Коли списують Франка — списують пам’ять. У бібліотеках під штамп «СПИСАНО» потрапляють не лише російські книги, а й твори українських класиків. Порожні полиці, коробки з обличчями Шевченка, Лесі Українки, Франка — це не просто статистика, це дзеркало нашої культурної байдужості. Пам’ять не можна списати. Її можна лише втратити — якщо мовчати.
Мільйони списаних книжок: що відбувається у бібліотеках України
8 квітня на сторінці «Продукція для бібліотек» з’явилася публікація, яка викликала жваву дискусію серед читачів. Тема – масове списання книжок із бібліотечних фондів. Цифри вражають і водночас тривожать.
Масштаби вилучення
За даними Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого, лише у 2022 році з бібліотек було списано 12 мільйонів 971 тисячу книжок, а у 2023 році – ще 13 мільйонів 165 тисяч. З них понад 8 мільйонів щороку становили видання російською мовою.
Найбільше російськомовних книжок вилучили у Вінницькій області – 644 тисячі у 2022 році та 543 тисячі у 2023-му. А загалом найбільші обсяги списань зафіксовані на Полтавщині: 1 мільйон 64 тисячі видань у 2022 році та 927 тисяч у 2023-му.
Дискусія навколо списань
Журналіст із Чернігова Петро Антоненко у своїх коментарях у Фейсбук назвав ситуацію «жахливою». Він наголошує:
- немає офіційної вказівки списувати всю російськомовну літературу;
- у радянські часи більшість зарубіжної класики видавалася саме російською, причому якісно – багатотомні видання Бальзака, Мопассана, Гюго, Діккенса, Драйзера;
- російська класика – Чехов, Гоголь, Бунін – залишається у фондах, хоч і переміщена до книгосховищ.
Петро Антоненко також ставить питання: якщо книги списують, то чому вони йдуть у макулатуру, а не роздаються охочим?
Українська класика теж під загрозою
Особливе занепокоєння викликає те, що списанню підлягають і твори українських класиків – Шевченка, Коцюбинського, Лесі Українки, Кобилянської. Пояснення різні: від «декомунізації» до звинувачень у «прорадянськості» таких авторів, як Олесь Гончар чи Михайло Стельмах.
Питання культурної пам’яті
Масове вилучення книжок – це не лише статистика. Це питання культурної пам’яті та доступу до класики для майбутніх поколінь. Дискусія, що розгорнулася навколо списань, показує: суспільство потребує чітких відповідей – які саме книги вилучаються, чому вони не передаються читачам, і як держава планує зберегти літературну спадщину.
А як ви вважаєте: чи доцільно списувати світову класику російською мовою та книги українських авторів-класиків, які у свій час були перекладені російською, якщо немає української альтернативи? Діліться думками у коментарях тут, або за посиланням у Фейсбук.
