У кожній культурі є голоси, які стають не просто відлунням часу, а його музикою. Для України таким голосом є Андрій Демиденко — поет і пісняр, котрий уже понад пів століття творить мелодію нашої пам’яті й нашої душі. Йому — 75, але його слово й пісня звучать так, ніби народжуються щойно сьогодні, з глибин серця народу.
Народжений у поліському селі Мартиновичі, він ще школярем відчув поклик слова. Його перші рядки, надруковані у «Київській правді», а дещо пізніше у журналі «Дніпро» стали початком дороги, яку благословив сам Андрій Малишко. «Я бачу вашу літературну доріжку — вона аж дзвенить!» — сказав класик, і це дзвінке благословення стало пророчим.
Демиденко — не лише поет, а й інженер, журналіст, професор. Його життєвий шлях — доказ того, що справжня творчість не знає меж між професіями й науками. Вона проростає там, де є любов до слова й до людини.
Його пісні — це понад сім сотень текстів, що стали народними. «Вічний Київ», «Батьківський поріг», «Україночка», «Ах, моє ти село» — у цих рядках відчувається не тільки особиста ностальгія, а й колективна пам’ять. Це пісні, які співають Дмитро Гнатюк і Софія Ротару, Назарій Яремчук і Раїса Кириченко, але насправді їх співає сама Україна.
У його слові — жіноча доля, що «вибрала мене», і водночас — сила нескореної українки, яка «із сльози відродилася». У його рядках — молитва про білу заздрість, що несе щирість і віру, і пересторога про чорну, що приносить зраду й самоту. У його піснях — запах споришів і м’яти, тиха річка й дитинство, яке завжди повертає нас до витоків.
Демиденко — це поет, який уміє поєднати особисте й всенародне. Його слово — як криниця душі: висихає, коли віддаляєшся від рідного села, і знову наповнюється, коли повертаєшся до батьківського порогу.
У 75 років він залишається тим, ким був у юності: співцем любові, пам’яті й нескореності. Його творчість — це не лише пісня про минуле, а й дороговказ у майбутнє. Бо поки звучить його «Україночка», поки ми бережемо «ті дні золоті», Україна має свій голос — чистий, щирий, невмирущий.
Олександр Молибога,
спеціально для видання bilahata.net
