Батурин — осередок судочинства Лівобережної України XVIII століття

Батуринський підкоморський суд (1764–1781): Інституція, кадри та земельна юстиція.

Друга половина XVIII століття стала епохою масштабної судової реформи гетьмана Кирило Розумовського, яка мала на меті професіоналізацію юстиції за литовсько-польським зразком. У 1764 році Батурин, як тогочасна столиця Гетьманщини, став центром окремого судового повіту. Ключове місце в новій системі посів підкоморський суд — спеціалізована установа, що розв’язувала земельні спори, які в аграрному суспільстві були найбільш гострими та складними.

Структура та механізм функціонування

Функціонування суду базувалося на чіткому розподілі обов'язків, що забезпечувало поєднання юридичної експертизи та практичного межування «в полі»:

• Підкоморій: Керівник установи, суддя, який виносив остаточні рішення (першим підкоморієм був Григорій Долинський).

• Коморник: Ключова фігура технічного та процесуального супроводу; відповідав за діловодство та фіксацію меж (Петро Попенченко).

• Возні: Виконували функції судових приставів — забезпечували комунікацію між сторонами, свідчили про порушення та допомагали під час виїзних засідань.

Особливістю підкоморського суду була його мобільність. На відміну від земських судів, розгляд справ відбувався безпосередньо на спірних об’єктах. Комісія виїжджала на місце конфлікту, проводила «окуляцію» (огляд), вивчала фундаційні документи (купчі, дарчі) і лише після цього встановлювала нові межові знаки.

Коморником став уродженець містечка Нові Млини Петро Попенченко. Він мав значний канцелярський досвід, попередньо обіймаючи посади канцеляриста Ніжинського полку та писаря Батуринської сотні. Петро Попенченко був зятем значкового товариша Ніжинського полку і великого землевласника Антона Косача, від якого отримав маєток на головній батуринській вулиці та кар’єрну підтримку.

За протекцією Антона Косача посаду возного Батуринського підкоморського суду обійняв його син Пантелеймон, який перебував на ній до 1781 року. Він мешкав в одному з родинних маєтків у передмісті Батурина.

З 1765 року в матеріалах Генерального опису Лівобережної України фіксується ще один возний Батуринського судового повіту – Григорій Рижий, син значкового товариша Ніжинського полку, колишнього писаря, отамана та наказного сотника Батуринської сотні Йосипа Рижого. Після смерті батька він успадкував родинний статус, значні земельні угіддя, двори та господарські об’єкти в Батурині й околицях. Проживав у великому дворі на вулиці Покровській.

Персональний склад: Еліта при владі

Аналіз кадрового складу Батуринського суду свідчить про те, що посади в ньому займали представники найвпливовіших старшинських родин, тісно пов'язаних із гетьманським оточенням.

Епоха Григорія Долинського (1764–1767)

Перший склад суду, сформований навесні 1764 року, вважається найбільш продуктивним. Очолив його Григорій Долинський — досвідчений адміністратор, колишній полковий осавул та управитель маєтків Кирила Розумовського. Його авторитет та родинне коріння (внук батуринського сотника) робили його ідеальною фігурою для стабілізації земельних відносин у регіоні.

До його команди входили:

• Петро Попенченко (коморник): фаховий канцелярист із потужними зв’язками (зять Антона Косача).

• Пантелеймон Косач та Григорій Рижий (возні): представники місцевої заможної старшини, чиї двори були окрасою тогочасного Батурина.

Свою кар’єру Григорій Долинський розпочав як ніжинський полковий канцелярист, згодом служив у Генеральній військовій канцелярії, у 1740–1750-х роках обіймав посаду полкового осавула Ніжинського полку, а з 1762 року отримав чин бунчукового товариша. Певний час був управителем маєтностей гетьмана Кирила Розумовського.

Палац маєтку Долинських у с. Пекарів. Фото БФ «Спадщина.UA». 2024 рік

Проживав у Батурині на головній Київській вулиці у родовому маєтку, володів також іншими дворами та господарствами в місті й околицях. Його службовий досвід і авторитет у середовищі старшини відповідали вимогам посади підкоморія, яку він обіймав у 1764–1767 роках. Згодом брав участь у роботі Законодавчої комісії та продовжив службу в судових установах. Останні роки життя Григорій Долинський провів у власному маєтку в селі Пекарів Коропського повіту Новгород-Сіверської губернії (нині Корюківського району Чернігівської області). Його палац у Пекарові зберігся до сьогодні.

Каденція Григорія Закревського (1768–1780)

Після 1768 року посаду підкоморія обійняв Григорій Закревський. Його призначення було класичним прикладом патронажу: як племінник гетьмана Розумовського, він мав беззаперечний політичний вплив. Його тривале перебування на посаді (12 років) свідчить про певну консервацію судової влади в руках вузького кола родин.

Після Григорія Долинського наступним батуринським підкоморієм з 1768 року став Григорій Йосипович Закревський (1744 – після 1810 р.) – бунчуковий товариш і великий землевласник. Він був сином генерального бунчужного Йосипа Закревського та племінником гетьмана Кирила Розумовського по сестрі Ганні.

Тимчасовий палац маєтку Закревських у с. Березова Рудка. Фото Олександр Мальон. 2022 рік

Службу розпочав у 1764 році як бунчуковий товариш. Обіймав посаду підкоморія Батуринського підкоморського суду до 1780 року. Згодом продовжив службу, отримавши чини колезького асесора та надвірного радника, а останні роки життя провів у маєтку в селі Березова Рудка Пирятинської сотні Лубенського полку (нині Пирятинського району Полтавської області), де й донині зберігся родинний палацовий комплекс Закревських.

Соціальний портрет суду

Дослідження біографій батуринських судових урядовців дозволяє зробити кілька важливих висновків про характер установи:

1. Територіальна прив'язка: Більшість чиновників були великими землевласниками самого Батурина та навколишніх сіл (Пекарева, Нових Млинів). Вони судили в тому середовищі, до якого належали самі.

2. Спадковість і зв'язки: Посади в суді часто ставали результатом протекції (як у випадку з Косачами та Закревським).

3. Культурна спадщина: Діяльність суду залишила по собі не лише томи архівних справ, а й архітектурні пам'ятки. Палаци Долинського в Пекарові та Закревських у Березовій Рудці є матеріальним свідченням статусу, який забезпечувала служба в судових установах Гетьманщини.

Висновок: Батуринський підкоморський суд був не просто органом правосуддя, а інструментом самоорганізації козацької еліти. Попри поступовий наступ Російської імперії на автономію України, ця інституція протягом майже двох десятиліть успішно забезпечувала правове регулювання найціннішого ресурсу — землі.