Олег Ревков два тижні не дожив до свого 33-річчя, що в християн зветься віком розп’яття Ісуса Христа.
Відважного захисника Вітчизни не розпинали на Хресті, але вірний син України, не вагаючись, наслідував подвиг Сина Божого – загинув за народ. І не загалом, а саме своїм власним тілом, власним життям закрив побратимів під час ворожого артилерійського обстрілу 21 жовтня 2023 року. Зберіг життя друзям, а сам отримав смертельні поранення.
У суботу, 28 жовтня, на центральній площі Бобровиці відбувся траурний мітинг «Вічна пам'ять Героям».
Тільки-но побратими занесли труну з полеглим на полі бою воїном, як і небо заплакало пронизливими холодними сльозами. Заридали й рідні та земляки. А гірко-пекучі слова за них сказала ведуча мітингу:
«Болить мені, ти знаєш, як болить…
Болить біда, що зараз в Україні.
Ця рана душу втомлену ятрить,
І сліз не можу втримати я нині…»
Закликала також усіх присутніх, щоб у гіркому смутку й нестерпній скорботі схилили низько голови перед Героєм, який у боротьбі за волю й кращу долю України віддав найдорожче, що мав, – своє молоде життя.
Найбільше горе — для рідних
Народився Олег Ревков далеко від Бобровиці – на Запоріжжі, у селі Таврія. Там і в школі вчився, потім – у професійно-технічному училищі, набув мирний фах збиральника виробів з деревини. Після закінчення навчання доля закинула молодого будівельника на Чернігівщину, в село Олександрівку Бобровицького району. Працював за спеціальністю на кількох підприємствах. Та в 2014 році почалася війна з Росією.
У 2015-му Олег Ігорович підписав контракт із ЗСУ, став на захист Батьківщини. Пройшов воєнну підготовку в навчальному центрі Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. З 2017 року сержант Олег Ревков служив у Національній гвардії України на посаді командира відділення.
З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, в перших рядах став на захист Вітчизни на посаді командира взводу роти охорони 1 відділу Ніжинського РТЦК та СП у званні старшого сержанта. Переведений до військової частини у званні головного сержанта 2-ї стрілецької роти.
За військові досягнення, уміле керівництво, виявлену мужність та проявлений героїзм Ревков Олег Ігоревич нагороджений: Нагрудним знаком «Учасник АТО», Нагрудним знаком «За зразкову службу», Відзнакою командира 53 Окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха, Нагрудним знаком Командувача об’єднаних сил ЗСУ «За службу та звитягу» III ступеня, Золотим хрестом.
У тяжкому горі залишилися рідні: мама Світлана Георгіївна, сестра Ганна Ігорівна, дружина Олеся Ігорівна, одинадцятирічний син Олексій, бабуся Олена Якимівна.
Співчуття рідним і доземну подяку їм за такого відважного захисника Вітчизни висловив заступник міського голови Сергій Циба. Наголосив, що вічна пам'ять про Олега назавжди залишиться в історії Бобровицької громади, Чернігівщини й України. А рідні Героя можуть завжди розраховувати на підтримку від керівництва громади.
Провести Олега Ревкова останнім для нього земним шляхом на небо приїхало багато фронтових побратимів, прийшли також ті воїни, котрі починали воєнну службу з Олегом ще в роті оборони.
Від імені їх та командування Збройних Сил України слова скорботи й безмірної вдячності рідним за такого Героя висловив начальник 1 відділу Ніжинського РТЦК та СП Андрій В’ялий. Зазначив також, що багато з присутніх на траурному мітингу, зокрема й воїнів, знали Олега Ігоревича як вірного товариша, відважного воїна і вмілого та добросердечного командира. Це він підтвердив навіки в останньому бою, в останню хвилину свого життя на землі. Відповідною, неминучою буде і відплата ворогам за смерть товариша.
Солдатські сльози і слова – «Пробач... Ми помстимось тим, що тебе вбили». Ці слова, як клятву, промовляють щиро побратими на кожному траурному мітингу, над труною кожного загиблого товариша.
Присутні земляки на заплаканій небом площі своїми гіркими сльозами та горою живих квітів на труні підтвердили своє довічне шанування пам’яті загиблого воїна. Бо він вже додому більше не прийде, адже замість ніг тепер у нього крила.
Григорій Загребля
