13 січня 1877 року в селі Олександрівка на Кіровоградщині народився Левко Макарович Мацієвич, інженер, перший український авіатор, громадський і політичний діяч.
Під час навчання в Харківському технологічному інституті входив до Української студентської громади. Був одним із засновників Революційної Української партії (1900) – першої політичної партії, яка ставила за мету здобуття незалежності. За рік його виключили з інституту і вислали під нагляд поліції в Севастополь. Там організував самодіяльний робітничий театр з українським репертуаром, організовував вечори пам’яті Тараса Шевченка, фінансово підтримував український національний рух.
У 1906-му закінчив Миколаївську морську академію в Петербурзі. Як інженер-суднобудівник брав участь у спорудженні кораблів Чорноморського флоту – крейсера «Очаків», панцерника «Іван Златоуст». Розробив проекти протимінних заслон, захисту бойових кораблів від атак торпедами, 14 проектів підводних човнів.
Внаслідок захоплення авіацією першим у світі розробив проект авіаносця на 25 літаків. Ідея Левка Мацієвича полягала в навісній палубі для злету й посадки, електрична розгінна лебідка виконувала роль катапульти, а гасити швидкість літаків мала спеціальна гальмівна сітка. Для посадки аеропланів розробив посилене шасі. Втім, проект залишився нереалізованим.
Одержав посвідчення авіатора. Разом із Єфимовим здійснив перші нічні польоти. Розробляв гідроплан та пристрій для порятунку льотчиків під час вимушеної посадки на воду.
Загинув в авіакатастрофі 7 жовтня 1910-го в Петербурзі (Росія), випавши з аероплана, що отримав пошкодження, на висоті майже 400 метрів. Його ховали як національного героя у супроводі десятків тисяч людей.
Саме обставини смерті Левка Мацієвича надихнули Гліба Котельникова на створення ранцевого парашуту.
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам`яті