В'юнка неширока річка, обабіч якої розрослася густа осока, ховала свій найкращий секрет. Вода — мов рідке дзеркало, в якому заснули поодинокі кучеряві кущі верболозу й високе, промите липневим теплом небо. Ні сплеску весла, ні далекого гуркотіння автострад, ні людського гомону. Лише тихий шелест очерету, що стоїть стіною, надійно оберігаючи цей схований від усього світу куточок. Це — неймовірна Чернігівщина!
Посеред цієї тихої гладі повільно пливуть вони. Два білосніжні птахи — він і вона.
Він — величний, із гордо вигнутою шиєю, пливе трохи попереду. Кожен його рух сповнений стриманої сили та пильності. Гострий погляд раз у раз сканує берегову лінію: чи не хитнеться гілка, чи не зблисне хиже око звіра? Він — живий щит, спокій і твердиня цього маленького всесвіту.
Вона — втілення ніжності, тримається трохи збоку, майже торкаючись крилом води. Її рухи м’які, заколисуючі.
А між ними, ніби у живому пуховому кільці, метушаться шість сірих пухнастих грудочок. Шестеро маленьких лебедят, схожих на крихітні хмаринки, що впали у воду. Вони ще не знають, що таке небезпека. Вони весело ловлять дзьобами ряску, штовхаються, тихо пищать і повністю довіряють тим двом велетням, які тримають над ними купол свого захисту. Коли якесь маля відстає, мати ледь помітним рухом крила підштовхує його назад, у безпечну зону.
Дика природа Чернігівського краю створила для них ідеальну колиску. Очерет глушить будь-які звуки, а латаття з ряскою стеляться під лапки малюкам, мов зелений килим. Тут панує абсолютна, майже свята гармонія. Світ звузився до розмірів цієї тихої річкової затони, де є тільки любов, турбота і продовження життя.
... А за густими заростями, майже не дихаючи, завмер я з відеокамерою, вилізши на дерево. Мій телеоб'єктив ловить цей неймовірний момент: сонячний промінь пробивається крізь листя і підсвічує біле пір'я птахів, створюючи навколо лебединої родини золотаве сяйво. Маленька цифрова матриця фіксує те, що неможливо купити за гроші — чисту, первісну красу української природи, яка живе своїм таємним, прекрасним життям, поки ми просто вміємо не заважати.
Сергій Кордик
