Воскресенье, 7 июня 2020   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно

Повернення з небес на землю


NezvidaneТаку історію я почула нинішнього літа від Олега Толокіна, керівника міжнародного благодійного громадського об'єднання допомоги дітям «Співпраця». Це було ввечері на березі озера біля багаття.

На бесіду про способи енергізації людського тіла зібралося більше 120 людей. У такій неформальній обстановці Олег Олександрович вирішив розповісти присутнім випадок, коли сили раптом залишили його.

— Багато старих людей на схилі свого життя кажуть: «Ну, все, мені пора йти». І дійсно незабаром помирають, тобто в них було якесь передчуття, що тут, у цьому світі, їхнє життя завершується .

Ось одного разу (а мені тоді ще не було й 40 років) я прокинувся, а мозок «свердлить » одна й та ж думка, що моя земна програма завершена, час іти додому. Комусь це може здатися дивним, але я кажу так, як воно було.

Увесь день у мене пройшов під цим враженням.

А ввечері, розуміючи, що моє життя закінчується, я помився, перевдягнувся у все чисте (дружина вже спала, а діти були в батьків), ліг у ліжко й відчув, як стали холонути ноги. Поступово цей холод опанував усе моє тіло. Незабаром я відчув зупинку серця і стан задухи. Потім ніби постріл пролунав — і душа відокремилася від тіла.

А далі я опинився в настільки прекрасному світі, який жодними словами описати неможливо, і де усвідомив, що я — вдома. При цьому тіла не відчував, тільки свідомість у чистому вигляді. Тіло кожної людини має свої вібрації, і ми відчуваємо біль, радість. А коли свідомість звільняється від «зайвого вантажу», то вона ніби прояснюється.

Я розумів, що в мене ще є вибір: залишитися тут або повернутися назад. Але був настільки захоплений пишністю побаченого і своїм новим станом, що насилу згадував, що було там, на землі. Прийшло усвідомлення: там же залишилася моя сім'я, і їй буде важко без моєї підтримки.

Переживши такий стан, розумієш, що життя не закінчується після смерті фізичного тіла. Якраз у цей момент у мене виникло дуже ясне й чітке розуміння життя: для чого ми живемо і для чого взагалі наш світ існує. Десь там, унизу, люди мучаться, страждають. Їм треба допомогти, роз'яснити, як правильно жити. І найважливіше — навчитися будувати нормальні людські взаємини. Це і є показник духовного розвитку людини.

Я прекрасно усвідомлював, що сам до цього моменту вже дійсно навчився їх будувати: ні на кого не ображався, нікого не ображав, завжди був готовий піти на компроміси. Ніколи не був злим, але й надмірно добреньким теж не був, намагався вирішувати будь-які питання розумно. І чим більше буде людей, які вміють жити за такими принципами, тим прекраснішим буде світ і на рівні міждержавних відносин.

І ось, маючи можливість залишитися там, на небесах, я прийняв рішення все ж таки повернутися назад, у це пекло (сміється) і допомагати людям жити. Моє повернення було досить складним, бо йшов потужний потік угору енергії від землі. І довелося докласти зусиль, щоб повернутися назад у своє тіло. Причому воно було неживим і холодним. Відчуття дуже неприємні: так, ніби ти заліз у сирий холодний склеп.

Зусиллям волі, усвідомлено я відновив серцебиття, дихання, розігрів тіло. Пам'ятаю ще — дружина, прокинувшись, доторкнулася до мене і сказала: «Який же ти холодний!»

Вісім годин перебував я в такому стані. І не можу сказати, що це було якесь порушення психіки або ще щось. На своє здоров'я ніколи не скаржився. Після цього випадку ще більше зміцнився в думках про те, що основа розвитку людства — виховання і прояв усього того, що ми називаємо вищими людськими якостями.

Записала Валентина ЗАПЕКІНА


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2020 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/