Темою гетьманського Батурина так чи інакше переймалися всі творці, які цікавилися історією України і її державності, прагнули ствердити їх. Один із них – Юрій Іванович Липа (1900–1944), лікар, письменник, публіцист, мислитель, ідеолог українського націоналізму.
Успадкувавши від батька, Івана Львовича Липи, не лише лікарський фах, а й незбориму любов до України, за своє недовге життя став автором багатьох творів: від публіцистики та поезій до історичних романів. Прикметно, що це прагнення до переосмислення історичних і політичних шукань призначення України проявилося у Юрія в дуже юному віці. Першу свою працю «Гетьман Іван Мазепа» опублікував у 17 років! Ця праця зберігається в Національній бібліотеці ім. В.Вернадського і саме про неї піде мова у статті.
Головна світлина: Титульна сторінка видання Юрія Липи «Гетьман Іван Мазепа», 1917 р.
У 1917 р., скориставшись історичним шансом, Іван Липа разом із сином Юрієм заснували в Одесі видавництво «Народній стяг». Перші роки становлення видавництво спеціалізувалося на виданні передплатних газет-брошур та поштових листівок. Серед них – і праця Юрія Липи «Гетьман Іван Мазепа». Водночас юнак стає редактором щоденної газети «Вісник Одеси».
Твір об’ємом у 22 сторінки описує період життя і діяльності І. Мазепи у рішучий момент вибору європейського шляху для України. Вже з перших слів відчувається симпатія автора до головного персонажу публіцистичного твору. Він починається з епіграфа, яким стало відоме українське прислів’я «Від Богдана до Івана не було гетьмана». Помітно, що автору болить сучасна йому ситуація в державі, коли у більшості обивателів життєвий девіз «Моя хата з краю» (так у авт.), що врешті решт призвело до поразки української ідеї.
Публікація Ю. Липи складається з п’ятьох розділів: «Україна за Мазепиних часів», «Іван Мазепа», «Шведська війна», «Повстання Мазепи до зіми 1708 року» (так у авт.), «Кінець повстання Мазепи».
У перших же реченнях автор описує столицю Батурин і постать гетьмана І. Мазепи як героя-богатиря у стилі кобзарських пісень. Юний автор наголошує насамперед на талантах Мазепи як політика і дипломата, мецената і засновника навчальних закладів, а також на його поетичному таланті, згадує слова його пісні «Ой, біда, біда чайці». Натомість із презирством і огидою описує постаті Петра І (називає його «Петром Лютим»), також із ненавистю згадує Меншикова. Детально зупиняється Юрій і на зраді Василя Кочубея, його доносі на І.Мазепу. Захоплюється майбутній політик постаттю шведського «талановитого і молодого» короля Карла ХІІ, хоча й дорікає йому в занадто великій самовпевненості й ігноруванні стратегічних порад І.Мазепи. Болить автору й те, що український посполитий люд повний «рабської темноти» та згадує прикрі випадки, коли українці полонили деяких шведів із метою продажу їх москалям за рубль, чарку горілки і похвалу: «Спасибо, хохленок!»
Відчувається, що автор проробив величезну підготовчу наукову роботу.
Деякі з історичних джерел він цитує буквально, як-от відому фразу І.Мазепи перед антимосковським виступом: «Ми стоїмо тепер, браття, між двома проваллями!» із «Історії Русів». З іншого боку, присутність у творі вигаданого образу дівчини Присі Перечук, яка героїчно загинула, чинячи спротив москальським загарбникам, унаочнює впливи на автора художніх творів його доби, вплив батьківської творчості на формування особистості митця.
Детально та з болем описує автор знищення Гетьманської столиці Батурина. З огляду на юний вік автора мудро і глибоко аналізує цю трагедію та її наслідки. Особливо підкреслено у творі момент публічного анафемування гетьмана і мецената православної церкви Івана Мазепи. Петро Лютий «приказав зробити огидливу і небувалу в Україні річ: у Глухів з’їхалася сила духовенства, які на чолі з нашим перевертнем архієпископом Прокоповичем прокляли Мазепу». Знав автор і про страти старшини у Лебедині, про що з болем говорить у четвертому розділі праці. Полтавську поразку, її причини та зв’язок із Батуринською трагедією розкрив автор в останньому розділі твору.
На закінчення автор робить пророчі висновки для народу: «Так буде з усяким народом, хто зхибив з своєї дороги – одностайної боротьби за свої права!». Гетьману ж Мазепі юний Липа співає осанну: «Нехай кожен дивиться на величний образ Гетьмана, згадує його діла і шанує пам'ять його працею невпинною, працею на користь Народа Українського». Саме таке життєве кредо обрав Юрій Липа і для себе, залишаючись вірним Україні попри всі трагічні обставини й поклав своє життя на вівтар незалежності України.
Наталія Сердюк
