Ніжин є унікальним містом з погляду церковної архітектури. Дослідник церковної історії й віднедавна ще й отець-диякон Православної церкви України Ростислав Мартинюк переконаний, що цьому містечку ще належить повернутись до своєї історичної місії.
«Ніжень», а не Ніжин, «Чернигів», а не Чернігів, «Лубень» замість Лубнів – дослідник церковної історії та антропології української шляхти Ростислав Мартинюк свідомо іменує містечка Гетьманщини їхніми давніми назвами – до того, як вони були радянізовані. Оскільки Мартинюк сам походить зі станового козацтва Прилуцького полку, то йому вельми близькою є історія Гетьманщини, а ще ближчою історія Ніжинського полку – найбільшої адміністративно-територіальної одиниці Гетьманщини, яку дослідник за характером впливу порівнює з американським Нью-Йорком. Чому саме Нью-Йорк і що такого особливого у містечка над річкою Остер?
В пам’ять про похоронну процесію Тараса Шевченка
«У Ніжені представлені всі великі архітектурні стилі: бароко, класицизм, є елементи рококо, є десь навіть синодальний стиль, який теж не чужий Україні. По суті, з точки зору традиційної кам’яної архітектури Ніжень не має рівних в Україні», – каже він.
Ми спілкуємось із паном Ростиславом при вході до вівтаря Спасо-Преображенської церкви, яку ще називають «Тарасовою». І ось чому. П’ятого (сімнадцятого) травня 1861 року, під час перевезення тіла Тараса Григоровича Шевченка із Санкт-Петербурга в Україну, в Канів, для перепоховання, жалобна процесія зупинялася в Ніжині. Тоді, як пише у своїй науковій розвідці ніжинський історик Олександр Морозов, на майдані перед Спасо-Преображенським храмом відбулася перша в історії Ніжина українська маніфестація. А священники соборно відслужили велелюдну панахиду над труною Шевченка.
Тарасова церква — перший кам’яний храм по той бік річки Остер
Важливо те, що ця церква справді кам’яна і збудована в стилі довершеного українського бароко приблизно у 1740-х роках. На думку Ростислава Мартинюка, храм символізує не лише духовну сутність, але й має важливий світський символізм, пов'язаний з відродженням козацького стану.
«Це дуже цікавий період історії України та міста Ніжень – тоді українська шляхта й аристократія боролась за відновлення гетьманства, і вони домоглись того, що у 1750 році був відновлений гетьман Кирило Розумовський, – пояснює дослідник української аристократії. – І саме перед його гетьманатом з’явилась ця церква. Символ статків, багатства козацького стану, символ амбіцій, бо Україна – не просто так, а з кам’яними храмами».
Мій співрозмовник називає Ніжин негласною столицею Гетьманщини.
«Тут процвітала велика торгівля, були різні торгові представництва і люди з значними державними повноваженнями, – пояснює дослідник Гетьманщини. – Ніжень у ті часи був більший Києва, Чернигова, Полтави, Лубень та Стародуба».
Історик, дослідник шляхти та отець-диякон Ростислав Мартинюк
Спасо-Преображенський же храм ніби доповнив архітектурний горизонт найбільшого міста Гетьманщини, адже храм хоч і розташований за річкою Остер, – але він якраз той, який ніби відкриває себе на Північ.
«Відкриває себе до Веркіївки та Чернигова, – уточнює Ростислав Мартинюк. – Це перший храм, який зустрічав будь-якого подорожнього з Півночі Гетьманщини. Храм Спаса – це особливе Преображення для Війська Запорозького – для козаків та станових шляхтичів. Він показує, як людина може бути подібною Богу, будучи у фізичному тілі, – розповідає про духовний символізм церкви Спаса. – Ти можеш бути бідним, нещасним, втратити все, але якщо в тебе є Боже начало, ти можеш «преобразитися» – ось де та метаморфоза, зміна людської природи».
Дійсно, важко цьому заперечити, адже у наших людей було природне відчуття того, що кожен може стати святим – якщо трудиться, якщо воює, якщо поводиться шляхетно. Тож Спасівський храм – це ще й храм благородства людини.
«Господь каже: ти такий самий, як Я – ти преобразишся, якщо будеш в мені, а я в тобі, – робить висновок дослідник церковного життя. – До того ж це дуже правильний храм. Тільки подивіться, які тут вікна! Я не знаю, хто автор цього проекту, але тут архітектура свідчить про те, що хтось подбав про акустику».
До речі, в цьому храмі традиційних хорів немає, бо прихожани співали літургію антифоном, самі, без церковного хору. Воістину співучий народ український!
Повертаючись до самого Ніжина, історик переконаний, що йому ще належить повернути минулу славу.
«Люди насправді до кінця не розуміють, що це за місто. Всі знають, що столицею Гетьманщини були Глухів і Батурин, але якого полку це була адміністративна територія? Ніжинського! Ніженьський полк був найбільшим адміністративно та територіально з десяти полків з усієї України», – говорить пан Ростислав, порівнюючи тогочасний Батурин із Вашингтоном, а Ніжин – із Нью-Йорком.
Унікальність цього міста полягає ще й у тому, що воно розташоване у серці Гетьманщини: на півночі – Стародуб, на півдні – Китайгород і Полтава, на заході – Київ, на сході – Глухів, а в центрі – Ніжень.
Віталій Назаренко, фото автора
