Є серед нас славні земляки, подвиги яких непідвладні часові. Один із них, Соколов Валентин Євгенійович, був удостоєний звання Героя Радянського Союзу в мирний час.
Валентин Соколов народився 17 квітня 1935 року в селищі Батурин. Навчався в Батуринській середній школі, де закінчив сім класів. Ще з дитинства мріяв стати, як батько, моряком, але підводного флоту. Готувався до цього послідовно і терпляче. Відмінно навчався, займася спортом. На той час у Батуринській школі було декілька спортивних гуртків, у тому числі і з плавання та стрибків у воду. Найактивнішим з гуртківців та учасників змагань завжди був Валентин Соколов. Старання юнака увінчалися успіхом, коли у 1950 році Валентин вступив до морської спеціальної школи у м. Енгельсі Саратовської області. Після трирічного навчання, став курсантом Тбіліського Нахімовського училища. Після закінчення, продовжив навчання у Ленінградському військово-морському училищі підводного плавання імені Ленінського комсомолу. Успішно склавши випускні іспити і отримавши звання лейтенанта, був направлений на службу до Чорноморського флоту, де стає штурманом модернізованого підводного дизельного човна «Малютка». Через рік був переведений на більш сучасний підводний човен, і, в званні капітан-лейтенанта, стає його командиром.
У 1976 році капітан І-го рангу Валентин Євгенійович Соколов прийняв участь у трансатлантичному переході двох підводних човнів з Північного до Тихоокеанського флоту навколо Південної Америки. Досвідчений підводник був призначений головним на борту торпедного атомного човна 671 «К-469». Це була дуже небезпечна, відповідальна та засекречена експедиція. Учасники експедиції повинні були забезпечити охорону 2-го підводного човна – ракетного підводного крейсера стратегічного призначення в довготривалому плаванні, через Атлантичний океан в Тихий океан. Зі слів самого Соколова: «5 січня 1975 року, після копіткої дев'ятимісячної підготовки до походу з військової бази на острові Кувшин у Баренцовому морі розпочалася та легендарна експедиція… За сімдесят діб напруженого походу наші підводні човни пройшли нелегким маршрутом, при цілковитому радіомовчанні й абсолютній тиші, блискуче виконавши завдання командування». І досі жодна морська країна світу не повторила цей перехід! Подвиг нашого земляка був високо оцінений — 25 травня 1976 року Соколову Валентину Євгенійовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
З 1985 року капітан 1-го рангу В.Є. Соколов знаходиться у запасі, живе і працює в місті-герої Одесі. Є головою Одеського відділення Міжнародного комітету «Світ океанів», головою Одеської міської ради ветеранів. Як далеко не закидала Валентина доля, він завжди пам’ятав про своє коріння, про Батурин. І хоча на той час не прийнято було говорити вголос про гетьманів та їх столицю, Валентин, як і всі батуринці, знав її славетну і трагічну історію. Любив Батурин, пам’ятав, був гідний — і не осоромив свою малу батьківщину! Ще в радянські часи вдячні батуринські діти назвали один із піонерських загонів Батуринської середньої школи іменем Валентина Соколова. Неодноразово Герой приїздив до рідної школи на зустрічі, а також і земляків-школярів запрошував до Одеси на екскурсії.
У 2009 році Валентину Євгенійовичу Соколову було присвоєне звання «Почесний громадянин міста Батурин». Одна із вулиць міста Батурина названа на честь Героя Радянського Союзу – Валентина Соколова.
І досі ветеран підводного флоту, не дивлячись на поважний вік, активний у громадському житті. Пише мемуари, активно публікується, пропагує героїчну професію підводника. Зокрема, у 2004 році видав книгу “Подо льдами Арктики”, а в минулому році не менш цікаву книгу — “Проливом Дрейка”. Обидві книги щедро презентував батуринській громаді, зокрема і в заповіднику «Гетьманська столиця».
З роси і води, Вам, Євгенію Валентиновичу, щиро пишаємося тим, що ходимо тими стежками, якими ходили Ви у своєму далекому повоєнному дитинстві! Адже кожен шлях, який починається з невеликого селища, який сповнений любові до питомо свого, рідного та щоденної копіткої праці неодмінно приведе до успіху.
Національний історико-культурний заповідник “Гетьманська столиця” запрошує всіх небайдужих на батьківщину Героя, яка сформувала непересічну особистість, звідки проліг шлях наполегливого юнака до далеких, незвіданих морів та океанів.
Наталія СЕРДЮК, зав.відділом науково-просвітницької роботи НІКЗ “Гетьманська столиця”, м.Батурин
БАЛЛАДА О ГЕРОЕ
(Герою Советского Союза В.Е.Соколову посвящается)
Речушка Сейм не Амазонка, приток красавицы Десны,
Она торжественно и звонко, и шумно плещет в час весны,
А летом быстренько мелеет и оголяет берега,
Но казакам она милее, чем Амазонка морякам.
На ней редки шторма и бури, судов – на пальцах перечесть,
Недаром городок Батурин и стольный град на свете есть.
И знаменит он не судами и не пиратским барахлом,
А знаменит он казаками и их воинственным трудом.
На берегу святого Сейма давно трепещут бунчуки,
И неприступную твердыню на нём воздвигли казаки.
В её бойницах днём и ночью торчат казацкие чубы.
А на равнине рядом с тыном растут могучие дубы.
Чуть-чуть поодаль от фортецы* лежит красивый городок,
Там, в частных домиках и хатках, ютятся семьи казаков.
Их жизнь и быт предполагают хранить любимых от невзгод,
Казак границы охраняет, семья растёт из года в год.
И вот в среде казацкой рати, живущей шумно у реки,
Немало удивив собратьев, вдруг оказались моряки.
Да нет, не вдруг, по всем законам, прорезав годы и века,
Не может кланяться попонам внук отставного моряка.
Парнишка с карими глазами, с улыбкой доброй на устах,
Не увлекался ни конями, ни тяжкой службой в пластунах,
Он весь в мечтах о синем море, о корабле его мечты,
Ведь и отец, и прадед Сила потомственные моряки.
И он решил, окончив школу, моряцкий род не предавать,
И самому, как дед и прадед, таким же морячилой стать.
А тут и счастье подвалило, хоть шла жестокая война,
О детях воинов погибших забыть Отчизна не могла.
Она под грохот канонады и под салюты и ура,
Создав нахимовские роты, мальцов манила со двора.
В Тбилиси, далеко от моря, от океанских берегов
Сын моряка, с судьбой не споря, копил силёнку на врагов.
Он для начала стал «питоном»* и форму флотскую надел,
Учил Паскалей и Ньютонов и над задачами корпел.
Одновременно, не случайно и не для красного словца,
Учил морскую специальность, шагая по стопам отца.
Учил уставы, наставленья, стоял часами на ветру,
И каждый день, без сожаленья, терпел военную муштру
А вместе с нею грыз науки, учился думать и мечтать,
И по уму, не ради скуки, врага громить и побеждать.
Текли нахимовские годы, взрослели парни на глазах,
И вот они уже на море, в курсантской форме на плечах.
Выходят в дерзкие атаки, на «вражеские корабли»,
Готовы в бой, готовы к драке, во имя счастья и любви.
И на воде, и под водою, порой без отдыха и сна,
Они всегда готовы к бою, в душе у них всегда весна.
И по весеннему бурлива и весела морская рать,
Она смела и горделива, готова в бой и побеждать.
Сменив курсантские нашивки на золотые галуны,
Они без права на ошибки, идут на бой за честь страны,
Они уходят на глубины, несутся вскачь, под слоем льда,
Ревут могучие турбины, кипит в реакторах вода.
И Валентин в могучем росте, хоть ростом и не великан,
В конце концов, взошёл на Мостик, стих в ожиданье океан
Заволновались все стихии, и забурлили ковыли,
Когда подводники лихие решили плыть вокруг Земли.
То подвсплывая, то ныряя на триста метров в глубину,
Курс с маяками не сверяя, они нашли свой верный путь.
Два исполина, два титана от ледовитых берегов
Преодолев три океана, вошли в состав армады КТОФ.
За этот подвиг беспримерный, и за великие дела
Страна их честно наградила, Героев звание дала.
И Валентина Соколова такая честь не обошла,
Звезда на грудь его упала, Героем увенчав орла.
*Фортеца – крепость. Укр.
* «Питон»-так называли себя курсанты –нахимовских училищ.