У Бобровицькій громаді Чернігівської області знову сльози й горе, стають на коліна люди, об’єднані непоправною втратою: прощаються з Героєм Ігорем Миколайовичем Кошелем. Церемонія відбувалася на Траурному мітингу «Вічна пам'ять Героям».
Народився Ігор Миколайович 4 жовтня 1971 року. Після закінчення Бобровицької середньої школи №1, навчався в професійно-технічному училищі на верстатника. З 1990-го по 1992-й роки проходив строкову службу в артилерійській бригаді першої гвардійської танкової армії на посаді розвідника.
Після звільнення в запас працював на різних посадах. Останнє місце роботи – охоронець у товаристві «Земля і воля». З цієї посади був призваний по мобілізації на військову службу ЗСУ у липні 2022 року, але з посади не звільнений.
У складі окремої бригади брав участь у обороні Бахмута й Соледара Донецької області. Знав і володів штатним озброєнням і технікою. Старший солдат Кошель Ігор, механік-водій танкового взводу роти вогневої підтримки військової частини під час виконання бойового завдання за призначенням, в ході ведення бойових дій загинув 10 березня 2024 року в районі селища Білогорівка Сєвєродонецького району Луганської області. Відважний воїн назавжди залишиться вірний Військовій присязі, українському народу. Він став сильнішим за смерть.
У тяжкому горі залишилися рідні: дружина Галина Миколаївна, донька Юля, син Антон.
Співчуття рідним від імені громади висловив перший заступник міського голови Володимир Данішевський.
Він наголосив, що нескорений воїн Ігор віддав найцінніше, що було в нього, – своє життя за свободу й незалежність Вітчизни, хоч мав свої мирні плани. Тож нехай Господь прийме його душу як вірного захисника свого народу, що з честю виконав священний обов’язок.
Начальник першого відділу Ніжинського районного ТЦК та СП, підполковник Андрій В’ялий визнав, що смерть воїна Ігоря Кошеля – це тяжка втрата не лише для рідних, а й для всіх побратимів. Пам'ять про таких воїнів залишається назавжди в серцях тих, хто воював з ним пліч-о-пліч, душа в душу, а ім’я його золотими літерами буде вписане в історію України та рідної громади.
Шанування воїну висловили й численні земляки – живими квітами обклали його домовину, гіркими сльозами її окропили.
Скорботи хвилина, громада мовчить. А живе вона у світі, доки Герої тримають їй неба блакить.
Заупокійна літія по загиблому воїну відбулася у рідному земному домі, й поховали його з усіма військовими почестями на кладовищі неподалік родинного будинку.
Григорій Войток
