ДОБРІ СПРАВИ. Подружжя Віталій і Наталія Гончарови з Кобижчі та родина переселенців, а нині мешканці Бобровиці в Чернігівській області Наталія Горевич з мамою Антоніною Паркачовою працюватимуть тимчасовими батьками. Патронатні сім'ї вже незабаром прийматимуть дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах.
Це своєрідна домашня альтернатива центрам соціально-психологічної реабілітації. Така форма виховання в Україні спочатку існувала як експеримент. Нині держава почала виділяти гроші на створення патронатних родин. Для Чернігівщини це явище досить нове і незвичне. Але є люди, які наважуються на такий відповідальний крок. Саме ці дві родини з Бобровиччини нещодавно пройшли навчання й спеціальну підготовку, аби мати змогу стати для будь-якої дитини, яка опинилася на роздоріжжі, опорою і підтримкою у найважчий період життя.
Альтернатива притулкам
Днями у Бобровицькій райдержадміністрації зібралася міждисциплінарна команда з фахівців служби у справах дітей, закладів освіти, охорони здоров’я, соціального захисту та представників ювенальної превенції.
Під керівництвом національного тренера з навчання міждисциплінарної команди Наталії Хатнюк та національного тренера з навчання патронатного виховання Андрія Кравченка обговорювали міжвідомчу взаємодію суб'єктів в роботі з сім'ями, які опинилися в складних життєвих обставинах та останні зміни в законодавстві щодо соціальної роботи. Визначали та складали алгоритми дії співпраці для вирішення складної життєвої ситуації в конкретних випадках. Участь у тренінгу взяли і щойно створені патронатні родини.
«Відбиралися батьки, які вже мають позитивний досвід виховання дітей. Також обов’язковим є, щоб один з патронатних вихователів не працював, для того, аби весь вільний час віддавати дитині, яка перебуватиме в родині. Помічник вихователя може працювати, – пояснює тренер Андрій Кравченко. – Це мають бути дорослі, самодостатні люди. Ще дуже важливо тут – сімейні цінності. Тому ми завжди прискіпливо стежимо, як батьки спілкуються і проводять свій час з власними дітьми».
З 2016 року в Україні на законодавчому рівні запроваджено таке новаторство, як патронатна родина. Нове воно лише для нас – цю практику давно використовують у багатьох країнах Європи та в США як свого роду підготовку дитини до влаштування в прийомну сім’ю чи всиновлення.
Таким чином дитина потрапляє не у притулок, де таких знедолених багато, а в родину, переживає менший стрес, її легше реабілітувати.
Паралельно в цей час із рідними батьками спілкуються соціальні працівники: допомагають позбутися поганих звичок (пияцтва, наркотичної залежності тощо), які часто й спричиняють кризу. А ще допомагають у пошуку роботи, впорядкуванні життєвого простору тощо. І якщо зрештою батьки долають кризу, дітей їм повертають.
Якщо відновити здатність батьків виховувати дитину неможливо, їй підшукують іншу форму сімейного виховання: усиновлення, влаштування під опіку чи піклування або довгострокову прийомну сім’ю.
«До сім’ї патронатного вихователя можуть бути влаштовані діти, які потрапили в складні життєві обставини, а саме: новонароджені діти, залишені в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров’я, підкинуті, знайдені, безпритульні діти, діти з сімей, в яких існує загроза їхньому життю та здоров’ю, які зазнали насильства, жорстокого поводження, діти, батьки або особи, які їх заміняють, померли, безвісті відсутні… Перелік досить довгий. Тому батьки мають бути готові у будь-який момент прийняти дитину, допомогти і відпустити її. На виховання можуть взяти братиків і сестричок. Навіть можливі ситуації, коли родина опікуватиметься неповнолітньою мамою та її дитиною. Оптимальний термін перебування дитини в патронатній сім’ї визначається відповідно до індивідуальних потреб дитини, виявлених обставин та їх впливу на стан дитини та не повинен перевищувати трьох місяців. В особливих випадках, за рішенням органу опіки та піклування, термін перебування під патронатом може бути подовжений, однак загалом не повинен бути більшим за шість місяців», – пояснила національний тренер Наталія Хатнюк.
Прогалини у законодавстві
Фінансування сімей патронатних вихователів, що передбачає оплату послуг зі здійснення патронату над дитиною та виплату соціальної допомоги на утримання дитини в сім’ї патронатного вихователя, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
На утримання кожної дитини, влаштованої у сім’ю патронатного вихователя, виплачується щомісячна соціальна допомога у розмірі двох прожиткових мінімумів для дітей відповідного віку. Оплата послуг зі здійснення патронату над дитиною здійснюється шляхом щомісячних виплат грошового забезпечення патронатним вихователям.
Розмір оплати за послугу патронату над дітьми прирівняний до 5 прожиткових мінімумів для працездатної особи. У разі перебування у сім’ї патронатного вихователя дітей віком до 1 року, дітей-інвалідів та одночасно двох і більше дітей розмір грошового забезпечення збільшується на 10 відсотків за кожну дитину та категорію, проте сумарно не має перевищувати 50 відсотків. У трудовій книжці патронатного вихователя буде відповідний запис та нараховуватиметься трудовий стаж…
Все б то наче й непогано, але трудовий стаж йтиме лише тоді, коли під патронатом перебуватиме дитина. У дні, місяці, коли батьки не надаватимуть послуг виховання – у трудовій будуть прогалини. Це обурило учасників міждисциплінарної команди. Адже знайти людей, які б погодилися на такий відповідальний крок – стати тимчасовими батьками для дитини, що опинилася у складних життєвих обставинах, – дуже непросто. А тут ще й такі недоречні упущення у законодавстві.
«Оплата за послуги патронату має нараховуватись, коли батьки безпосередньо надають цю послугу – тут зрозуміло. Бо даремних грошей ніхто не платитиме, але ж трудовий стаж має йти безперервно. Уклали угоду з патронатними батьками на три роки – значить ці три роки вони по суті працюють вихователями. Бо у будь-який час дня і ночі їм можуть привезти дитину чи навіть кількох дітей, які опинилися у складних життєвих ситуаціях. Внесіть, будь ласка, наші пропозиції і озвучте їх у міністерстві», – звернулися до національних тренерів учасники Бобровицької міждисциплінарної команди.
«Нашої любові вистачить на всіх»
Наприкінці плідного засідання тренери вручили патронатним родинам рекомендації про можливість надання послуг з патронату над дитиною. Правда, родині Гончарових з Кобижчі для того, щоб приймати діток, які опинилися у складних життєвих обставинах, необхідно завершити ремонт, аби виконати один з надважливих пунктів – сприятливі умови проживання.
«Я дуже вболіваю за Наталю та Віталія. Це показова родина у нашому селі. Вони мають семеро власних дітей. Більше того, під їхньою опікою перебуває ще дівчинка. Всі вони доглянуті, чемні, відмінники у школі і по життю. Таких людей, як Гончарови, я ще не зустрічала, скільки працюю, – говорить фахівець із соціальної роботи Кобижчанської філії Бобровицького районного центру соціальних служб у справах сім’ї, дітей та молоді Валентина Шульга. – Я завжди кажу: це будинок, де завжди пахне свіжоспеченим хлібом. Я вірю в те, що вони встигнуть завершити ремонт. Не так давно подружжя придбало будинок, а він старенький і, звісно, потребує вкладень. Якби хтось із меценатів допоміг, нехай не фінансами, а, наприклад, будматеріалами, хоч чимось, бо нині на все такі космічні ціни. А ці люди неабияк заслуговують на підтримку. Бо вони роблять благородну справу».
Наталія – уродженка столиці, її чоловік Віталій – з Броварів. Вісім років тому вони перебралися до Кобижчі. Тут тепер і хазяйнують. Мають велике господарство: корови, телята, птиця. Жінка їздить на роботу до Києва, чоловік займається будинком і дітьми.
«Ми дуже хочемо допомагати дітям. Думаю, це наше покликання у житті. Кровних дітей у нас семеро. Під опікою перебувало двоє. Хлопчик вже пішов у самостійне життя. Отримав освіту, нині працює. Але ми спілкуємося, він приїздить до нас. 15-річна Жанна живе з нами. Вона теж під опікою. Наша родина – це команда. Ми все робимо разом. Діти дуже вдячні, вони цінують все, що ми для них робимо і охоче нам допомагають. Коли дізналися про патронат, порадились з чоловіком і вирішили, чому б не допомагати діткам, які цього дуже потребують. Дитина має рости в дружньому, теплому, безпечному – сімейному середовищі. Коли дитина залишається сам на сам зі своєю бідою, без нагляду рідних, допомогу їй може запропонувати саме патронатна сім’я. Нашої любові вистачить на всіх!», – наголосила пані Наталя.
Сніжана Божок, фото автора
Комментирование закрыто