У селі можна жити забезпечено, займаючись справою, яка приносить не лише задоволення, а й гроші. А найголовніше – це діло не повинне бути аж надто витратним, з мінімальними капіталовкладеннями й максимальною віддачею. Микола Охонько та Євген Малишенко із селища Макошине Менської громади (Чернігівська область) доводять, що праця на землі приносить плоди, особливо якщо ці плоди мають нетрадиційну нішу, як-от тютюн чи олійний гарбуз.
З одного куща – два врожаї
Миколу Охонька знають у Макошиному як активну людину з екологічно свідомим мисленням. А ще він дуже любить гриби, особливо мухомори. Тільки не червоні, а сіро-рожеві, які в народі ще називають моримухами.
«Мій батько каже, що це найсмачніші гриби, смачніші навіть за білі», – характеризує смакові якості моримухів Микола.
Ось такий мухомор можна їсти
Але сьогодні мова піде не про гриби, а про доволі нетрадиційне як на наш час заняття – вирощування тютюну та махорки. Виявляється, що між цими культурами таки є різниця.
«Людей на махорку наймаю, бо самому складно і не все встигаєш, – каже, перебираючись по городу, Микола Охонько. – Ось тут, бачиш, один врожай вже зібрав. На його місці виросла отава. Буде ще один врожай».
Махорка – культура однорічна, але за сезон дає два врожаї. У Миколи під махорку відведено п’ять соток, на яких ростуть різні сорти – «Сакрет Віандот», «Маньчжурська», «Єлецька». Остання господарю не сподобалась за якостями, тож наступного року сіяти її не планує. Дуже подобаються макошинцю турецькі сорти – і за смаком, і за характеристиками. Воно й не дивно, адже турки давно знаються на цій культурі.
Микола Охонько і його поле махорки
При вирощуванні тютюну чи махорки важливо дотримуватись технології. Ці культури не терплять конкуренції з бур’янами, тому поле має бути чистим.
«Міжрядну прополку роблю трактором, а потім наймані працівники просапують в рядку. Я порахував, що самому для проведення однієї операції треба ходити з сапою 12 годин. Вигідніше найняти людей. У мене працюють двоє. Без цього ніяк, бо не встигнеш нічого зробити», – каже макошинець.
Яка ж різниця між махоркою та тютюном?
По-перше, махорку зрізують, а тютюн – ні, лише обривають листки. Та і по міцності махорка краща. Насіння Микола Охонько купує в однодумців, які згуртувались в одній із тематичних груп в мережі Фейсбук.
«А як розпізнати постигла махорка чи ні?», – цікавлюсь у «махорщика».
«Стиглість можна розпізнати по характерному різкому запаху, – пояснює він. – Крім того, на листовій пластині видніються світлі плями, а сам лист стає ламким, змінює свій колір».
Зрізають листя махорки секатором, і обов’язково зранку. До вечора лист в’яне на сонці. Роблять це задля того, аби він не був ламким. Потім складають докупи.
«Температура в купі має бути 40 градусів, щоб пройшли потрібні хімічні процеси, які зменшують вміст нікотину та зменшують вміст інших кислот», – пояснює Микола.
Після цього махорку вже досушують під накриттям. За бажанням її можна ще й герметизувати, але це не обов’язково. Після того, як махорка висохне, її перетирають через сито. Корінці сушать окремо від листків. Потому перетерте ще двічі проганяють через сита, перевівають і отримують якісний продукт.
«Тютюном я займався постійно разом із батьком. Зрозумів, що це вигідно – коли можна один рік посадити і потім п’ять років нічого не робити… До того ж, враховуючи ціну та якість на цигарки, то краще курити своє», – каже чоловік.
Цигарки крутить на спеціальній машинці
Микола палить з десятого класу, проте на свій вік виглядає молодо, бадьоро та здорово. Мабуть, через те, що палить-таки натуральне, а не ту дорогу хімію в цигарках. І якщо колись діди пускали на самокрутки газетний папір, то зараз не треба ні плювати, ні крутити.
«У мене є спеціальна машинка, яка наповнює тубуси. Це найпростіший бюджетний варіант, бо є гарні електричні, але вони коштують близько п’яти тисяч гривень. Гільзи купую польські – 200 штук коштують 50 гривень. Польський папір тоненький і якісний, – говорить Микола Охонько. – Якщо ж порахувати математику, то із стебла виходить близько одного 200-грамового стакана махорки, десь 40 грамів. Гуртовий продаж іде на вагу. А якщо порахувати, що буде два врожаї, то це хороша математика. З рядка у мене буде 100 стаканів, а рядків 24, то це виходить 2400 стаканів. Стакан, якщо продавати, коштує 20 гривень, то це близько 50 тисяч гривень з п’яти соток».
Цигарки з фільтром для себе Микола крутить з допомогою машинки
Найбільш вдалим вітчизняним сортом махорки Микола Охонько вважає сорт «Хмелівка» – назва походить від населеного пункту Хмелів, що на Сумщині. Цю рослину свого часу помітили в Інституті луб’яних культур і вивели прекрасний сорт махорки.
«А як щодо сигар?»
«Сигари можна робити з тютюну. Є прекрасний сорт “Гавана-608” – з нього сигари й крутять», – пояснює макошинець.
Гарбуз – культура маржинальна
А от його товариш і односелець Євген Малишенко вирішив зайнятись темою олійного гарбуза. Вирощує сорти «Українська багатоплідна» та «Данка Полька». Під гарбузом у Євгена – 10 гектарів. Є свій гарбузовий комбайн виробництва компанії «Мороз», саморобні сівалка, сушарка, підгортач і просапник – увесь реманент, необхідний для вирощування цієї культури. Про те, що олійний гарбуз є перспективним, свідчить і той факт, що Євген збільшив площі під ним з шести гектарів до десяти.
Євген Малишенко і його «Українська багатоплідна»
За словами макошинця, сама по собі технологія вирощування гарбуза не складна. Попри значні площі, Євген справляється на них разом із дружиною. Одним словом, справа для сім’ї.
«Головне – це просапка. Для цього я придумав просапник. Виглядає він як ножиці. Дружина сідає на культиватор і таким чином вручну зрізає зілля в рядку, – каже чоловік. – За день два-три гектари можна прополоти. Якби сиділа не дружина, а якийсь чоловік, то можна і чотири гектари зробити, бо все-таки навантаження на руки відчувається».
Чоловік працює водієм у агрогосподарстві, тож часу на обробіток землі має обмаль. Втім, гарбуз – це така культура, з якою можна не поспішати.
«Коли приходить пора обмолоту, то молочу перед роботою. Тим часом мати топить сушарку і сушить насіння. Отак потихеньку і прибираємо площі», – каже Євген.
За його словами, гарбуз – культура маржинальна, тобто прибуткова, от тільки своїх паїв чоловік немає, всю землю орендує в людей, тож важко прогнозувати завтрашній день.
«От якби була стабільність, то можна займатись, – говорить гарбузовод. – На виході ми отримуємо близько 600 кілограмів сухого насіння з одного гектара. Математика, як бачите, досить приваблива, якщо врахувати те, що витрати на гарбуз мінімальні, а ціна на кілограм насіння стартує від 60 гривень».
Взагалі гарбуз і тютюн – це вихід для одноосібників і власників паїв, які за бажання працювати можуть бути самозайнятими та жити безбідно.
Віталій Назаренко, фото автора
Перше фото: Сохне врожай
