Як не загубити себе у нашому тривожному часі, перестати лякатися майбутнього, знайти справу, свою соломинку, яка допоможе пережити ці непрості воєнні роки? Поряд із нами живуть люди, яким це вдалося: вони не депресують, не впадають у відчай, а впевнено ідуть по життю і роблять все для того, щоб прикрасити цей світ і зробити щасливими інших…
Марина Нікітіна в часи роботи стюардесою в Катарі
Марина Нікітіна народилася і виросла в Івківцях на Прилуччині. Після школи вступила до Київського авіаційного університету на лінгвістичний факультет (спеціальність – філологія). Дякує своїм прекрасним педагогам зі звичайної сільської школи, які змогли дати їй ґрунтовні знання з англійської мови і націлили на виш. Тепер вона досконало володіє англійською та французькою мовами, та ще й арабською (але про це – пізніше).
Якийсь час вона працювала в Києві перекладачем технічних авіаційних текстів, а потім доля закинула її до Катару…
Облетіти весь світ та закохатися в нього
Вона з дитинства любила літаки та мріяла бути стюардесою. Після вишу поїхала до Одеси, пройшла співбесіду, стала стюардесою Міжнародних Катарських авіаліній і «пропрацювала в небі» шість років.
Катар, який знаходиться на Середньому Сході, займає півострів у Перській затоці й межує з Об'єднаними Арабськими Еміратами, їй сподобався. Тиха, спокійна країна, в якій добре ставляться до жінок.
Перші півроку літати було важко: вона до цього ніколи не літала і не знала, що боїться висоти і що її може нудити… Потім звикла до великих і малих літаків, аеробусів і Боїнгів.
Марина Нікітіна
Політала по всьому світу, побувала на всіх континентах, крім Антарктиди. Бути стюардесою виглядає красиво і романтично в рекламах і кіно, говорить Марина, а працювати нею важко – фізично і психологічно. Постійно змінюється клімат, температури, стрибає тиск. Постійно в дорозі, на валізах. В рейсі буваєш по 10-12 годин. Спиш мало, відпочиваєш мало.
Стресостійкість, витривалість, вміння комунікувати – головні якості, які конче потрібні у цій професії.
Ця робота дала їй ексклюзивний досвід спілкування, вона побачила світ, познайомилась з культурою та історією багатьох країн, потоваришувала з людьми різних національностей, менталітетів. І зрозуміла, що колір шкіри для дружби не має значення, бо на нашій великій земній кулі живуть цікаві, гарні й добрі люди, і таких – більшість…
На батьківщині
Якийсь час у Катарі вона викладала в школі англійську, вивчила там арабську, спілкувалася, насолоджувалася життям. А коли перестала літати (так склалися обставини), жити в Катарі стало нудно. І в 2018 році вона повернулася на батьківщину. Оселилася в Прилуках…
Попервах було складно: не могла звикнути до розміреного провінційного життя після своїх подорожей по світу, після частих поїздок у Дубаї, цікавого бурхливого життя.
Але ж, коли ти молода, то твердо знаєш, що життя попереду, і ти можеш бути в ньому не споглядачем, а активною дійовою особою.
Марина Нікітіна
Займалася репетиторством, перекладанням нотаріальних документів (вона – єдиний в місті сертифікований перекладач). Але ж душа була не на місці: хотілося зайнятися справою незвичайною, цікавою, зробити те, що ніхто до неї не робив…
Марина з дитинства захоплювалася ароматами; світ вона сприймає на запах: кожну людину, місто, дім, бо запах є квінтесенцією душі. Завжди цікавилася парфумами і мала колекцію незвичайних східних парфумів. Спробувала закупити їх на Сході по старих зв’язках, намагалася продати на нашому міському ярмарку, але вони… не пішли. Занадто терпкі, екзотичні.
А потім раптом спало на думку: а чому б не створити власні парфуми? Це ж – творчість, це політ фантазії, втілення мрії. А ще – шлях до самоствердження, задоволення власних амбіцій, «хотілок», як вона каже. Коли свої здібності, уміння ти перетворюєш на конкретний корисний продукт і монетизуєш свою творчість, то це ж круто!
Вона хотіла, щоб парфуми були зі східними нотками та настроєм, але ж все-таки не різкі і не пряні, а більш легкі та свіжі. І у неї вийшло!
Вона сама складає парфуми-аромадифузори для житла, авто, гардеробів, компонує в них аромати кави, банана, персика, чорної смородини, бергамоту, мускусу… Після тестування і виробництва у Львові вона додає до них ще й секретний інгредієнт у певній пропорції – дорогоцінну олію агарового дерева, яке привезла з Еміратів. У її парфумів приємні аромати, висока насиченість і стійкість. Їх розливають у красиві фігурні флакони з оригінальними дизайнерськими етикетками…
А потім прийшла ще ідея зайнятися і батіком (це розпис по тканині за допомогою воску чи барвників, поширений особливо в Індонезії та на Філіппінах). Марина власноруч зробила ескізи для своїх хустинок, закупила в Одесі високоякісну шовкову тканину, яку довго шукала. Кроїли та відшивали хустки різних розмірів у Ніжині, а друк робили у Хмельницькому. Тобто, навколо себе вона об’єднала майстрів з усієї України…
Нові іпостасі Марини Нікітіної
А потім прийшло ще й кохання. Вона познайомилася і закохалася у найкращого хлопця на Землі – у прилучанина Святослава Ярмака, чудового хлопця, який носив «піксель».
Святослав Ярмак — чоловік Марини Нікітіної
У перші дні спілкування її вразило те, що вони повністю співпадали за світосприйняттям, за ставленням до України і людей – для Марини було особливо важливим, щоб душі були рідними…
Вона пишалася ним з перших днів, присвячувала вірші своєму «князеві», якій мужньо захищає українську землю, навідувала його у «гарячих точках…»
А минулого літа вони одружилися – заради весілля йому дали невеличку відпустку, і він приїхав у Прилуки з фронту. Це було для Марини величезним щастям.
А після весілля подружжя орендувало приміщення у центрі міста, зробило там ремонт і відкрило крамницю східних парфумів власного виробництва – «Парфумерний простір».
Тепер її життя повністю змінилося, бо бути дружиною воїна ЗСУ – це зовсім інші турботи і справи. Дружини військовослужбовців української армії теж воюють, але не на фронті, а в тилу. Тепер всі її думки – про Святослава, вона переповнена хвилюванням за його життя, постійно занурена у новини з фронту. Вони намагаються бути на зв’язку якомога частіше…
Марина працювала стюардесою, вчителькою, перекладачкою. Успішна блогерка і бізнес-леді. Тепер ще й волонтер, і радіє цьому. Вона бере участь у різноманітних благодійних розіграшах, організовує аукціони, гроші від яких ідуть на допомогу ЗСУ.
Більша частина доходів від парфумерної крамниці іде на підтримку частини, де служить чоловік. Разом з клієнтами, друзями, з іншими дружинами вони постійно збирають гроші на автівки, дрони і станції спостереження FPV, автономні дизельні обігрівачі, на лікування поранених…
Жінки, чиї чоловіки зараз «на нулі», – особливі. Дивовижні, сильні, наполегливі й енергійні – вони перевернуть світ навколо себе заради своїх чоловіків і перемоги… А вночі вони плачуть у подушку і моляться Богові, щоб Він послав їх половинкам янголів-охоронців…
Чи думала колись ця красива, елегантна молода жінка з ароматом витончених парфумів, яка щасливо і благополучно жила в Катарі, що пізнає інше життя? У цьому новому житті – війна і постійна тривога за коханого, біль за Україну, щоденна самопожертва. Віра.
Святослав Ярмак з побратимами
Марина вже знає всі труднощі і тонкощі складного фронтового побуту, вміє приготувати домашню тушонку у духовці і переслати її Новою поштою чоловіку та його побратимам, розрізняє дрони і РЕБи…
Якось я запитала у неї як у людини, що знається на пахощах: чим для неї пахне Україна? І почула у відповідь: «Україна, попри війну, пахне липою, ягодами калини і медом…» Україна жива, вона живе, розмовляє з нами, своїми дітьми, запахами липи та калини, диханням вітру, шепотом трав… Розмовляє піснями про кохання. Значить, все буде добре…
Лілія Черненко
Головне фото: фрагмент весілля Марини та Святослава
