Сьогодні, справжня зимонька-зима, завітала у Чернігів. Нарешті випав такий гарний сніжок. Одразу навіює чарівну і навіть казкову атмосферу...
Довго плакав грудень
Сірими дощами,
Раптом несподівано
Реактивно майже —
Біла-біла зимонька
В білій-білій масці.
— Де ж ти забарилася,
Біла моя казко?
Де ходила — бігала,
Біла моя лялечко?
Зима посміхнулась
Білозубим вітром:
— Я збирала в космосі
Білосніжні квіти,
І до вас прилинула
З великим букетом,
Щоб цвіла трояндами
Білими планета.
Тетяна ФЕДОРОВА, с.Курінь, Бахмацький район
Світлина Владислава Пархоменка, м.Чернігів
Світлина Валерія Шайгородського, м.Чернігів
* * *
О, скільки снігу! —
Бракне слів,
Щоби у віршах описати
Його фантазію крилату.
Летять, летять, летять сніжинки,
Немов весняночки у квітні
На юнії дівочі личка.
Летять сніжиноньки, летять —
Вибілюють людське життя.
Хати стоять у шатах білих,
Двори — букети срібних лілій,
А поле, поле, чисте поле
В полоні білому по пояс, —
Нерукотворна скрізь краса.
Земля сія, а небеса
Невтомно творять диво див…
Поглянь: берізонька красива,
Мов наречена одяглась,
Хвилина ще — і піде в загс.
І вже ні сніг, ні хмара сива
Красуню юную не спинить.
А он, погляньте, люди добрі,
Хтось білий ходить на городі.
Дивились люди, дивувались —
Ходила по городу баба,
Та ні, не скіфська й не сільська,
Тоді скажіть мені: яка?
Гукнули діти:
— Снігова!
Морквина сонячно світилась —
І слина в зайчика котилась,
Та зайчику дістать не сила:
Як жаль, що він маленький виріс!
Де не взялась сорока біла,
На носа білій бабі сіла —
Упав морквяний ніс у сніг
Якраз до зайчикових ніг…
А бабі і без носа добре —
Не треба витирати носа!
Гуля зима — і сніг лапатий
Зрівняв замети й білі хати.
Замет росте, немов на дріжджах —
І вже навколо гори сніжні:
Карпати, Альпи, Еверест,
Хребет уральський ліг навхрест.
І сонце сходить за Сибіром —
Куди не глянеш — біло-біло,
Куди не глянеш — Гімалаї…
Співа пташинонька мала:
— Зима… Зима… Зима… Зима…
Тетяна ФЕДОРОВА, с.Курінь, Бахмацький район
