Минулого тижня Юлія Тимошенко знову відвідала Америку, аби провести серію зустрічей із американськими політиками, сподіваючись, що мільйони (незадекларованих) доларів, які вона витратила на лобіювання своїх інтересів перед вашингтонськими посадовцями протягом останніх років, допоможуть її президентській кампанії більше, ніж просто набір селфі з цими політиками.
Я спостерігав за одним із її візитів до аналітичного центру «Atlantic Council», де зустрівся з колишнім послом США в Україні Джоном Гербстом одразу після закритої зустрічі з Тимошенко. Якраз тоді – за випадковим збігом обставин – я відвідував Вашингтон, аби виступити з промовами в Центрі стратегічних і міжнародних досліджень, Школі фундаментальних міжнародних досліджень Університету Джонса Гопкінса та Університеті Джорджа Вашингтона. Завдяки цьому я отримав чудову нагоду поспілкуватися з політиками й експертами про їхнє ставлення до української політики й українських політиків, у тому числі Тимошенко.
У результаті цього візиту Тимошенко вкотре усвідомила, що оплачуваний нею лобізм може допомогти їй отримати доступ до владних кабінетів у Вашингтоні, однак не здатен завоювати їй довіру й повагу американських посадовців. Тимошенко лишається відірваною від владних кіл у Вашингтоні, однак їй нікого звинувачувати в цьому, окрім самої себе. За свідченням одного з вашингтонських інсайдерів із чималим досвідом, у Вашингтоні ніхто так і не змінив свого ставлення до Тимошенко і її досі сприймають як представницю «старої гвардії» – а не новим обличчям – української політики.
Моє джерело також підтвердило, що Тимошенко продемонструвала таку ж зарозумілість, незграбність і войовничість, що й на вересневій конференції «Ялтинська європейська стратегія» в Києві. «Тимошенко некомфортно спілкуватися із західними політиками», – сказав мені вашингтонський лобіст, знайомий із її візитом. Причина цього, ймовірно, криється в тому, що вона добре усвідомлює, що дуже рідко говорить правду.
«Вона дуже не любить, коли їй суперечать чи навіть питають про популістські пропозиції, які вона висуває», – додав інсайдер. Американські посадовці, з якими зустрілася Тимошенко, переважно сходяться на думці, що «в разі обрання її президентом їй буде важко управляти Україною та співпрацювати з міжнародними партнерами, зважаючи на її небажання прислухатися до порад інших людей».
У Вашингтоні Тимошенко прагнула сфотографуватися з президентом Дональдом Трампом і державним секретарем Майком Помпео, сподіваючись, що це підвищить її статус в очах українських виборців. Характерно, що вона намагається здобути спільні фотографії саме із західними лідерами замість того, щоби відвідати зону бойових дій і отримати світлини з українськими патріотами й солдатами.
Колишній офіцер американської розвідки, зокрема, сказав мені: «Покращити її імідж як кандидата в президенти може спілкування з українськими військовими. Як щодо поїздки на лінію фронту на Донбасі замість відвідин кабінетів Капітолію й Держдепартаменту США? Крім того, розвідувальну спільноту у Вашингтоні здивувало її рішення покинути Україну одразу після того, як було оголошено воєнний стан».
Хай там що, а Тимошенко поїхала з Вашингтону без фотографій із Трампом чи Помпео. Загалом вона лишила більше запитань, ніж відповідей щодо її спроможності співпрацювати з вашингтонськими елітами в разі перемоги на виборах у березні 2019 року.
Згідно з інформацією, яку я отримав від джерел у Вашингтоні, численні спроби Тимошенко зустрітися з представниками американської розвідувальної спільноти зазнали фіаско. Однак їй не варто цьому дивуватися. Джессіка Донаті з «The Wall Street Journal» вказала на причини занепокоєності Вашингтону щодо української опозиційної лідерки: «Декого [з американських політиків] турбують її минулі зв’язки з колишнім прем’єр-міністром Павлом Лазаренком, якого засудили в США за відмивання грошей і присвоєння мільйонів доларів протягом його перебування при владі».
Ходять чутки, що Лазаренко (який намагається уникнути депортації до України після того, як відбув свій тюремний строк) може отримати імунітет від подальшого переслідування в обмін на свідчення проти Тимошенко. Якщо це трапиться, шанси Тимошенко перемогти на виборах суттєво зменшаться.
Замість того, щоби зменшити підозри адміністрації Трампа у своїй ненадійності й безвідповідальності, Тимошенко під час зустрічей у Вашингтоні постійно уникала відповідей на важливі питання.
За свідченням багатьох джерел із Державного департаменту й Конгресу, перша невдача спіткала Тимошенко, коли вона накинулася на колишнього посла США в НАТО, а нині спеціального представника з питань України Курта Волкера зі звинуваченнями в упередженості на користь президента Петра Порошенка та вимогами зберігати нейтральність протягом наступних місяців виборчої кампанії в Україні.
Американські та європейські експерти з питань України сходяться на думці, що посол Волкер ніколи не демонстрував прихильного ставлення до жодного з кандидатів, що братимуть участь у президентських перегонах в Україні, та невтомно працює заради досягнення миру між Москвою й Києвом. Для багатьох у Вашингтоні звинувачення з боку Тимошенко стали тривожним свідченням її піддатливості до російської пропаганди щодо посла Волкера, який насправді є відданим союзником України.
Другу невдачу Тимошенко спричинило її незбагненне наполягання на тому, щоби Китай став офіційним учасником дипломатичних переговорів між Росією й Україною. Для цього вона пропонує залучити до нинішнього переговорного формату всі країни, причетні до Будапештського меморандуму (так званий формат «Будапешт плюс»).
Бажання Тимошенко залучити до переговорів Китай ґрунтується на її хибному уявленні про те, що Китай був підписантом Будапештського меморандуму 1994 року, згідно з яким Україна отримала зобов’язання у сфері безпеки в обмін на ядерне роззброєння. Насправді Будапештський меморандум підписали тільки Велика Британія, США й Росія, тоді як Китай і Франція надали Україні зобов’язання у сфері безпеки в окремих документах. Китай ухвалив урядову декларацію 4 грудня 1994 року, у якій йшлося не про обов’язкове проведення консультацій у разі виникнення проблем, а лише про прихильність китайського уряду до «мирного розв’язання розбіжностей та спорів шляхом рівноправних консультацій». У подібній декларації від Франції, ухваленій 5 грудня 1994 року, взагалі не було згадано інституту консультацій. Інакше кажучи, Китай і Франція надали Україні ще більш розмиті та слабкі зобов’язання у сфері безпеки, ніж підписанти Будапештського меморандуму – Велика Британія, США й Росія.
Тимошенко озвучила ідею залучити Китай до переговорів щодо врегулювання конфлікту на Донбасі під час зустрічей із послом Волкером, сенатором-демократом Джо Менчіном і представниками «Atlantic Council». Як повідомив мені колишній офіцер розвідки США, це викликало серйозну підозру щодо того, що Тимошенко повторює пропозиції й тези Москви чи навіть Пекіну. Під час кожного голосування в ООН, що стосувалося України, з 2014 року Китай або підтримував позицію Росії, або голосував нейтрально, однак жодного разу не віддав свого голосу на користь України.
Навіщо тоді український політик лобіює залучення проросійської держави до мирних переговорів щодо України? Це питання особливо турбує адміністрацію Трампа, який перший серед американських президентів сприймає Китай як джерело стратегічної загрози й почав торгову війну з ним. Тому не дивно, що посол Волкер та інші вашингтонські посадовці були здивовані й обурені прагненням Тимошенко залучити Китай до мирних переговорів щодо Донбасу.
Третьою, найбільш катастрофічною, стала зустріч і спільна фотографія Тимошенко з майбутнім головою комітету Палати представників США з питань розвідки Адамом Шиффом (демократом), який відкрито закликає ув’язнити президента Трампа. Тимошенко не могла зробити нічого більш шкідливого для її стосунків із адміністрацією Трампа під час візиту до Вашингтону, ніж зустрітися з заклятим опонентом Трампа – Шиффом. «Наступного разу їй варто сфотографуватися зі спеціальним прокурором Робертом Мюллером, колишнім директором ФБР Джеймсом Комі або колишньою кандидаткою в президенти Гілларі Клінтон», – жартома сказав мені вашингтонський політичний консультант, знайомий із візитом Тимошенко.
«Зустріч Тимошенко з Шиффом свідчить, наскільки вона нерозбірлива і глуха до порад щодо нюансів вашингтонської політики», – додав він. Якщо ви намагаєтеся заслужити собі добру репутацію в Білому домі, навіщо зустрічатися із затятим противником Трампа, який намагається ініціювати процедуру його імпічменту?
Крім зазначених зустрічей, Тимошенко бачилася переважно з демократами (а не республіканцями) з Палати представників, що лише погіршило її перспективи. Це чітко відображає вподобання її оплачуваного лобіста – колишнього члена Палати представників США Джима Слеттері. Хоча демократи здобули більшість у Палаті представників, республіканці досі контролюють Білий дім і Сенат – факт, який Тимошенко проігнорувала.
Закрадається думка, що рішення Тимошенко зустрічатися здебільшого з демократами може сигналізувати її небажання налагоджувати співпрацю з республіканцями, які переймаються її стосунками з Росією.
Незважаючи на мільйони, витрачені на політичних консультантів і лобістів, грудневий візит Тимошенко до Вашингтону не приніс користі її президентській кампанії. Ба більше, вона повернулася до Києва, залишився після себе навіть гірше враження і змусивши місцевих експертів дивуватися, як вона планує працювати з президентом Трампом і республіканцями, якщо її оберуть главою держави.
Тимошенко та її команда показали себе дилетантами в питаннях зовнішньої політики й національної безпеки під час візиту до Вашингтону. Україна перебуває під загрозою російської збройної агресії, внаслідок чого в десяти областях країни було впроваджено воєнний стан. 31 березня 2019 року українці обиратимуть не тільки президента, а й головнокомандувача. Перемога Тимошенко поставить під загрозу євроатлантичну інтеграцію України, адже у Вашингтоні їй і досі не довіряють. Вона так і не змогла позбутися репутації представниці «старої гвардії» та глибоко вкорінених підозр щодо її нейтрального ставлення до Росії з часу російського вторгнення в Грузію у 2008 році та лобіювання інтересів Китаю.
Тарас Кузьо
спеціально для видання bilahata.net
Використане в публікації фото: radiosvoboda.org
