21-25 квітня 1944 року відбулася одна з найбільших битв Української повстанської армії з військами НКВС біля урочища Гурби на півдні Здолбунівського району.
У середині квітня 1944 року основні сили Української повстанської армії розділив німецько-радянський фронт. Частина УПА під керівництвом Юрія Шухевича була розташована на території, окупованій нацистами, а друга частина під керівництвом керівника УПА-Південь Василя Кука була розташована на території під радянською окупацією. Німецька армія швидко відступала і вже не становила загрози для УПА й України в цілому, словацькі частини вже давно не вступали в бої з українськими повстанськими відділами, а угорське військове командування підписало навіть таємний договір з УПА про взаємний ненапад, найсерйознішу загрозу для УПА становили радянські війська. Місцеві мешканці боялися повторення радянських репресій 1939–1941 років.
Малюнок Юрія Журавля. Джерело
Бій відбувся під час переходу частин УПА через німецько-радянські фронти й охопив частину сучасних Дубенського та Острозького районів Рівненщини і Кременецького та Шумського районів Тернопільщини. У битві брали участь відділ південної групи УПА-Північ (Військова округа «Богун» під командою Петра Олійника — «Енея») та з’єднання УПА-Південь (під командуванням Василя Кука — «Леміша»).
Причинами, що призвели до бойових дій під Гурбами, були замах вояків УПА на командуючого 1-м Українським фронтом Миколу Ватутіна, внаслідок якого він помер, а також спроби українських повстанців зірвати мобілізацію населення західних регіонів України до лав Червоної Армії, про що свідчать численні атаки на потяги із новобранцями та на призовні пункти. НКВС почало широкомасштабні каральні операції проти УПА.
21 квітня 1944 р. енкаведисти оточили весь комплекс кременецьких лісів, у яких зосередилось на той час біля 5000 повстанців, що належали до різних підрозділів УПА-Північ та УПА-Південь. Ця цифра охоплює чисельність усіх оточених разом із мобілізованими селянами з навколишніх сіл Гурби та Антонівці (від 1000 до 1500 осіб), що шукали захисту своїх сімей від більшовиків. Їх відправили вглиб лісу, доручивши допомагати пораненим та забирати їх з поля бою. Бойові відділи УПA нараховували не більше як 3500—4000 вояків, всі інші люди належали до резерву і не мали зброї.
Сили Внутрішніх військ НКВС, за повідомленням УПА, були в декілька разів більшими і нараховували 35000 активних «багнетів». До складу цього угрупування безпосередньо входили 4 бригади внутрішніх військ НКВС, полк кінноти, 15 легких танків, до того ж використовувались авіація (три літаки з 6-го штурмового авіаполку НКВС), бронепоїзд, залучалися фронтові частини. Перед військами НКВС стояло завдання повністю оточити і знищити південну групу УПА, очистити місцеві ліси від повстанців.
Зрозумівши плани ворога, командування УПА наказало зайняти оборону в гурбенському лісі куреням Олександра Степчука (Сторчана), Івана Сала (Мамая), Семена Котика (Докса, Вира), Андрія Трачука (Бувалого), Івана Золотнюка (Довбенка), а також Яструба, Непитайла, Залізняка та окремим сотням Панька, Андрія, чоті Чорногорки й відділу охорони штабу під командуванням Гармаша і готуватись до прориву з оточення.
Проти радянських військ, згуртуваних переважно на лінії Шепетівка — Рівне — Збараж, уранці 21 квітня вояки УПА почали рити шанці та вкопувати гармати. Було розгорнуто польовий шпиталь. Перша спроба радянських військ знищити повстанців відбулася 23 квітня. Найбільше військ радянське командування сконцентрувало в районі села Антонівці. Наступ відбувався з різних боків, мобільні повстанські загони відступали та наносили несподівані удари з флангів, а тому війська НКВС зазнавали значних втрат. Проте боковими удавами радянські війська зуміли взяти повстанців в оточення.
За наказом командування УПА війська повстанців перегрупувались наступним чином: в лісах, недалеко від с. Гурби, у селах Святе, Мощаниця, Чернява, Грановець та на Медвежій горі. Першу лінію оборони займали відділи командира Мамая (по лінії р. Понура — с. Замишівка), Докса (Мощаниця — Чернява-Святе), Яструба, Сторчана та кілька інших загонів особливого призначення (лінія Святе — Мости — Грановець — Гурби). Другу лінію оборони займали загони Довбенка, Бувалого і Непитайла. Резерв складали відділи командира Панька, Залізняка, Чорногорки і Андрія. Згідно зі звітами до повстанського штабу під час зіткнень 23 квітня війська НКВС втратили 250 осіб вбитими, зокрема: під Антонівцями ― біля 50 осіб, на лінії Кирилівка-Обгів — близько 80 осіб, на лінії Обгів-Ступно ― 40 осіб, біля с. Москалівки ― близько 30 осіб, в засідках ― близько 50 осіб. Втрати повстанців склали 39 осіб вбитих та 30 пораненими. Перевага НКВС була значною у кількості солдатів та зброї.
У ніч з 23 на 24 квітня 1944 р. повстанці знову перегрупувалися та окопалися. Провівши артобстріл, війська НКВС вночі спробували захопити позиції повстанців, однак ці спроби виявилися марними. Згодом війська НКВС за допомогою танків організували другу атаку, і також невдалу. Однак втрати понесли загони УПА-Північ, зокрема курінь командира Ясеня. Відділ командира Яструба, а за ним і курінь Залізняка, змушені був відступити.
На першому фото: схема битви під Гурбами.
24 квітня о 6 годині ранку командування НКВС розпочало генеральний наступ у напрямку на північ від села Гурби. Після артилерійського обстрілу позицій УПА, о 12 годині енкаведисти «стіною» рушили на повстанців. Ще один сильний наступ був зі сторони сіл Мости та Хижаки. Радянські війська змогли наблизитись до відділу командира Мамая на 300 м., однак їхні атаки були відбиті.
За кілька годин відбувся повторний наступ військ НКВС. На цей раз у бій вступила кавалерія. Вона зайшла з флангів та вклинилася між куренями повстанців, доки вони відбивали атаку радянських танків, а тому військо повстанців розділилося на дві частини. Командування УПА вчасно використало резервний курінь командира Залізняка та стабілізувало ситуацію, відбивши напад кавалерії ворога.
У бій з УПА вступила радянська піхота. Новомобілізовані повстанці під командуванням командира Яструба змушені були відступити, за ними відійшли й відділи Залізняка. Вони не встигли попередити курінь Сторчана, який у нерівному рукопашному зіткненні війська НКВС знищили. Повстанці під керівництвом Ясеня зуміли створити другу лінію оборони й цілий день вести бойові дії. Проте надвечір їхні позиції потрапили в оточення.
Повстанські ресурси озброєнні та продуктів були край обмежені, тож командування УПА ухвалило рішення йти на прорив. Легкопоранені бійці з розформованого польового шпиталю долучилися до бойових загонів. Важкопоранених повстанців разом із цивільним населенням вирішили кількома групами переправити через лінію фронту. Три сотні з різних куренів озброїлися гарматами, щоб відвернути на себе увагу НКВС.
Вранці 25 квітня повстанці трьома групами з боєм почали прориватися із оточення в районі села Буща. У битву проти кількох сотень радянської піхоти 5 танків втупила ударна група УПА під командуванням старшого лейтенанта Кузьмича, підрозділ якого входив до складу з’єднання Бувалого. У селі кулеметники повстанців почали обстріл позицій НКВС й зуміли відбити частину села, однак подальше просування було зупинене танками. Залишки куреня Сторчана та курінь Мамая, які йшли іншою дорогою, досягли Бущі й також вступили у бій. За допомогою трофейних протитанкових рушниць повстанці знерухомили один із танків та знищили його гранатами. Слідом пошкодили ще один танк, а війська НКВС змушені були відступити.
Із «гурбенського котла» зуміли вирватися всі курені УПА – майже три тисячі бійців. Серйозних втрат зазнали курені Мамая та Довбенка (самого Мамая було вбито). Курені Довбенка та Бувалого відійшли в суразькі ліси, курінь Мамая прорвався на північ і перейшов залізничний шлях Здолбунів ―Шепетівка, а відділи Ясеня та Докса відступили у напрямку Клевані.
Меморіал в урочищі Гурби. Джерело
За офіційною доповіддю НКВС, було знищено близько 2 тис. повстанців і 25 німців, а також заарештовано 65 німецьких солдатів і офіцерів, які допомагали упівцям. Цих німецьких вояків полоненими радянський конвой залишив в одному з боїв на Здолбунівщині. Повстанці забрали їх з собою, і німці, аби їх не знищило УПА, почали їм допомагати. У доповідній до втрат УПА НКВС зарахувала і цивільне населення, розстріляне за допомогу повстанцям. Керівник бою під Гурбами генерал УПА Василь Кук у спогадах зазначив, що УПА втратила не більше 100 людей, а вбили повстанці 900 радянських солдатів і ще стільки ж поранили.
Леся БОНДАРУК, Український інститут національної пам’яті
.png){kind=link}
