Минуло три роки, як військовослужбовці окремої бригади морської піхоти прийняли перше бойове хрещення на Донбасі. з того часу вони надійно і самовіддано охороняють південно-східні рубежі нашої країни.
Після виходу з окупованого Криму з підрозділів окремої бригади берегової оборони та окремих батальйонів морської піхоти було сформовано окрему бригаду морської піхоти. Будучи єдиною такою частиною в Збройних Силах України, вона фактично з перших днів АТО бере участь у бойових діях на Сході України.
Особовий склад бригади морської піхоти нещодавно повернувся з району виконання бойових завдань та вперше за останні три роки відзначить своє професійне свято в пункті постійної дислокації.
— Перше бойове хрещення на Донбасі ми прийняли у вересні 2014 року, — пригадує начальник служби інженерного забезпечення бригади майор Назар Малиновський. — Ротно-тактична група з більш ніж 300 вояків, винятково добровольців, стримувала ворога на ділянці Гранітне — Старогнатівка. З важкого озброєння ми мали лише три танки, три БМП і шість мінометів. А росіяни сконцентрували війська, які в рази були більші за кількістю й мали підтримку ствольної артилерії, РСЗВ БМ-21 «Град», танків і які перейшли до активних наступальних дій. Нашій РТГ було поставлено завдання — висунутися в район Гранітного й не допустити прориву оборони.
Одним із важливих моментів у цьому протистоянні стала танкова дуель, яка відбулася між нашим екіпажем на Т-64 й російськими Т-72 в районі Старогнатівки на початку жовтня 2014 року.
— Коли ми отримали інформацію, що по позиціях наших сусідів із 72-ї бригади біля Старогнатівки стріляють російські танки, то вирушили на допомогу, — розповідає учасник того пам’ятного бою лейтенант Максим Гаврилюк. — Екіпаж у нас був офіцерський: командир танка старший лейтенант Максим Буковський, лейтенант Іван Поліщук і я. На той час ми вже мали бойовий досвід. Коли висувалися на рубіж, заходили приховано з посадки. Зробили два пристрілювальних постріли, 300 метрів — назад і чкурнули в іншу лісосмугу. А звідти зайшли до них уже з флангу. Підійшли на відстань прямого наведення й стали працювати, використовуючи так звану карусель: постріл, задній хід, зміщення ліворуч; постріл, задній хід, зміщення праворуч. Одним із пострілів влучили в ціль. Ворожий танк задимів, інші розвернулися й відійшли.
Ще однією яскравою сторінкою бойового шляху бригади стала оборона Маріуполя. Протягом двох років морпіхи разом з іншими підрозділами були надійним щитом на півдні нашої країни.
За цей час було визволено селища Широкине, Лебединське, Талаківка, Сопіне, Бердянське, Водяне. Тоді ж було зайнято важливі позиції поблизу Комінтернового й Саханки.
За мужність і стійкість, виявлені в боях за українську землю, нагороджено орденами Богдана Хмельницького, Данила Галицького, «За мужність» різних ступенів понад 300 військовослужбовців бригади морської піхоти, а п’ятьох удостоєно ордена «Народний Герой України». На жаль, не обійшлося без утрат: під час війни на Донбасі героїчно загинуло 40 українських морських піхотинців.
За словами комбрига, війна внесла значні корективи в бойову підготовку. Взяти, для прикладу, танкові підрозділи. Під час бойових дій танки показали себе не лише як потужний вогневий засіб, а й як універсальне, добре захищене та мобільне укриття для підтримки піхоти. Тому на нещодавніх бригадних навчаннях, окрім іншого, було відпрацьовано взаємодію мобільних танкових груп із піхотними підрозділами як під час дій у наступі, так і в обороні. Було змодельовано реальну ситуацію під час бою поблизу Водяного. Тоді екіпажам двох танків Т-64 й одного БМП-2 довелося прикривати дії піхотного взводу, який, переслідуючи бойовиків, що відступали, захопив ворожу позицію. Водночас, ведучи практично фронтальну атаку, нашому підрозділові вдалося уникнути серйозних утрат. Танки й БМП забезпечили не тільки вогневу підтримку піхоті, а й ефективний захист від флангового вогню. Відмовившись від лінійної тактики, бронетехніка йшла уступом, надійно прикриваючи бійців бронею зліва та справа, закриваючи їх таким чином від кинджального флангового вогню й даючи змогу здійснювати прицільний вогонь. У такій ситуації важливо не зламати під час руху захисну «побудову», створену з бронетехніки, і не підставити людей під вогонь. От саме такі дії й удосконалюють під час навчань. Поповнили свій арсенал практичних навичок і знань новими елементами бойових вправ і нормативів й артилеристи, розвідники, сапери.
З урахуванням бойового досвіду морпіхи змінили підхід і до психологічної та фізичної підготовки особового складу. Адже морський піхотинець має бути міцним у різних екстремальних ситуаціях. Тому для морських піхотинців було запроваджено марш-кидки в повній екіпіровці зі зброєю та боєкомплектом на віддаль 70 км. За сценарієм, під час маршу морпіхи пересуваються складним рельєфом місцевості й мають подолати водні, піщані та лісові перешкоди. Майже перед фінішем, коли вони фізично виснажені, їх очікує «сюрприз» — навчальна атака на укріплену позицію противника або несподівана засідка ворога з боку лісосмуги.
— Пам’ятаю, що перші десять кілометрів ішли бадьоро, навіть жартували. Але згодом усі замовкли й ледве переводили подих. На середині шляху броня реально починає до землі придавлювати, — ділиться враженнями від подолання 70-кілометрового маршу головний старшина бригади сержант Сергій Комлик. — Найважче йти по піску, ноги грузнуть, опори не відчуваєш. Потім — водна перешкода. Зброю піднімаєш над головою, по пояс у воді, а тут іще команда «Бігом!». Руки вже немов оніміли, ноги свинцем налилися, але ти зуби зціпив... і вперед! Сам себе після цього поважаєш. Пишаєшся, що ти витримав цей іспит, не зламався. Ну й, звісно, на своїх товаришів зовсім по-іншому дивишся, як на братів. Тоді по-справжньому розумієш, що таке командний дух. І таку перевірку на витривалість регулярно долають усі, навіть загартовані війною морпіхи.
Прес-офіцер бригади старший лейтенант Олександра Безсмертна наголошує, що морські піхотинці дуже дорожать своїми традиціями й належністю до «чорних беретів». Але це право вони не дістають автоматично, його потрібно заслужити, пройшовши випробування смугою перешкод. Тому для неї теж було важливо пройти цей іспит разом з усіма, перевірити себе на міцність, домогтися права носити чорний берет. Дивлячись на цю тендітну, струнку дівчину, важко уявити, як вона змогла подолати це випробування, котре до снаги далеко не кожному чоловікові. Але вона це зробила. Щоправда, вона згадує усміхаючись, що, коли довелося разом з усіма нести величезну колоду по воді, її зросту не вистачало, щоб голова залишалася на поверхні води. На допомогу прийшов комбат майор Вадим Сухаревський, який підставив своє надійне плече. Утім це не заборонено правилами іспиту…
А ще комбриг радо розповів про те, що останнім часом помітно оновлюється й парк техніки морпіхів. — Неможливо порівнювати сьогоднішній рівень забезпечення, укомплектованості, підготовки особового складу бригади, його вмотивованості з тим, що було на початку війни. Приміром, технікою й озброєнням нині ми укомплектовані на понад 95 відсотків. Нещодавно отримали кілька десятків модернізованих танків Т-80, машин для надання медичної допомоги «Хаммер», «Саксон», санітарні машини «Богдан». Пройшло плановий капітальний ремонт й артилерійське озброєння.
За словами командира бригади, бойовий досвід морських піхотинців уже гідно оцінили й міжнародні військові партнери. «Чорні берети» регулярно беруть участь у міжнародних навчаннях на теренах інших держав, де вчаться взаємодіяти зі своїми іноземними партнерами. До речі, після того, як розпочалась антитерористична операція й морпіхи набули бойового досвіду, вони й самі стали навчати представників армій інших країн світу під час різних багатонаціональних навчань. А ще за результатами цих навчань окремі наші підрозділи було сертифіковано відповідно до стандартів НАТО, що дало їм змогу заступати на чергування в складі Сил реагування НАТО та Бойової тактичної групи ЄС «Хелброк».
Олександр КІНДСФАТЕР
