Є поезія, яка не просто читається очима, а звучить у тиші так голосно, ніби торкається найпотаємніших струн душі. Саме таким є вірш Валентини Грабини «Таке кохання — раз бува в житті».
У кожному рядку цієї сповіді відчувається трепетне диво випадкової зустрічі, яка раптово стає цілим Всесвітом. Авторка майстерно передає стан закоханості через живу, майже осяжну природи почуттів: тут і прозоре небо, і сяйво в очах, і легкість душі, що злітає, «ніби птах».
Особливо зворушливою є щирість ліричного героя. Його порівняння — від «шедевра Да Вінчі» у формі усмішки до готовності носити кохану на руках — позбавлені штучності. Це мова справжнього чоловічого серця, яке знає ціну справжньому світлу. Зворушує і контраст між «убогим буттям» до зустрічі та всеосяжним святом, яким стає кохана людина.
«Тримай мою любов в своїх долонях…» — ці слова звучать як заклинання і водночас як найвища довіра.
Ситуативна подія, про яку розказано у вірші, — це про магію миті, яка переростає у вічність. Вірш Валентини Грабини нагадує нам про те, що справжнє, глибоке кохання — це завжди подарунок долі, який пульсує в кожній краплині крові і дарує крила навіть тоді, коли навколо звичайні будні.
У своїх творах Валентина Грабина яскраво розповідає про життя через поезію. Вірші поетеси розкривають справжній її талант. Вона не тільки пише «стандартно», а й володіє різними формами поетичної техніки. Вірш «Любов – у кожнім теплім слові» ‒ яскравий приклад такої поетичної «конфігурації», де пані Валентина досконало утворює через акровірш не тільки слово, а й цілу фразу.
Поетеса уміло «зашифровує» свою присвяту у перших літерах вірша (якщо читати їх вертикально зверху вниз).
Любов – у кожнім теплім слові,
І світлом сповнені вірші…
Написані на рідній мові,
А не друковані під ШІ.
Колиска щирого натхнення,
Окрилить душу на політ…
Стільки нового в сьогоденні,
Та в цій поезії – весь світ!
Есенція добра й любові:
Наповнює рядки життям…
Краса у поетичнім слові,
О, пані Ліно, шана Вам!
Таке кохання — раз бува в житті
Так випадково поєдналися дві долі,
Всміхнулись в небі зорі золоті…
Я навіть, не підозрював ніколи:
Таке кохання – раз бува в житті!
Таке глибоке і прозоре небо,
Іскриться щастям у твоїх очах…
Щоразу, як торкаюся до тебе,
Моя душа злітає, ніби птах.
Якби я міг, носив би тебе вічно,
Не тільки в серці, – також на руках…
Твоя усмішка – як шедевр Да Вінчі,
Вона ночує завжди в моїх снах.
Не вистачить і слів, щоб розказати,
Про всі мої до тебе почуття…
Ти моя радість, ти мій біль і свято,
Ти – сенс мого убогого буття…
Тримай мою любов в своїх долонях,
Хай сяють нам ще ті, що в висоті…
Пульсує кров, співаючи у скронях:
Таке кохання – раз бува в житті!
У публікації використані вірші Валентини Грабини
Спеціально для bilahata.net Сергій Кордик
