У ході Північної війни шведське військо у жовтні-листопаді 1708 року пройшлося територією Чернігово-Сіверщини. Хоча цей похід відбувся 304 років тому, і досі на карті Придесення залишилися згадки про нього. Ця неординарна подія відобразилася у назвах могил, курганів, кутків і навіть населеного пункту (Шведчина).
Останній прихисток вояків
Зазначимо, що у регіоні у 1918 – 1920-их рр. та 1941 – 1943 рр. були значно екстремальніші бойові дії з участю далеко більших військових формувань, але вони не пригасили пам’ять про загиблих шведських учасників походу. Пояснення цьому криється у тому, що протягом двох століть після повстання Мазепи на території Чернігово-Сіверщини не було військового протистояння. А тому з уст в уста представників одного покоління того чи іншого села передавалося наступному поколінню згадка про існуючі поховання, названі, як правило, Шведськими могилками.
Ми відшукали майже 40 місць захоронень вояк Карла ХІІ. Шведські могили є у північних районах Чернігівщини: поблизу сіл Аткильня (Ріпкинщина), Альошинське, Ваганичі, Карпівки, Займище (Городнянщина), Воловики, Домашлина, Наумівки, Тютюнниці, Сядрине, Жуклі (Корюківщина), Привільне, Руда, Хрінівка (Щорсівщина), Городища (Менщина), Шаболтасівки (Сосниччина), Заріччя, Медведівки (Семенівщина), Розльоти, Рижки (Коропщина). Ще більше їх на півдні у населених пунктах та поблизу: Білошапки, Онищенків, Нова Тарнавщина, Переволочна, Бубнівщина, Крутоярівка (3 могили), Лутайка, Рудівка (18 поховань), Ряшки, Удайці (шведське кладовище), Смош (Прилуччина) Основа, Слобідка (Талалаївщина), Срібне, Гриціївка, Дейманівка (Срібнянський район), Варва (шведське кладовище), Кулишівка, Макіївка (Варвинщина).
Шведська могила у Тютюнниці Корюківського району
Крім того, поблизу села Лубенець Корюківського району є Шведські вали. Недалеко від них є урочище Городок (с.Ховдіївка), де каролінці збудували оборонний табір. Був Шведський городок і біля Гніздища
Городнянського району. Напевно, це були місця, де стояли якийсь час сторожові загони каролінців після проходження основного війська. За переказами місцевих жителів, біля Сосницького болота (с.Привільне Щорського району) отаборився підрозділ, який у 1708 р. збирав продовольство. У селі Жадове Семенівського району є куток Шведівка. За місцевими переказами, тут жили полонені шведи. У багатьох жадівських жителів не випадкові прізвища Швед. Так місцеві козаки переінакшували складні у вимові ймення прибульців із Скандинавії на зрозумілі, прості. У Гуті-Студенецькій Щорського району теж нагадує про ті часи назвою куток Шведівщина. За згадками старожилів Шведчини Семенівського району їхній населений пункт з’явився на місці шведського лазарету. У цьому селі й досі є Шведська криниця ( «на Паску туди за водою ходили»).
Бої на Придесенні
Насамперед дивує така несподівана велика кількість могил, мікротопонів, пов’язаних із походом Карла ХІІ. Із джерел відомо про те, що на Чернігівщині не було генеральних баталій росіян із шведами. Перша сутичка авангардних підрозділів обох армій сталася поблизу села Печенюги (Новгород-Сіверський район. – Авт.) о 14 годині 20 жовтня. Велика російська військова частина під командуванням генерала Миколи Інфлянта несподівано зіткнулась з піхотою Карла ХІІ. Відбувся жорстокий бій. «И за помощию Божиею, пехотный баталион збили, и оного ботолиона осталось только человек з 20…» — повідомляв генерал царя. 22 – 23 жовтня гарнізон Новгород-Сіверської та Топольської сотень отримав підкріплення. У фортецю увійшли Бутирський полк під командуванням Беліардія та сердюцький полк. Дещо пізніше тут розташувалась і велика російська частина генерала Ренне. 24 жовтня до міста підійшов 7-тисячний загін шведів. Карл ХІІ з прикрістю дізнався, що росіяни його знову випередили і посадили у місті великий гарнізон. Російський комендант наказав для пристрашення ворога підпалити з гармат передмістя, що і було зроблено. Це означало, що міські жителі з «ласки» гостей позбулись за годину-дві своїх жител.
Тамара Андріївна Маун із Яворців
Невдовзі генерал Ренне вислав з фортеці назустріч шведам піхоту, щоб та відігнала противника від міста. Протягом години між передовим загоном Карла ХІІ і росіянами відбувалась перестрілка. Шведське командування, побачивши значні московські сили, вирішило далі не вступати у бій і обминути палаючий Новгород-Сіверський.
Шведське військо, трохи відпочивши у Гірках та навколишніх селах від втомливого швидкого просування по Сіверщині, зібралося для рішучого маршу – кидка на зимову квартиру до гетьманської столиці. Прискорювало це рішення й оперативне повідомлення про рух корпусу Меншикова. Ще 30 жовтня, зробивши невдалу спробу переправитись біля Комані, Карл ХІІ звелів увечері будувати мости поблизу Мезина, але вдарив мороз. Десна вкривалась кригою. Це зашкодило проводити роботи. Наступного ранку на місці спроби переправитись супроти шведів було виставлено 8 гармат і 4 батальйони генерала Гордона. Шведи ж на вищому березі поставили 28 гармат у три ряди: їх вогонь був настільки щільним, що на протилежному рівнинному березі, як повідомляє тогочасне джерело, «только в один человек с нуждою за оным бруствером укрыться могли, а в четыре человека стать было не возможно от неприятельской стрельбы».
Микола Олексійович Маун із Убіжич
31 жовтня шведи з допомогою козаків Мазепи виготовили кілька плотів і, прив'язавши канати на іншому березі, почали під прикриттям артилерії по 15–20 чоловік переправлятися. Увечері, коли росіян послали атакувати ці сили, на другому боці було вже 200 вестландців та 400 фінів. Через кілька годин на інший бік Десни їх переправилось ще більше. Зайнявши плацдарм та, розстрілявши набої, вони пійшли у штикову атаку на російських піхотинців. Загалом же при цій та наступних атаках з різних боків (гренадери тричі намагалися скинути противника у воду) «Гордон втратив тоді до восьмисот чоловік ( за іншими даними 1200. –Авт.)і одержав стільки ж поранених, а з шведської сторони втрата становила дві тисячі мертвих та поранених» (Житие и славные дела Петра Великого с предложением краткой географической и политической истории о Российском государстве… – СПб., 1774. – Т. І. – С. 329). Але армія Карла ХІІ завойовувала дедалі більший плацдарм, все значніші сили з'являлися на протилежному боці Десни.
Кургани союзників не розорювали
Переправлене військо було прихильно зустрінуте населенням. Як записав у своєму подорожньому щоденнику учасник походу Даніел Крман, мешканці Лукнів (Коропський район. – Авт.) « пригостили свого воєводу й короля хлібом і сіллю, рибою, медом і сиром». За свідченням Зільтмана, в Атюші селяни доброзичливо подавали Карлу ХІІ «хліб, сіль й яблука». Ще й досі у цьому населеному пункті є Шведини ярки. За переказами, тут були льохи для зберігання зброї, пороху. Шведівщиною назвали місцеві жителі і яр поблизу хутора Дзвонкового.
Виявлені нами поховання засвідчують насамперед маршрути шведських полків, їх обозів. Армія Карла ХІІ прямувала у бік Новгорода-Сіверського, Батурина кількома шляхами. На нашу думку, у могилах на Городнянщині, Корюківщині, Менщині, Щорсівщини поховані насамперед померлі шведи, які отримали тяжкі поранення у ході бойових сутичок в Білорусії, на Стародубщині, у битві під Лісною.Так, під Наумівкою Корюківського району є могила –Кончемогиль, у якій, за переказами, зберігається прах якогось литовського генерала, учасника походу. Скалічених вояк везли услід за основним військом, поки вони подавали ознаки життя.
Залишки шведських валів поблизу села Лубенця Корюківського району
Зазначимо, що обоз головної армії, яка влітку 1708 року нараховувала понад 49500 чоловік, складався із кількох тисяч возів. З деякими шведськими вояками їхали їхні родини ( після Полтавського бою потрапили у полон 1657 жінок і дітей). Крім того, у полках налічувалося 3402 ремісників, робітників, челядників. В обозі перебували також понад 200 музикантів, 40 священиків. Обслуговували поранених, хворих 80 фельдшерів та їх помічників.
На території ж південних районів Чернігівщини явно стояли лазарети, обози шведів. Так, старожили Ряшків пригадують, що союзники мазепинців брали воду з яру Водовизна. У Валках вони розчистили джерело. І нині його називають Шведською криницею.
У Переволочній біля могил стояв шведський табір, куди із найближчих хуторів возили воду та вино. Мешканці села Красляни одне із полів назвали після 1708 р. Лікарівщина, бо на ньому стояв лазарет каролінців. У яру Красному (с.Білошапки) шведи зійшлися у герці із росіянами. За спогадами старожилів села Глинища, вояки Карла ХІІ використовували їхню пристань на березі Махнівки для приймання товарів.
Залишки шведських валів поблизу села Лубенця Корюківського району
На Прилуччині, Варвинщині, Срібнянщині поховані теж сотні шведів, яких сюди перевезли ще ледь живими після боїв під Мезином, в інших місцях. Через сильні холоди, прогресування хвороб поранені помирали і їх ховали у курганах. У Гадячі шведське і гетьманське військо через брак квартир для постою мерзло, терпіло скруту. Майже 3000—4000 шведів померло у ті дні від обморожень.
Ворогуючі сторони раз по раз нападали один на одного невеликими мобільними загонами. Під селом Гурбинці є урочище Лободерне. У ньому, за місцевими переказами, солдати Петра І спійманим козакам-мазепинцям лоби дерли – підрізали шкіру під оселедцем і за ним.
Нащадки шведських вояків
Після Полтавської поразки частину полону шведів було відправлено на деякий час у Чернігів. Очевидно, калік, сильно поранених розселили у полкових сотнях, де згодом вони прижилися, завели родини.
У Ріпкинському районі у селах Яворці та Убіжичі нами виявлені нащадки колишніх полонених військовиків армії Карла ХІІ – Тамару Андріївну Маун та Миколу Олексійовича Маун. Їхнє прізвище – насправді поширене фінське ім’я Мауну, що означає «великий» ( у місті Або, наприклад, у 1293—1308 рр. був єпископ Мауну). «Мій прадід розповів діду, якого розкуркулили і вигнали з Убіжичів, – повідомила Т.Маун із Яворців, – що ми шведи, які тут залишилися після ще тої війни...». Але оскільки у складі армії Карла ХІІ були й фіни, то, мабуть, найпевніше це їхні представники залишилися назавжди на Чернігівщині.
У Ріпкинському районі поширене також прізвище Швед. Знайшли ми й кілька родин Шведів, які проживали селах Лосівка, Чорний Ріг Семенівського району та Конятині Сосницького району. Жителі хутора Щокоть Щорського району вважають, що їхній населений пункт теж заснували у ті пам’ятні часи поранені шведи чи то Щокові, чи то Щолкові, котрі поселилися на річці Низ.
...Переможені учасники походу 1708—1709 рр., мабуть, і не сподівалися, що у чужому для них краї місцеві аборигени збережуть їхні могили, добру пам’ять про них як союзників, котрі намагалися звільнити Україну від царської залежності.
Сергій ПАВЛЕНКО. Фото автора. На основній світлині: село Шведчина, як і його старожили, доживає віку...
Від автора: буду вдячний усім, хто повідомить і про інші знані шведські могили
