Від усієї душі. Матусю моя, Україно!
Стражденна матусю моя, Україно!
Сумуєш тривожно і вдень, і вночі:
Бо зайдів кривавих пітьма саранчі,
Враз небо чудове і світ заступила...
Ти знаєш: сини тобі вірні навіки –
Присягу не зрадять у скруті пекельній;
Ти вистоїш – вільна, свята, незнищенна
І вічна – як гори прадавні та ріки!
Цей ворог удерся – страшний, навіжений, –
Зі «Смерчами», «Градами» пруть уркагани!
Гадюками жалять, плюндрують оселі,
Збиткуються з тебе, матусю кохана…
Аби поневолити край наш квітучий,
Вернути в ярмо, закувати в кайдани, –
Лютує оте віроломне падлюччя,
І землю шматує – ось нові вже рани!
Та ти – незборима, незламна твердиня, –
За все тут отримають злі супостати:
За муки криваві, за сльози невинні,
Настане «чумі» неодмінна розплата.
Бо хто із мечем топче нашу свободу,
Від лиха-меча неминуче загине, –
За сльози сирітські, за горе народу,
За дим над тобою, моя Батьківщино!
Живи, Україно! Хай зникнуть, прокляті…
Відродимось гордо, із честю, як люди!
Бо ми довели вже, що можемо, браття,
Тебе захистити і світ від отрути.
Дніпро сивочолий зорить на світанні,
Розправивсь, мов легінь, всміхнувсь, як дитина.
Привіт тобі, мила моя Україно,
Прекрасна матусю, – від воїна-сина!
Андрій Бурлака
м. Ічня, Чернігівщина
