Мої університети. Чергова й цікава історія про Радянську Армію з «людським обличчям» Анатолія ПОКРИШНЯ з Чернігова.
Дістало це прибирання снігу на закріпленій території! А в казармі тепло. Якось на одному з численних шикувань (а в армії шикуються з будь-якого більш-менш значимого приводу, наприклад — обід, закінчення обіду, шикування на заняття і т.д.) старшина батареї старший сержант Белоха суворим командирським голосом запитує:
— Художники в батареї є?
Командири відділень, вийшовши із шеренги, повторюють команду:
— Ну, таланти є? Добре малювати хтось може?
Наш замкомвзвода старший сержант Тищенко, заклавши руки в галіфе й добродушно оглядаючи перед собою особовий склад, ласкаво так підбадьорює:
— ...Звикли, тільки щось — і як страуси голову в сніг...
Потрібно сказати, що я в ті роки досить непогано малював, тому в голові абсолютно природно майнула думка: «Виходь, виходь, не ніяковій... хоч відпочинеш... у теплі...» Коротше кажучи, всі, хто тільки мав коли-небудь хоч найменше знайомство з хімічним або простим олівцем, роблять крок уперед.
Лунає команда:
— Так, молодці, добре... Старший групи — сержант Качанов з другого взводу... добровольці, налі-і-ВО! Вперед марш на каптьорку отримувати «олівці». Для решти — особистий час!
Хто ж знав, що «олівцями» в ракетних військах називали шестигранні ломи кілограмів по 20–25. Виявляється, їх до чергової перевірки потрібно було підфарбувати. Ось як!
Анатолій ПОКРИШЕНЬ, м. Чернігів
