У 1760-х роках судова система Гетьманщини зазнала глибоких змін унаслідок реформи гетьмана Кирила Розумовського. Створення нових судів вимагало добору кадрів, спроможних забезпечити їхню ефективну роботу. У цій статті розглянемо біографію Івана Марковича – батуринського земського судді.
Іван Андрійович Маркович народився 26 травня 1724 р. у родині, що належала до впливового й освіченого кола Гетьманщини. Його дідом був Андрій Марко́вич Ма́ркович – лубенський полковник, генеральний підскарбій та генеральний обозний, один із найпомітніших діячів української адміністрації І половини XVIII ст. Батько Івана, Андрій Андрійович Маркович, був бунчуковим товаришем, але помер у 1728 р. у віці лише 27 років. Ще через рік, у 1729-му, померла його мати, Анна Іванівна Кондратьєва, донька сумського полковника Івана Андрійовича Кондратьєва. У п’ятирічному віці Іван залишився сиротою і разом із сестрами – Анастасією, Анною та Уляною – виховувався під опікою родини діда Андрія Марковича та дядька, генерального підскарбія Якова Марковича. Він зростав у заможному, ерудованому та амбітному середовищі, що значною мірою вплинуло на становлення його особистості та визначило подальшу долю.
Завдяки родині Іван Маркович здобув освіту у Києво-Могилянській академії та грунтовну підготовку у сфері діловодства та судочинства. З 1744 р., у двадцятирічному віці, він розпочав службу військовим канцеляристом у Генеральній військовій канцелярії, а з 1747 р. продовжив діяльність у Генеральному військовому суді. Такий кар’єрний старт був типовим для старшинських дітей і слугував підставою для отримання Іваном Марковичем чину бунчукового товариша у 1752 р.
Фрагмент експозиції «Генеральний суд у Батурині» у будинку Генерального суду (Будинку Кочубея). Батурин. Національний історико-культурний заповідник “Гетьманська столиця”. 2020 р.
У 1751 р. Іван Маркович одружився з донькою волинського сотника Наталією Василівною Максимович (1735 – бл. 1786 рр.). У подружжя народилося троє синів – Михайло, Микола і Василь, які згодом, спираючись на авторитет та досягнення батька, також обіймали помітні військові й судові посади. З приходом на гетьманство Кирила Розумовського розпочалося реформування більшості державних структур, зокрема й судочинства. Оновлена система судів потребувала людей із практичним досвідом роботи в адміністративно-судових установах. Навесні 1764 р. відбулися вибори до новостворених повітових земських судів і Іван Маркович був обраний земським суддею Батуринського судового повіту. Його призначення було цілком закономірним з огляду на добру освіту, 20-річний досвід роботи в управлінських структурах та приналежність до середовища старшинської еліти. Посада земського судді була високою за статусом і авторитетною серед старшини. «Генеральний опис Лівобережної України» містить 12 завірених Іваном Андрійовичем справ – це угоди купівлі-продажу та рішення про підтвердження права на нерухомість. Проте його перебування на цій посаді тривало недовго – через два роки, у січні 1766 р., він пішов у відставку.
Окрім державної служби, важливим аспектом життя Івана Марковича була організація продуктивної діяльності свого господарства. Після смерті діда Андрія Марковича, у 1747 р., він успадкував частину родинних маєтностей у Новомлинській, Бахмацькій, Сосницькій, Кролевецькій і Роменській сотнях. Йому відійшли села Шабалинів, Курінь, Киріївка та хутори Голодимерівський, Добротовський, Біловезький (Марковичів) й інші, де проживало близько 550 підданих. Це забезпечило йому міцну матеріальну опору та статус великого землевласника.
Мешкав Іван Андрійович переважно у с. Шабалинів Новомлинської сотні, де мав великий двір з будинком на 7 кімнат, 2 шинки, та велике господарство: ліси, бори, гаї, поля, луки, сінокоси і озера. Він брав активну участь у місцевому самоврядуванні – протягом 1782–1787 рр., обіймав посаду предводителя дворянства Коропського повіту. Потім цю справу продовжив його син Михайло.
Як бачимо, Іван Андрійович був типовим представником козацької старшини, мав впливове походження, грунтовну освіту та значний досвід служби. Все це дозволяло йому обіймати високі посади, ефективно керувати господарством, підтримувати соціальний статус родини і брати активну участь у громадському житті. Завершилося життя Івана Андрійовича близько 1796 р. у Шабалинові.
Алла Батюк, наукова співробітниця заповідника «Гетьманська столиця»
На основній світлині: Село Шабалинів на карті Конотопської округи. 1920-ті роки.
