В інформаційному просторі Чернігівської області якось не дуже помітно проскочила одна подія, яка заслуговує на більшу увагу громадськості. Тим паче, у зв’язку з п’ятою річницею другого Майдану, яку ми цими місяцями відзначаємо. А це пов’язане безпосередньо.
14 грудня 2018 року прокуратура Чернігівської області закрила кримінальне провадження про причетність колишнього начальника юридичного відділу Чернігівської міської ради Павла Вовка до розгону в місті Євромайдану. Справу закрили, як постановила прокуратура, у зв’язку з відсутністю в діяннях Вовка складу кримінальних правопорушень.
Порушена була ця кримінальна справа аж 15 березня 2015 року. Не раз суди її розглядали, закривали, за протестами прокуратури поновлювали, але ось уже й сама сторона звинувачення — прокуратура — нарешті втомилася від цієї судово-слідчої епопеї.
А все почалося з місцевого Майдану — 25 листопада 2013 року.
Цьому передувала акція протесту на Майдані Незалежності столиці з 21 листопада за участю студентів, обурених рішенням регіоналівської влади держави відмовитися від підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Акція була цілком мирною, поки в ніч на 30 листопада її грубо не розігнала міліція, жорстоко побивши студентів. Ось тоді, вже наступного дня, 1 грудня, у столиці фактично почався другий Майдан, пізніше названий Революцією Гідності.
Але ще у 20-х числах листопада подібні, спочатку мирні, майдани почалися й по областях.
У Чернігові 25 листопада о 12.00 міліція розігнала учасників акції протесту. Власне, це була акція за європейський вибір України, а протест — проти відходу від цього вибору. Акція спочатку налічувала кілька осіб, які привезли на авто озвучувальну апаратуру і встановили її. Місце дії — центральна площа міста, там, де закінчується сквер перед міськрадою, навпроти обласної адміністрації. Поступово сюди трохи додалося людей, але міліція розігнала цей мікро-майдан, забрала апаратуру.
Що ж відбулося?
Виявляється, міліція виконувала ухвалене напередодні рішення одного із судів міста, яким було заборонено проведення в центрі Чернігова подібних акцій. У свою чергу, до суду звернулася з відповідним поданням про заборону міська рада. А до міськради перед цим надійшло подання з таким проханням від міського управління міліції.
Ось такий механізм. Мотивацією, зазначеною в поданні міліції і потім дубльованою міськрадою і остаточно — судом, стало те, що міліція, мовляв, не може гарантувати безпеку громадян і безпеку громадського порядку в місцях проведення заходів.
Ось так геніально просто, навіть примітивно, порушили одне з основних положень Конституції України — право громадян на свободу слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань.
…Майдан переміг, перемогла Революція Гідності. І одним з величезних розчарувань людей, як і після першого Майдану, стало те, що й ця друга революція мало що змінила в суспільстві.
Одіозні представники колишньої влади не лише не покарані, а й багато хто й далі у владі. Не покарані винні у злочинах проти Майдану, навіть у вбивстві учасників революції.
Це якщо загалом. Але також і конкретно, як у чернігівській історії. Між іншим, якщо той чернігівський Майдан і не був першим в Україні, то він став першим в Україні Майданом, який розігнали. Яким же було продовження?
Лише під тиском громадськості, насамперед учасників розігнаного чернігівського Майдану, заворушилася наша вже начебто оновлена революцією Феміда. Було притягнуто до кримінальної відповідальності деяких посадовців. Лише через рік і 4 місяці після подій порушили кримінальну справу проти Павла Вовка. Було притягнуто до відповідальності і міліцейського начальника, котрий керував розгоном чернігівського Майдану.
А далі — відомо. Обидві справи кілька років розслідували, вони кочували судами, обидві були закриті. Немає меж обуренню представників громадськості, насамперед учасників тої розігнаної акції, які всі ці роки безуспішно добиваються справедливості.
Павло Вовк спокійно працює на одній з посад у Чернігові. Він навіть обраний на останніх місцевих виборах восени 2015 року депутатом міської ради. Від «Опозиційного блоку», що є не чим іншим, як перелицьованими регіоналами. Виборці міста голосували й за цю партію і провели її депутатів у міський парламент. До кого ж претензії?
Недавно Вовк навіть похвалився своєю участю в розгоні того Майдану, зазначив, що він зробив подання до суду про заборону таких акцій.
Ну, тут Вовк дещо перебільшує свої функції, він лише готував це подання. А громадські активісти давно мали б зрозуміти, що їхні стріли обурення направлені трохи не туди. Бо ні юрист міськради, ні міліцейський начальник, строго кажучи, не є винуватцями розгону акції. Почнімо з того, що офіційне подання до суду мала зробити і, напевно ж, робила міська рада, а не якийсь її чиновник. У якому саме форматі — можна з’ясувати. Це могло бути подання самої ради, проголосоване депутатами на сесії. Скоріше, могло бути простіше — подання міськвиконкому, за підписом міського голови. Або й узагалі подання самого голови.
Можна нагадати, хто тоді був мером міста. Утретє посаду міського голови обіймав Олександр Соколов, відбувши повну каденцію — з 2010 по 2015 рік, коли не був обраний на четвертий термін.
А тепер — про першоджерело: подання міської міліції. З його підступною, єзуїтською мотивацією, що, мовляв, на акціях «можуть бути порушення» громадського порядку.
Проте навіщо дорікати міліції, коли такою ж, з дозволу сказати, «мотивацією» керувалася й вища інстанція — суд. Усі попередні — то лише подання пропозицій. Рішення ж ухвалює суд. І суди тоді, в період Майдану, масово ухвалювали абсолютно антиконституційні рішення.
Більше того, варто згадати, що й сам другий український Майдан почався після такого рішення. Один зі столичних судів ухвалив подібне рішення, навіть у чомусь унікальне. Тим, що не просто заборонив проведення будь-яких масових акцій громадян по всьому центру столиці, від Печерських владних пагорбів — до Софійської площі. Унікально заборонив ці акції майже на півтора місяця — з 20-х чисел листопада 2013-го по 7 січня 2014-го. Мотивували ще примітивніше: ці акції заважатимуть встановленню на Майдані ялинки (знаменита регіоналівська «йолка» потім стала одним із символів протесту) і проведенню різдвяних ярмарків.
Відповіддю громадян на це дикунство стали акції протесту якраз там і якраз у той період, що й переросло в Майдан.
У галасі стосовно вини чиновника-юриста й міліцейського начальника якось на другий план відійшла роль самого судді, який ухвалював те рішення в Чернігові, — про тотальну заборону акцій. Лише якесь міні-переслідування цього судді було імітоване. Власне, формально суддів за їхні рішення до криміналу притягувати якось не прийнято. Навіть попри нерідкісні скасування тих чи інших рішень вищим судом. Ну, буває, помилився суддя, адже їм доводиться розглядати дуже непрості суспільні ситуації.
Але мова ж не про кримінальну, а про хоч якусь відповідальність суддів. Скажімо, про позбавлення їх звання судді за особливо одіозні рішення проти учасників Революції Гідності, хоча б на знак перемоги цієї революції.
Але що тут балакати, коли це сумна тенденція — недемократичність нашого суспільства. В усьому світі століттями існує поняття «презумпції невинності». Тобто людина є юридично не винною, поки такою її не визнав суд. Тим паче не винна, коли взагалі ще не скоїла злочину. А тут якась «презумпція винності»: людей карають, позбавляючи їхніх прав, під приводом, що вони «можуть скоїти» правопорушення.
…Почалася виборча кампанія. Очевидно, відбудуться і якісь акції громадян. Урешті, не лише пов’язані з виборами, а й, скажімо, через чергові підвищення цін і тарифів. Чи не буде знову спокуси в нашої тепер уже реформованої поліції подавати чергові бідкання до місцевої влади про «можливі порушення порядку», які влада переправлятиме в суди? А суди штампуватимуть подібні рішення. І це з післямайданними органами правопорядку, місцевою владою і судами. Невже для цього був Майдан?
Петро АНТОНЕНКО,
редактор газети «Світ-інфо», м.Чернігів, спеціально для видання bilahata.net
На фото: Лютий, 2014 рік. Чернігівська міліція з «тітушками». Біля облдержадміністрації. Фото: bilahata.net
