До повномасштабного вторгнення він працював на будівництві за кордоном. Та досвід строкової служби підказував: війна неминуча. У перші ж дні 23-річний чоловік повернувся додому й шукав спосіб потрапити до лав Збройних Сил.
«Занадто молодий!» — чув не раз, але таки добився свого. Так він став сержантом із позивним «Цербер», а згодом — інструктором групи 68 окремої єгерської бригади ім. Олекси Довбуша.
Його бойовий шлях проліг через Луганщину, Донеччину та Харківщину.
У вересні 2023 року «Цербер» отримав тяжке поранення. Після тривалого лікування він не залишив служби: «За спиною – сім'я. Сьогодні ми б’ємося тут, щоб завтра війна не прийшла в мій дім. Я не маю права цього допустити».
Тепер сержант навчає побратимів. Для нього найбільша винагорода — коли вони повертаються з бойових виходів живими: «Головне завдання – навчити так, щоб вони не повторювали наших помилок».
Попри мрії після перемоги знову працювати на будівництві — цього разу зводити власний дім — «Цербер» твердо стоїть на своєму: його обов’язок сьогодні — захистити найрідніших.
«Найбільше хочу повернути своїй дружині весь той час, поки мене не було вдома», — зізнається він.
Ця історія — приклад того, як молодість і сила перетворюються на відповідальність і мужність. Бо війна не має права залишитися дітям.
Сергій Вітер
