав педагогічну працю на Чернігівщині.
Перша світова війна та революційні події не оминули його: служив писарем у війську, був секретарем полкового комітету, а після демобілізації повернувся до рідного Батурина. Тут понад два десятиліття працював учителем, завучем, інспектором, викладачем української мови, здобув вищу освіту в Ніжині. Його життя було прикладом постійного навчання й служіння громаді.
Та в 1937 році доля обірвалася трагічно. За «антирадянську агітацію» — фактично за те, що він прославляв українське козацтво та гетьманів Івана Мазепу й Кирила Розумовського — Небощицького засудили на десять років ув’язнення. Покарання відбував у далекому Угличі Ярославської області. Там, виснажений і хворий, він помер 2 січня 1942 року у віці 48 років. Лише 1958-го його реабілітували посмертно.
Сьогодні ми згадуємо Михайла Небощицького як людину, що все життя несла знання й любов до рідного краю. Його приклад нагадує: учитель — це не лише професія, а й покликання, яке може стати подвигом.
У статті використані матеріали Державного архіву Чернігівської області (Ф. Р-8840. оп. 3. спр. 3335), які виявила Зоя Сніжок.
