У Спасо-Преображенському соборі в Чернігові зафіксовано російську імперську символіку. Нагадаю, що цей собор є одним з найдавніших храмів Русі. Він розташований в історичному середовищі Чернігова, у центрі колишнього Дитинця.
Будівництво собору було розпочато приблизно у 1033—1034 роках за розпорядженням першого відомого за літописами чернігівського князя Мстислава Володимировича. Вперше літописи згадують про «церкву святого Спаса» у 1036 році, коли князь Мстислав раптово помирає. На цей час стіни собору височіли на рівні вершника, який стоїть в стременах, піднявши руку (близько 4-х метрів). Вірогідно, після смерті Мстислава будівництво припинилося, і храм був добудований при наступному чернігівському князеві — Святославі Ярославичі.
Спасо-Преображенський собор входить до складу Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» і одночасно до останнього часу був храмом Української православної церкви Московського патріархату. Іншими словами, він є державною власністю, яку використовувала як діючий храм згадана вище церква.
У цьому чернігівському храмі священиками Української православної церкви Московського патріархату в публічному просторі для віруючих була представлена ікона Ніколая II, останнього імператора Російської імперії, та його сім’ї. Кілька днів тому розпочала роботу комісія Міністерства культури та інформаційної політики України з приймання-передачі державного майна Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній». Після зауваження науковців священики Спасо-Преображенського собору демонтували згадану ікону і винесли її із українського храму.
Нагадаємо: в 1996 році спеціальна Синодальна комісія Російської православної церкви винесла позитивний вердикт щодо канонізації Царських мучеників, але на Архієрейському соборі РПЦ у 1997 році рішення про його «прославлення» не було прийнято. Частина єпископів висловилася категорично проти, а абсолютна більшість зайняла вичікувальну позицію. У травні 2000 року президентом Російської Федерації став В. Путін. Вже у серпні 2000 року Архієрейський собор РПЦ ухвалив рішення про канонізацію Ніколая Кривавого (саме кривавим він увійшов в історію, таким його сприймав народ у той час).
Відповідно підпункту «В» пункту 4 частини 1 статті 2 Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» від 21 березня 2023 року № 3005-IX зображення особи, яка займала керівну посаду в органах влади і управління Російської імперії, є російською імперською символікою. Ніколай II був останнім російським імператором (1894—1917), проводив російську імперську політику (російську колоніальну політику) — систему заходів, що здійснювалися органами управління, збройними формуваннями, політичними партіями, недержавними організаціями, установами, підприємствами, групами, окремими підданими Російської імперії, спрямовану на підкорення, експлуатацію, асиміляцію Українського народу.
Відповідно пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» від 21 березня 2023 р. № 3005-IX наявність у Спасо-Преображенському соборі в Чернігові, тобто в публічному просторі, ікони Ніколая II та його сім’ї — пропаганда російської імперської політики — публічна глорифікація, виправдання російської імперської політики, поширення інформації, спрямованої на виправдання російської імперської політики, а також публічне використання продукції, що містить символіку російської імперської політики, публічне заперечення злочинів (репресивних заходів) проти Українського народу.
Згідно пункту 1 статті 5 згаданого вище Закону виготовлення, поширення, а також публічне використання символіки російської імперської політики в Україні забороняються.
Отже, в Спасо-Преображенському соборі у Чернігові, який є пам’яткою національного значення та державною власністю, зафіксовано факт наявності російської імперської символіки, яка використовувалася священиками Української православної церкви Московського патріархату з метою пропаганди російської імперської політики.
Сергій Бутко, Український інститут національної пам’яті
