Помер так само як і жив!
Згорів у сенсі цього слова.
Тебе кацапський «Град» спалив,
Згоріла плоть неначе дрова!
Привезли попіл у труні…,
Слізьми тебе не воскресити!
Померкнув світ в моїм вікні,
Як страшно сина хоронити!
Онуки не збагнули ще,
Що тата більше не побачать…,
Тебе вже не вгощу борщем.
Душа від болю рветься, плаче.
Невістка, з горя, чорна теж,
Ведуть на цвинтар попід руки,
Нема людському морю меж,
Притихли, як пташки, онуки.
Немає сили далі йти,
Як рана яма виглядає.
Сама готова в ній лягти,
В цю землю, що тебе приймає.
Ти так її любив, свій край,
Мені був сином й Україні.
Благаю, Боже, покарай,
Хто в цій війні проклятій винні!
Сприйняти важко смерть твою,
Від рук Росії на Донбасі,
Ти землю боронив свою
Від тих, хто так на неї ласі.
Я знаю, що ти з неба теж,
Усіх нас будеш захищати,
І в сни мої не раз прийдеш,
Щоб я могла тебе обняти…
Мирослав ВЕРЕСЮК, 17.07.2014 р.
