Немає “москалів” між нас, нема “бандерів”,
А є знедолений вкраїнський люд.
І є сім’я — “міжгірських” ненажерів,
Захочуть — милують, а схочуть, то й уб’ють.
Брати зі Сходу, плачем разом з вами,
Коли в копальнях ваші діти мруть.
І серце розривається у мами,
В моєї мами, як на шахтах дзвони б’ють.
А батько твій не може самокрутку
Від трепету в руках одразу запалить.
А мій в той час сльозу ховає хутко,
Біда не в нас. Та в нас також болить…
З Донецька — ти, а я живу у Львові,
Приїдь у гості — хлібом поділюсь.
Не страшно, що різниця є у слові,
Я іншого, мій братику, боюсь.
Боюся тих, хто ділить нас з тобою
(в той час витесує гроби).
Боюся тих, хто кличе нас до бою,
Мовляв, хай чубляться “презренные рабы”.
У мене на столі лиш картоплина,
А ти, хтозна, чи й вчора їв…
Я вже не хочу, щоб моя родина
Й твоя також кормили упирів!
Немає “москалів”між нас, нема “бандерів”.
Є Люди! Є Вкраїна! Ти і Я!
І купка є “міжгірських” людожерів…
То не вони… А ми — одна Сім’я!
Слава Україні! Всіх обнімаю!
Ганна ЧУМАЛО
