Ми неодноразово розповідали про стан справ навколо Смолинського торфобрикетного заводу ‒ філії Державного підприємства «Чернігівторф». Нині ситуація дійшла до свого «логічного» апогею в питанні ‒ бути чи не бути заводу?
Днями редакція отримала статтю для оприлюднення, в якій висвітлені проблеми з точки зору керівництва Смолинського заводу та його окремих працівників, і в той час, піддається різкій критиці діяльність дирекції ДП «Чернігівторф», у структурі якого і знаходиться філія заводу. Аби не висвітлювати цю проблематичну тему однобоко, ми звернулися і до іншої сторони, яка різко критикується в запропонованому нам матеріалі. Отже, спочатку ми розміщуємо статтю, яка нам була надіслана першою, а після неї публікуємо позицію у вигляді інтерв’ю опонентів керівників Смолинського заводу.
Додамо лише, що після отримання запропонованої статті відбулися деякі істотні зміни в діяльності цих державних суб’єктів. Зокрема те, що Андрій Страхов, який пропрацював на заводі 14 років, з яких сім – головним інженером, наказом директора ДП «Чернігівторф» Віталія Тітаренка звільнений зі своєї посади, а директорка заводу Валентина Огієнко звільнилася за власним бажанням.
Отже, спочатку пропонуємо вам, шановні читачі, першу статтю:
Через «прокладку» на шиї шахтарів єдиний в області торфозавод може зупинитись
Не підготовлені до сезону поля, не закуплена цегла для ремонту аварійної печі «Татищева», відсутність солярки і як наслідок – загроза зриву сезону з заготівлі сировини. Через дії новоспеченого керівництва ДП «Чернігівторф» єдиний в області торфозавод, що розташований у селищі Смолин, може зупинитись. Відтак 60 торфовидобувників опиняться без роботи, а Чернігівщина без доступного палива – торфобрикету. Шахтарі нарікають на тотальну бюрократію і некомпетентність з боку заїжджих чиновників, призначених Фондом державного майна України, а також відсутність можливості нормально здійснювати господарську діяльність. Попри складнощі «Смолинський торфозавод» змушений утримувати прокладку ДП «Чернігівторф», щомісяця віддаючи їм 9 відсотків доходів. Суми не маленькі як для невеликого заводу – від початку року підприємство перерахувало державній прокладці 1,8 мільйона гривень. Що кажуть на заводі і чи не загрожує йому зупинка?
Заїжджі гастрабайтери
Наприкінці минулого року Фонд державного майна України призначив виконувачем обов’язків директора ДП «Чернігівторф» колишнього міліціонера Віталія Тітаренка. У торфогалузі чоловік ніколи не працював. Кілька місяців тому до Тітаренка приставили заступника – кажуть, переселенця з окупованої Горлівки Сергія Калиніна. До галузі він також ніколи раніше не мав стосунку.
Андрій Страхов
«Три місяці вони на посадах, а від того підприємству тільки гірше, – скаржиться головний інженер «Смолинського заводу», голова профспілки ДП «Чернігівторф» Андрій Страхов. – Виробництвом ніхто не займається, а лише шукають і копають компромат на завод. Через їхні дії ми не змогли підготувати болото до сезону».
За словами головного інженера заводу, керівництво ДП «Чернігівторф» заборонило наймати спеціалізований транспорт для поглиблення каналів, які б спустили з полів воду.
«У нас такої техніки немає, тому ми щороку підписували угоду з підприємцем, який спускав нам таким чином воду. Тепер от вся вода на полях, підготовчі роботи ми розпочати не можемо», – каже головний інженер.
Андрій Львович вказує рукою на розроблені в минулому році поля, всі вони залиті водою. «Болото залите… Якби ми своєчасно загнали екскаватор, то підготовку до сезону можна було б розпочати, а так на полях досі стоїть вода, до якої додається ще й дощова вода. У нас сезон триває всього три місяці – з травня по липень. Якщо не заготовимо сировини, то працювати не буде на чому, 60 чоловік залишиться без роботи».
Жодне виробниче завдання не виконане!
Начальник виробничого цеху пенсіонер Микола Мойсеєнко працює на заводі з 1989 року. Він слідкує за роботою 50-тонного пресу. Це – серце підприємства, зупинка якого означатиме зупинку заводу.
«Пресу вже 25 років, працює на чесному слові і завдяки вмілим рукам наших спеціалістів, – говорить Микола Миколайович. – Він у нас залишився один. Якщо зупиниться, то підприємство стане».
Ще одна нагальна проблема – піч «Татищева», яка перебуває в аварійному стані.
«Більше 20-ти років вона не бачила капітального ремонту. Її видуло назовні, а в середині теж все посипалося, – каже начальник цеху. – Взагалі на цю піч треба 56 тисяч штук цеглин, але для ремонту достатньо буде 10 тисяч. Ми дві тисячі закупили, решта залежить від «Чернігівторфу», який заборонив заводу розпоряджатись заробленими коштами».
Втім, закупити – це одне, але треба вже зараз домовлятись із пічниками, які все це перероблять. А знайти пічника у наш час – справа не з легких.
«Люди є, але треба заздалегідь з ними домовлятись, – говорить головний інженер торфозаводу Андрій Страхов. – З першого травня нам треба ставати на капітальний ремонт, а нічого ще не готове. Якщо цю піч не зробити до червня, то ми не запустимось».
В цілому ж заводчани говорять про пресинг на них з боку новоспеченого керівництва держпідприємства, яке забороняє їм купувати навіть запчастини до техніки. Через втрату оперативності, завод втрачає кошти.
«У нас нещодавно згорів двигун у виробничому цеху, а керівництво «Чернігівторфу» заборонило купувати інший. Через це завод простояв 10 днів, не було реалізації, хоча попит і клієнти були», – каже Андрій Страхов.
За його словами, станом на зараз жодне виробниче завдання не виконане.
«Ми не можемо нічого спланувати, всі гроші йдуть на зарплату працівникам управління, яке і без того роздуте. Зараз там працює 11 чоловік, а хочуть добрати ще трьох. Таким чином нас 60 шахтарів працюватиме на 15 дармоїдів, які працюють в абсолютно непотрібній структурі, котра не те, що не допомагає, а навпаки вставляє палиці в колеса», – обурюється керівник профспілки.
Догана за сумлінну працю
Апаратниця Людмила Кохановська, яка працює на заводі дев’ятий рік, переконана, що палиці в колеса заводу вставляють свідомо, бо підприємство готують на приватизацію.
«Держава не дала нам ні копійки. Ми тут все своїм трудом робимо. Ми не хочемо, щоб прийшов якийсь донецький і порізав наш завод. У кожного із нас є сім’ї, кожен хоче їсти. А зараз такий час, війна… Я переконана, що ті, хто при владі, не повинні допустити руйнації підприємства, яке є прибутковим. Ми даємо людям брикет, даємо тепло в домівки, школи, дитячі садочки, і від нашої роботи багато чого залежить».
Працівники торфозаводу впевнені, що завод майбутнім власникам не потрібен. Їм потрібна сировина, запасів якої вистачить на 80 років інтенсивного видобутку.
Директорка торфозаводу Валентина Огієнко – проти бездумної приватизації. Керівниця добивається передачі заводу у власність місцевій Гончарівській громаді, яка зацікавлена в діяльності заводу і готова інвестувати в оновлення виробничої бази. Дії ж керівництва ДП «Чернігівторф» сприймає як тиск на єдиний в області завод.
«Вони тільки тим і займаються, що пишуть розпорядження про витребування документації. Нас неодноразово перевіряли, вся документація є у правоохоронців. Більше того – буквально днями завершився державний аудит, – каже Валентина Володимирівна. – Впродовж чотирьох місяців на заводі працювали аудитори з Держаудитслужби, жодних порушень у нашій діяльності не виявили. Натомість керівництво ДП «Чернігівторф» обмежило нашу фінансову діяльність, що гальмує виробничі процеси: я не можу нічого спланувати, нічого закупити, ми навіть не змогли орендувати техніку для того, щоб осушити болото. Гроші на рахунку в мене є, але скористатись ними я не можу. У ДП «Чернігівторф» наказують спочатку віддавати їм 9%».
Директорка заводу каже, що задля того, аби працювало виробництво, треба вчасно провести підготовчі роботи на болотах, вчасно заготовити цеглу і глину для ремонту печі. Наразі ж нічого з цього не зроблено. А за те, що директорка, не дочекавшись погодження, закупила запчастини і відремонтувала трактори, керівники з Чернігова впаяли їй догану.
«Це мені подяка за те, що я забезпечила безперебійну роботу заводу, за те, що відремонтувала техніку, закрила борги з 2014 по 2020 рік! – не приховує роздратування Валентина Володимирівна. – Боргів наш завод не має, зарплата та аванс надходить завчасно, клієнти у нас постійні. Яка роль в житті заводу «Чернігівторфу», окрім вставляння палок в колеса?».
У скільки обходиться утримання «прокладки»?
Починаючи з січня, тобто за перший квартал поточного року, завод перерахував на ДП «Чернігівторф» 1,8 мільйона гривень.
«Ми порахували, що якби не утримували цю непотрібну прокладку з боргами, то могли б легко придбати новий прес для заводу і суттєво оновити технічний парк, модернізувати підприємство, – каже головний інженер заводу і керівник первинної профспілки Андрій Страхов. – А так змушені утримувати двох їхніх бухгалтерів, секретаря директора, начальника відділу кадрів, юриста, який нічого не вирішує, директора, його заступника і чотирьох кочегарів, які опалюють їхні офіси, щоб їм було тепло. Зараз ще добирають двох менеджерів і головного бухгалтера, і це все – на один наш завод».
Крім роздутого штату управління, яке змушений утримувати Смолинський торфозавод, новоспечені керівники ДП «Чернігівторф» здали в оренду держпідприємству власні автомобілі. Відтак тепер і їх обслуговування лежить на плечах шахтарів, яких змушують ще й гасити борги «прокладки».
Попри всі складнощі та палиці в колеса, торфовидобувники продовжують працювати і навіть розвиватись. Так, нещодавно вмілі руки механізаторів відновили установку для розчистки карстових каналів. Ця «звір-машина» копає карстові канали для осушення боліт на глибину до 2 метрів. За словами головного інженера торфозаводу, таких машин в Україні більше немає, всі давно порізані на металобрухт. А тягає установку бульдозер Т-130, яких на Чернігівщині можна перерахувати на пальцях однієї руки. Минулого року торфовидобувники Смолина заготовили 20 тисяч тонн фрезеру і виготовили понад 10 тисяч тонн брикету, фактично перевершивши довоєнні показники. Яким буде цей рік – невідомо. Точно відомо тільки те, що, починаючи з 2015 року, Смолинський торфозавод пережив не одного керівника-гастрабайтера і відбив не один десяток рейдерських атак. Де всі ці приїжджі менеджери і рейдери? А труба димить, завод живе!
Віталій Назаренко
Інтерв’ю з директором державного підприємства «Чернігівторф» Віталієм Тітаренком:
Як на Вашу думку ‒ наскільки ситуація, що склалася на заводі, є напруженою? І чи не є звільнення Андрія Страхова помстою за його критику? Адже він вважає, що усунення його з посади незаконне, оскільки звільнили без погодження з профспілкою.
Віталій Тіторенко
‒ На сьогоднішній день ситуація між керівництвом філії Смолинського торфобрикетного заводу і дирекцією державного підприємства «Чернігівторф» є дійсно конфліктною. Але це аж ніяк не свідчить про те, що звільнення Страхова є начебто якоюсь помстою. Це не так. Він говорить, що звільнили його буцімто всупереч закону, бо, як він каже, його звільнення не було погоджено з профспілкою. Відповідаю: згідно Закону України від 15 березня 2022 року №2136 «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» профспілки тимчасово обмежені в правах на час воєнного стану. І тому згода на звільнення працівників за ініціативою роботодавця, у даному випадку, згідно статті 5 цього закону, непотрібна. Навіть за одне грубе порушення роботодавець має право звільнити працівника. Тож щодо Страхова, то у нього є порушення як трудової дисципліни, так і фінансової. На підтвердження цього є відповідні документи.
Працівники Смолинського заводу вважають, що через дії керівництва ДП «Чернігівторф» єдиний в області завод з видобутку торфу може зупинитись. Що це можуть бути за дії? Ви можете назвати їх?
‒ Підстав для такого твердження немає. Навпаки, у нас є зацікавленість, щоб завод працював і надалі, але ефективно, а не так як працював до цього часу. Будь яких подібних намірів, планів та рішень щодо можливої зупинки чи взагалі припинення його діяльності не було і не має ані в дирекції ДП «Чернігівторф», ані у Фонді державного майна. Підприємство повинно працювати, і воно буде працювати, незважаючи на всі суб’єктивні й непідтверджуючі закиди.
Наскільки мені відомо, керівники філії постійно були проти приватизації підприємства. І вони себе так ведуть, ніби цей завод ‒ особиста їх власність. І така позиція, а я хочу наголосити саме на цьому, не самих робітників, а особисто керівників. Особливо таку чітку позицію у цьому проявляє Страхов ‒ він так думає, усім про це розказує…
Сьогодні в нашій країні йде війна. Державі потрібні кошти. На рівні держави було прийнято рішення про приватизацію окремих об’єктів, куди увійшло і ДП «Чернігівторф», яке поки що залишається єдиним підприємством (і це правда), яке залишається у державній власності ‒ усі інші вже приватизовані. А тому усі дії керівництва ДП «Чернігівторф» якраз і направлені на підготовку об’єкта до приватизації, серед яких: відповідність технічної документації, інвентаризація рухомого майна… Адже окрім Смолинського заводу у нас є ще й Ірванцівський завод, який знаходиться в безпосередній близькості до кордону ‒ на відстані 12 кілометрів. Він на сьогодні не функціонує, бо на початку 2022 року завод був обстріляний російськими ракетами, внаслідок чого одна будова була повністю знищена, решта ‒ частково пошкоджені.
Серед причин, через які може припинити свою діяльність Смолинський завод, його працівники називають і такі: 1) непідготовлені до сезону поля, 2) незакуплена цегла для ремонту аварійної печі «Татищева», 3) відсутність солярки і, як наслідок, загроза зриву сезону з заготівлі сировини.
‒ Одразу виникає запитання: а чому дійсно не підготовлені до сезону поля? Страхов звинувачує в цьому керівництво ДП «Чернігівторф». Але на чому такі звинувачення ґрунтуються? Він же про це не каже. Так, я дійсно не дозволяю купувати їм запчастини за завищеними цінами. Вони знаходять певні фірми, у яких ціна значно завищена, а ми підказуємо їм адреси таких підприємств, які пропонують ці ж самі деталі за нижчими цінами. А вони все це так показують, ніби ми й справді не даємо їм можливості взагалі купувати запчастини. І як свідчать документи, вони це робили аж з 2017 року свідомо, навмисно і цілеспрямовано. Таким чином вони витрачали неекономно кошти на придбання запчастин, паливно-мастильних матеріалів і так далі. Але якщо поїхати на завод і подивитися на стан отого приладдя, на яке вони витрачали кошти, так це просто жах… Ота ж піч Татищева, до прикладу, про яку вони говорять, то я дивуюся ‒ як вона взагалі ще працює? Ця піч така старезна, що її давно вже замінювати треба! Вона відпрацювала свій ресурс у кілька десятків, а то й сотні разів. То у мене виникає резонне запитання: а де ж ці гроші поділилися, що стільки витрачали на її начебто реконструкцію? І це ж я нічого тут не придумую. Є ж відповідні фінансові документи, які підтверджують все це! І якщо заглянути в ці документи, то ми побачимо, скільки коштів за всі ці роки витрачали на цю піч! От тому у мене й претензії до керівництва, і насамперед до головного інженера заводу Страхова ‒ де поділися кошти, якщо в такому занедбаному стані знаходиться техніка? Є також претензії й іншого характеру до головного інженера, який повинен якраз і займатися саме технічною роботою підприємства. Він постійно, як бачимо по документах, знаходить якісь сумнівні фірми, які пропонують свої послуги щодо закупівлі запчастин за завищеними цінами, про що я вже щойно говорив. І це теж не мої вимисли, а результат проведеного моніторингу. Купують якусь запчастину за ціною у тисячу гривень, а насправді вона коштує в інших постачальників удвічі дешевше. А якщо вона ще й китайського виробництва, то вже за досить короткий термін виходить з ладу. Так це ж я навів приклад умовно і сказав, що тисяча гривень, а там є такі, які коштують десятки, а то й сотні тисяч гривень. А це ж бездумне витрачання коштів. І ніхто до цього часу серйозно не проаналізував таку діяльність.
А тому мною було видане розпорядження, яке зобов’язувало керівництво Смолинського заводу здійснити певні дії, а саме ‒ перед тим, як приймати рішення про закупівлю конкретних запчастин, слід надавати перелік фірм із зазначенням конкурентних цін, а не купувати тільки в якоїсь однієї, з якою вони працюють роками, але у якої значно завищені ціни. А вони таких пропозицій не хочуть надавати… Хоча я чудово розумію, що це виробництво і воно повинно працювати, а не простоювати… А в Страхова одне на умі, мовляв, приїхали рейдери ‒ один з Донецької області, другий ‒ міліціонер, ‒ і вони хочуть порізати завод на металолом. Це ж він людям так розказує, а люди ж вірять, що начебто приїхали якісь чужаки і хочуть все забрати. Відкрито заявляю: це не відповідає дійсності!
Нещодавно я звільнив Страхова з посади головного інженера, а директорка заводу звільнилася за власним бажанням.
Днями я зустрічався з колективом заводу. Вважаю, що зустріч пройшла в конструктивному руслі. Я розповів про справжні наміри, а не ті, що вигадує Страхов зі своїми помічниками. На цій зустрічі були також присутні і начальник відділу кадрів, і бухгалтер, і юрист. Ми відповідали на всі запитання. Зрозуміло одне: людям треба робота і це, мабуть, головне, бо у кожного з них є свої сім’ї і їх треба годувати – ми це чудово розуміємо, а тому не маємо якихось негативних намірів зі знищення заводу, як каже Страхов. Насправді прийшов Тіторенко зі своїм заступником і відірвали його від кормушки.
На заводі побутує така думка, що нібито керівництво ДП «Чернігівторф» має намір довести підприємство до банкрутства, а потім приватизувати. Якщо це відповідає дійсності, то чи є якісь певні переваги у приватизації такого об’єкта та які можуть бути преференції для трудового колективу, чи навпаки, після приватизації завод припинить взагалі свою діяльність? Головний інженер заводу Андрій Страхов закидає вам у некомпетентності. Начебто через дії керівництва «Чернігівторфу» заводчани не змогли підготувати територію (болото) до сезону. Прокоментуйте, будь ласка, таке звинувачення на вашу адресу.
‒ Я вже сказав, що ніхто не збирається доводити завод до банкрутства! Навпаки, і я вже про це говорив, ми хочемо вивести підприємство на нормальний рівень роботи…
Я періодично буваю на заводі і бачу, що там коїться… Два трактори і один КаМАЗ працює, вся інша техніка ‒ на колінах. А самі робочі навіть спецодягу не мають! І це називається – плідна й ефективна їхня робота?
Вони кажуть, що я їм не дав осушити поля. Це неправда! Я їм дав таку можливість. У мене на це є відповідні документи, зокрема, договір на проведення необхідних робіт… Це ‒ один момент. Другий ‒ підготовчий сезон розпочинається з початку травня. А ще треба враховувати цьогорічну зиму… Там, на болоті, такі розриви, що рано ніяк не розпочнеш роботи з осушування полів. А вони вже звинувачують мене в тому, що я не даю їм працювати в цьому плані… Зійде вода і ми вкладемось в необхідний термін з новим керівництвом філії: і підготовчі роботи встигнемо зробити, і заготовимо фрезер, і випускатимемо потрібну продукцію, а люди матимуть роботу, отримуватимуть заробітну платню, податки будуть своєчасно сплачуватимуться, і все буде нормально.
Страхов заявляє, що і я, і взагалі керівництво ДП «Чернігівторф» ‒ некомпетентні і називає державне підприємство «прокладкою». Ну, по-перше, таку структуру придумали не ми, а держава. І змінювати її не наша зі Страховим компетенція. А, по-друге, я хотів би самого Страхова запитати: а він компетентний? Нехай я і колишній міліціонер, але після служби в правоохоронних органах більше 15 років пропрацював на деревообробному виробництві(тож з виробництвом знайомий не з кінофільмів), то сам Страхов теж військовий і не йому говорити про компетентність чи некомпетентність. От давайте ось прямо сьогодні поїдемо на завод і побачимо усі результати його компетентності ‒ там все видно як на долоні. І те, що завод сьогодні при тих умовах ще якось працює, то це не заслуга самого Страхова, а завдяки людям, які там трудяться в таких жахливих мовах. І тому людям і честь, і хвала, і вдячність, але, повторюю, це не його заслуга, а самих людей.
За 2023 рік Смолинська філія купила запчастин більше як на мільйон гривень. Такі частини закуповувались без ПДВ, тобто сам завод потім повинен сплачувати ПДВ за продавців. Цим самим керівники заводу свідомо заганяли підприємство у боргове податкове зобов’язання, інакше ‒ у боргову яму. А ми ж повинні сплатити цей податок, бо держава вимагає і вона повинна ці кошти отримати. А Страхов каже, що ці кошти краще на ЗСУ віддати. Так виходить, що він не розуміє простих речей. Адже кошти для ЗСУ звідкіля беруться? З наших податків, й у тому числі з податку на додану вартість. Так краще ж так поставити роботу, щоб і нормально підприємство функціонувало, і вчасно платити податки державі, щоб вона могла кошти ці направляти і для ЗСУ. А коли я сказав про це Страхову, то він мені каже: «А что здесь такого? Какая разница ‒ с ПДВ или без ПДВ?» І це таке говорить головний інженер заводу! До речі, цей добродій до цих пір виключно розмовляє російською мовою, не державною! А мій заступник, якому закид робить той же Страхов, що він з Донбасу, вільно володіє українською…
Ваш опонент звинувачує Вас у тому, що Ви користуєтеся своїм автомобілем, який начебто поставлений на облік в ДП «Чернігівторф». Це відповідає дійсності?
‒ На облік, чи то на баланс підприємства нічого ніхто не ставив. Справа в тому, що в управлінні ДП «Чернігівторф» відсутні взагалі транспортні засоби і, зокрема, легкові автомобілі. Тому для використання авто у виробничих цілях підприємство може орендувати автомобілі як у юридичної так і фізичної особи. При цьому жодних обмежень якихось з цього приводу чинним законодавством не визначено.
Ось, до прикладу, мені треба їхати у нашу філію Ірванцівського заводу, а це аж в Семенівській територіальній громаді. То скажіть: як мені туди добиратися та ще й по такій дорозі, яка в незадовільному стані?
А тому мій автомобіль, як директора ДП «Чернігівторф», передано в оренду для здійснення господарської діяльності на підставі укладеного договору оренди, який відповідає вимогам частини 1 статті 283 Господарського кодексу України, а також статті 799 Цивільного кодексу України.
Головний інженер заводу і керівник профспілки Андрій Страхов говорить про те, що нібито організаційною роботою керівники ДП «Чернігівторф» не займаються, а збирають компромат проти них. Окрім цього, Андрій Страхов вважає, що у ДП «Чернігівторф» занадто великий штат працівників, і на їх утримання йдуть значні кошти. Яка ваша думка з цього приводу?
‒ Компромат не треба шукати і ми цього не робимо ‒ все лежить на поверхні… Взяти хоча б фінансові документи, де все розписано ‒ скільки, чого отримано заводом і т.п.
Андрій Страхов у своєму зверненні до керівництва Фонду державного майна, начальника Чернігівської обласної військової адміністрації В’ячеслава Чауса, голови обласної ради Олени Дмитренко пише, що всі гроші йдуть на управлінський персонал, який і без того роздутий. Пояснюю, що переді мною керівник попередній скоротив з 24-х посадових одиниць до 16. А я коли прийшов, то скоротив до 14,5 шт.одиниць То про яку штатну роздутість йде мова? Він додає, що ДП «Чернігівторф» непотрібна структура. То для нього вона, може, й непотрібна, але ж держава вирішила інакше. З іншого боку, якщо я буду бачити, що доцільно взяти на роботу ефективного менеджера, то я дійсно його візьму, а може й не одного, бо мені треба буде нормально й прозоро реалізовувати продукцію, а не так, як це робилося до цього часу.
Та й якщо вони такі керівники, що так дбайливо нібито опікуються колективом (а вони ж про це заявляють, що вони такі хороші, а ми ‒ погані), то нехай прояснять мені, чому й досі працівникам заводу не зараховується страховий стаж? І це тягнеться аж з 2019 року! А це ж гроші людей! Вони ж пенсії отримуватимуть малі, завдяки оцим керівникам, які весь час б’ють себе в груди і показують, які вони захисники трудового колективу. А на ділі, то все ж не так. А все через те, що своїми недалекоглядними діями довели до того, що всі поточні платежі зараховувались на погашення боргів минулих років. А борги утворилися саме через те, що я вже казав ‒ закупівля запчастин та інших матеріалів без ПДВ. Не я ж за цей короткий термін, що тут працюю, накопичив ці борги у 60 мільйонів гривень. Це ж вони довели завод до такого стану за останні роки. Оце така їхня компетентність і професіоналізм!
І взагалі, коли я побув на заводі вперше, я не те, що здивувався, як можна працювати в таких жахливих умовах, а у мене навіть слів не було, що й сказати. А вони тут показують, які вони професіонали й компетентні. Та ще й звинувачують нас в некомпетентності…
З самого початку своєї роботи на посаді виконуючого обов’язки директора ДП «Чернігівторф» я намагався налагодити плідний контакт з керівництвом заводу. І якщо з директором заводу Огієнко Валентиною Володимирівною я знайшов спільну мову, то зі Страховим ‒ ніяк. Я потім зрозумів ‒ чому він так себе веде. І головна причина та, що ця людина не любить контролю і вважає, що це його власне підприємство. Усі пропозиції він сприймає вороже, все сприймає в штики… Дійшло до того, що коли вперше на завод прийшов мій безпосередній заступник, то він не тільки з ним не захотів спілкуватися, а за комір силою намагався видворити його з території. Ну хіба це нормально?
А на самому заводі, і я це кажу з усією відповідальністю, нормальної організації роботи немає, не кажучи вже про те, що документація ведеться аби як. Ні бухгалтерського обліку нормального немає, ні складського обліку… Навіть олівцем заповнюються деякі бухгалтерські документи. То я запитую у них: що це таке? У відповідь ‒ неприязнь і ворожість.
Страхов у своєму зверненні пише, що приїхали два великі торф’яники і хочуть порізати завод. Це знову неправда! Я ж кажу, що ми зацікавлені у тому, щоб завод працював і працював ефективно! Особливо в нинішній час, коли державі потрібні кошти. А ще ж все може бути з енергетикою, тож якраз наша продукція, я так вважаю, є стратегічною сировиною. Навіть, якщо відбудеться приватизація і прийде новий власник, то питається: для чого знищувати такий завод? Навпаки, підприємство повинно прибуток приносити, від якого буде користь і державі, і власнику, і самим людям.
А взагалі хотів би зазначити, що конфлікту (а я в цьому переконаний) у працівників Смолинського заводу з керівництвом ДП «Чернігівторф» немає. Є конфлікт між дирекцією «Чернігівторф» і керівництвом заводу ‒ то це так. Ми дуже добре розуміємо, що потрібно людям. Окрім роботи, ми забезпечимо їх спецодягом, необхідним харчуванням (не таким як було до цього часу)... Те, що певні особи, приховуючи свої власні інтереси, налаштовують людей проти нас, то час розставить все на свої місця і покаже ‒ хто на що здатен.
І якщо відбудеться все ж таки приватизація і прийде новий власник, то модернізація заводу неодмінно станеться. Інакше й не може бути! Бо на сьогоднішній день є сучасні пресові станки, новітні технологічні машини з добування торфу і так далі. А на Смолинському заводі допотопне обладнання з часів Союзу.
Зрозуміло одне ‒ так працювати далі, як працював до цього часу завод ‒ неможливо! Це не робота, а знущання над людьми. І ми маємо намір це виправити.
Цікавився проблемними питаннями Сергій Кордик
