Матіола пахне вечорами,
О, які предивні вечори,
Коли йдуть по небу хмар отари
Білих, ніжних, сонячних згори.
Я вбираю несказанний запах,
Серце піднімається увись
До цих хмар, красивих і лапатих,
Що в любові з Богом обнялись.
Хай усі повиїжджають в місто,
Хай село мовчанням проросте —
Я залишусь тут бузково-чиста
Матіолою вітати новий день.
Рідна стежка
Якось непомітно кульбаба одквітла,
Якось непомітно минає життя.
І вже за порогом натомлене літо —
Немає нічому в житті вороття.
Радіти чи плакать, чи в розпач впадати?
Навіщо? Для чого? І зміниться що?
Стоїть, як історія, батькова хата,
Стоїть на своєму, хоч батько пішов.
І ми також підем в прозорість серпанку
Якось непомітно, як прийде той час,
Та вперто стоятиме батькова хата,
В садочку вишневім чекаючи нас.
Повернемось пташкою, сміхом дитячим,
Бо все повертає на круги своя.
Чому ж сива хмарка фатально так плаче
І вся у сльозах рідна стежка моя?
Бо знають за мене вони значно більше,
А я першокласником світ залишу.
Нехай же зостануться в світі цім вірші,
Які на скрижалях душі напишу.
Тетяна ФЕДОРОВА, с. Курінь Бахмацького району
