Бувають вірші, які не треба розкладати на складні літературознавчі терміни чи шукати в них заховану глибоку філософію. Їх хочеться просто читати повільно, ніби пити холодну джерельну воду в спеку. Саме так пише чернігівський Майстер слова Микола Будлянський — його поезія ллється природно й легко, мов чарівна пісня про наше, рідне, щоденне. Вона торкається серця своєю мудрою, справжньою та ніжною правдою.
Вірш «Пізнє літо» — це не просто пейзажна замальовка, це цілий світ, у якому кожен впізнає знайомий із дитинства серпневий день.
У цьому літературному творі чітко вимальовуються поетичні образи вірша. Почитайте самі й переконаєтеся. Ось на першому плані – спорожнілі грядки й тепла межа: город уже віддав свій урожай, але земля ще зберігає літнє сонячне тепло. Далі випливає спілий сонях: соняшник, важкий від зерняток, ніби «тримає горобця за крило», зупиняючи цю теплу мить. Ну, і яке ж сільське життя без бабусі біля призьби чи то на крилечку: затишна картина, де сушаться груші, а довкола панує тиша, яка «м’якне, наче шовк». А сині сливи немов порівнюються з вечором, із теплими літніми грозами та з очима коханої людини із подаленілих снів. Надає повноцінним образам цілісна картинка жоржин біля хати: осінні квіти, які ловлять дрібні зорі у свої пелюстки, нагадуючи про зміну пір року.
У цьому вірші липень уже йде в спогади, «взявши втому, наче сніп, на плечі». А на зміну йому приходить пізнє літо — стигле, визріле, трішки сумне, але дивовижно ніжне.
Ниткою крізь увесь твір проходить мотив раптового спогаду про кохання та молодість. Момент, коли здається, що знову лунає юна пісня, раптово обривається, залишаючи лише стишений шепіт і запитання: «Чи снилася тобі в пізнім літі весна?»
Микола Будлянський дуже тонко порівнює цю пору року з людським життям. Пізнє літо — це як пізнє кохання. Воно вже має сивину й досвід за плечима, але в душі залишається таким же молодим, гарячим і вічним, як травневий світанок. Це вірш про вдячність за кожен прожитий день, за теплі спогади та за здатність відчувати красу довколишнього світу й любов у будь-якому віці.
Читав «Пізнє літо» Сергій Кордик
