Бобровичанка Світлана Зазимко вже декілька років займається арт-терапією. Шукаючи для себе спосіб подолати страх і зневіру, спричинені війною, жінка винайшла свій авторський метод заспокоєння, який вона називає «янголотерапією». І її методика дуже гарно зарекомендувала себе в роботі з негативними емоціями, які сьогодні породжує війна. Світлана активно використовує цю арт-терапію, із якою відвідує школи і сирітські будинки, а також відправляє своїх «янголів надії» нашим Захисникам на фронт. То що ж воно таке – та «янголотерапія»?
Сьогодні кожен з нас пройшов складний шлях від першого шоку до усвідомлення факту, що в країні триває війна. Ми всі намагаємось адаптуватися до нових реалій, і цей процес доволі болісний, бо супроводжується регулярними травмуючими подіями. І це створює додаткове навантаження на психоемоційний стан людей.
Світлана Зазимко
Кожен з нас шукає спосіб, який допоможе зібрати себе докупи, якимось чином впорядкувати своє життя та відновити внутрішні ресурси. Дехто намагається повернути буденні ритуали, інші – регулярно практикують дихальні техніки, а є ті, хто «виливає» думки та почуття в малюнки. Кажуть, що з ними виходить біль. Психологи констатують факт: в цьому дійсно є певний лікувальний ефект. Така практика має назву «арт-терапія» – саме її використовує Світлана Зазимко з Бобровиці, намагаючись допомогти людям подолати страх та зневіру.
Малювання супроводжує її усе життя
Малювати Світлана любила змалечку. І коли почалася повномасштабна війна, саме це захоплення допомогло їй подолати стрес. Адже чоловік Сергій пішов добровольцем захищати рідну землю від російської навали, а вона з двома синами – Юрою та Віктором, найменшому на той час ледь виповнилося два роки – лишилася в Бобровиці. Постійні обстріли, тривога та відчуття безвиході виводили її з рівноваги. Та жінка мала триматися заради дітей, заради чоловіка. І вона почала малювати. Кожного разу, сідаючи ввечері за чергову картину, вона поринала в якийсь свій світ добра та тепла.
«Дуже люблю малювати, мене це заспокоює і окриляє. А коли почалася війна, чоловік 8 березня 2022 року пішов добровольцем. Захищав Чернігів. Для мене то був дуже важкий час, зв’язку з ним майже не було. Хоча й зараз не легше (чоловік пані Світлани продовжує боронити країну на Сході, – Авт.), – згадує Світлана. – Я тоді була як відірвана від світу. І в мене в душі була якась туга, безвихідь, і я почала малювати. Просто сиділа і малювала, як тільки мала будь-яку хвилинку часу. Малювання мене заспокоювало. Я коли малюю, то поринаю у свої світи. На жаль, до війни дуже мало часу присвячувала цьому захопленню. Взагалі я люблю малювати пейзажі, але зараз коли беру пензля в руки – завжди виходить ангел. Нічого, крім янголів, малювати не виходить – тільки їх і можу. Вони наче приходять до мене самі. У мене наївна творчість, але через неї я хочу підтримати тих, кому важко, і сказати: все буде гаразд, добро зрештою переможе зло, світло – темряву, а янголи – демонів. Ми переможемо, потрібно лише ще трохи протриматися.
Особисто мене творчість приводить у стан рівноваги. Я малювала їх щодня і викладала у Фейсбук. І люди відгукнулися, дуже багато було схвальних коментарів. Просили частіше таке малювати. І це насправді надихало. Адже навколо стільки болю і горя, що людям просто необхідний якийсь прояв доброти, промінчик надії, щось світле у суцільній темряві. І так поступово народилося те, що я почала називати «янголотерапією».
Війна змусила Світлану Зазимко шукати свої способи психологічного розвантаження. І як метод вона обрала для себе арт-терапію.
«Після того, як Чернігівщину деокупували, чоловік надалі продовжив службу. Був в різних гарячих точках на Донецькому напрямку, – продовжує Світлана. – І щоб психологічно втриматися, я познайомилася з арт-терапією. Пройшла курс он-лайн навчання в української арт-терапевтки Олени Татаріної. Там була дуже сильна група підтримки для жінок. І саме ці курси надали мені поштовх для розвитку. Адже саме там я зрозуміла, як нам допомагає створення метафоричного простору під час малювання чи ліплення: ми входимо в стан, коли можемо звільнити своє несвідоме від напруги, знайти нові ресурси, елементарно – заспокоїтися. Терапевт тільки ставить тобі потрібні запитання, а ти сам шукаєш для себе на них відповіді, тобто по факту сам з собою працюєш.
Я й досі продовжую навчання не лише в неї, але й у інших терапевтів. Адже таким чином я сама розвиваюся і зможу потім передати свої знання іншим людям».
Картини дарує
Своїх янголів Світлана роздає друзям та волонтерам. Не раз жінка малювала ангелів-охоронців для військових на фронт, а з однієї своєї картини, яку підписала «Янгол обіймає світ», надрукувала листівки і просто роздала різним людям.
«Це було восени 2022 року, коли почалися масовані ракетні атаки. Я намалювала чергову свою картину, як завжди вийшов янгол. А потім надрукувала листівки з її зображенням і написом «Янгол обіймає світ». Тоді всім було важко і страшно, тому я просто почала дарувати людям ці листівки як маленьку радість і віру в добро, – розповідає Світлана. – Загалом я всі свої картини дарую, навіть свою улюблену подарувала маминій подрузі. Часто волонтери просять, то я ніколи не відмовляю. Якось за місяць я намалювала сотню маленьких картин-оберегів, які поїхали на фронт до військових. І мене дуже зворушує і надихає, коли я отримую зворотній зв’язок від хлопців, їх фотографії з моїми янголятами. Я дуже сподіваюся, що вони охоронятимуть їх, і ті повернуться живими».
Найулюбленіша картина
У чоловіка Світлани також є свій «янголик» – оберіг від дружини.
«Ще коли я тільки почала малювати янголів, я відправила йому одного. Згодом Сергій надіслав фото, на якому над його ліжком висить моє намальоване янголя, – говорить Світлана. – Можливо, це трохи наївно у наших сучасних реаліях життя. У країні йде війна, а тут мої такі по-дитячому наївні картини. Але іноді кожному з нас життєво необхідно відчувати, що поряд є янгол, щоб продовжувати жити, діяти і вірити в цей світ. Я завжди кажу, що ангели існують, треба тільки в них повірити».
До речі, деякі малюнки Світлани стали ілюстраціями книги, яку створила Оксана Мергут «Вам пишуть ангели». Це цілющі історії від 16 авторів, і там є історія пані Світлани.
Створила свою власну «янголотерапію»
Спочатку Світлану запросили взяти участь у виставці народних умільців у Бобровиці, на якій проводили збір коштів для Збройних Сил України. А потім запропонували провести майстер-клас з арт-терапії для вчителів Бобровицької школи.
«У 2022 році в Бобровиці проходила виставка-ярмарок, де збирали кошти для ЗСУ, і мене також запросили, – розповідає Світлана. – А потім до мене звернулася Анна Адаменко, яка організовувала цю виставку, і запропонувала провести майстер-клас з арт-терапії для вчителів Бобровицької школи. Це для мене був перший такий досвід, тому я не знала, як саме все пройде і як сприймуть мою ідею, але погодилася. І це вийшов не так майстер-клас, як повноцінна арт-терапія. Ми не тільки малювали, а й розмовляли, медитували і «зустрічалися» зі своїм янголом. Це як зустріч з самим собою: на хвилинку ми зупиняємося, вдихаємо і створюємо простір для себе. Кожен малював власний оберіг, вкладаючи в роботу важливі для себе думки і почуття. Медитація, тиха музика, янголи–- усе це зробило свою справу. І саме тоді я усвідомила, що жінкам дуже потрібне таке розвантаження. На тому майстер-класі були і сльози, і обійми, і сміх. Всі ніби видихнули після нього. Саме заняття закінчилося подяками. І я була рада, що мені вдалося подарувати людям часточку доброти і надії, ніжності, бо рік жорстокості й напруги всіх втомив і виснажив. І я відчула, що це дає мені сили».
Згодом Світлані почали надходити пропозиції провести заняття з «янголотерапії» з дітками і вона радо відгукнулася.
«Потім Бобровицька соціальна служба для сім’ї, дітей та молоді запросила мене позайматися з дітьми із кризових сімей. Це була дуже емоційна зустріч, пробирало до самого серця. Після цього займалася «янголотерапією» із підлітками Старобасанського інтернату, а згодом поїхала до діток в Київську організацію УТОГ, – говорить Світлана. – Я зрозуміла, що діти – то моє. Досвід був незвичайний, діти по-іншому відкриваються. Ця енергія, коли ми зосереджуємося на собі, на чомусь світлому, я відразу бачу, як люди змінюються. Діти загалом спершу з насторогою і недовірою ставляться, але коли починаємо говорити, малювати, то вони змінюються. В кінці заняття це дуже помітно. Найбільш сильне враження в мене було, коли в грудні 2024 року я їздила в Березнянський будинок-інтернат для діток з вадами розвитку. Це інший світ, інший вимір. Ми один одного зрозуміли, і діти залюбки пішли на контакт.
Усі матеріли я привожу з собою. Це й заготовки з фанери дерев’яні, фарби, блискітки різні. Словом, все, що потрібно для роботи. Зараз такий час, що жінка має бути волонтером. З дітками ми завжди терапевтичні техніки різні виконуємо, щоб дихання налаштувати. Часто з ними баночки настрою робимо. Консервуємо в них удачу, любов, щастя, гарні оцінки. Діти завжди хочуть усього туди накидати. І їм потім залишається це все. З деякими дітками робили для воїнів ЗСУ обереги з ангеликів.
Також з жінками села Дібрівне неодноразово проводила сесії. Хочу відзначити Валентину Чорну, яка очолює місцеву бібліотеку, – вона дуже активна і постійно підтримує місцевих жінок. Ми з нею разом організовуємо зустрічі. У Городні були зустрічі з жінками».
Реабілітація для жінок дуже важлива
Психічне здоровʼя є важливою складовою щасливого існування не лише окремої людини, а й цілої нації. Саме тому кожному з нас варто сьогодні потурбуватись про свій психічний стан та допомогти близьким людям.
Світлана Зазимко впевнена, що сьогодні кожній жінці, а особливо, якщо вона – дружина військового, потрібна така арт-реабілітація.
«Дружина – тил, вона має триматися, але за що триматися, якщо вона вся на нервах? – говорить Світлана. – Часто з чоловіками немає зв’язку, а жінці треба знаходити ресурси триматися. Адже їй треба дітям приділяти увагу, господарство на ній, а ще й ходити на роботу треба. З власного досвіду знаю, що коли ти спокійна, то й чоловіку легше. Він відчуває, і діти все відчувають, тому жінкам треба тримати себе. Треба бути в ресурсі, як зараз модно говорити. Саме тому потрібно шукати свої методи підтримки. Для мене це арт-терапія. Ми тільки в собі можемо знайти ті сили, щоб все пережити і витримати. Взагалі жінкам зараз потрібно об’єднуватися, бо в цьому наша сила».
Арт-терапія – це завжди ресурс, впевнена пані Світлана. Вона надає силу, щоб знаходитись в стані «тут і тепер», допомагає трансформувати біль у щось інше, прийняти себе, підвищити самооцінку, відчути себе творцем, оскільки в процесі людина створює щось самостійно.
«На кожні такій зустрічі – чи то з дітками, чи то з жінками – ми не лише малюємо чи виготовляємо якісь поробки. Ми розмовляємо, – говорить пані Світлана. – Таким чином ми допомагаємо одна одній. Адже дуже важливо зрозуміти те, що ти така не одна, хто переживає різні негативні емоції, страхи у зв’язку з війною».
Усі картини в одному місці
Попереду у Світлани ще чимало роботи, багато планів і сподівань. Вона вірить, що «янголотерапія» зможе допомогти тим, кому важко, отямитися й пережити ці важкі часи. Та найбільше вона мріє про повернення чоловіка додому, закінчення війни та власну виставку.
«Сподіваюся, що з часом усі мої янголята з’являться одночасно у одному місці. Хочу, щоб людина прийшла і потрапила в світ дитячої наївності та доброти. Можливо, колись мені вдасться організувати виставку, – говорить Світлана. – Також є ідея робити маленькі дитячі подушечки з зображенням моїх ангеликів. Але найбільше я чекаю, коли повернеться зі своїм янголом мій чоловік Сергій».
Марія Пучинець
