Четвер, 16 Серпень 2018   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Заведені Росією дикунські порядки в Україні сформували певні традиції

Заведені Росією дикунські порядки в Україні сформували певні традиції


«Невже це було з нами?» Книга спогадів про дисидентський рух в Україні Олександра Лук’яненка, брата відомого правозахисника, щирого патріота та Героя України Левка Лук’яненка. Книга призначена для широкого загалу читачів.

Серія «Бібліотека краєзнавця». Мена «Домінант» 2016.  Видання підготовлено Центром культурологічних та етнополітичних досліджень імені Іларіона Київського МАУП Керівник проекту професор Василь Яременко

Колись, під час НЕПу, селянин мав право тримати у власності тяглову худобу – коня. Потім таке право у нього вiдiбрали i поставили селянина в цілковиту залежність вiд колгоспного трактора. Аби обійти цю залежність, він спробував використати корову, але з того нічого не вийшло. Селянина змусили бігати з пляшкою горілки за трактористом або шофером при кожній потребі щось перевезти – дрова, сіно, гній, урожай із поля – або зорати землю. Такі заведені Росією дикунські порядки в нашій землі разом з колгоспами виробили в середовищі сільського населення певні традиції, за якими жодна робота з використанням техніки не обходилася без пляшки горілки i пиятики. Для колгоспних механiзаторiв такі «порядки» стали цілою бідою.

Тракторист чи шофер призвичаювався до горілки з молодих літ, а з роками вже не міг без горілки. Тому сільський механізатор нечасто доживав до пенсійного віку, а здебільшого задовго до пенсії покидав світ. Пам’ятаю, якось ми з дружиною i дітьми їхали в село на вихiднi дні. Йшли пішки сiм кiлометрiв. Надворі був пiзнiй час, сутеніло. Раптом помітили, що нас наздоганяє велетень – зерновий комбайн. Він повертався з поля в село. Знайомий комбайнер упізнав нас і зупинився, ми сіли й поїхали. А поки сідали, дістав з-під сидіння пляшку горілки i простягнув її мені, запрошуючи випити. Я відмовився, i він цілком серйозно почав доводити, що ця самогонка дуже добра. Коли я знову відмовився, він сам випив половину пляшки, а вже потім рушив далi. Через кілька років я розповів про цей випадок односільчанам. Вони вислухали мене і сказали, що того механізатора вже немає на світі. Таких випадків, коли механізатор п’є горілку сам, без причини i потреби, при інших людях, як воду, мені доводилося бачити доволі часто, коли я сам працював з цією категорією людей. Працював доти, доки набридли такі «порядки» i я перейшов на роботу в державну організацію, де подібного не було.

П’яний сільський механізатор iнодi стає причиною автомобільних пригод. Невипадково у народі невесело жартують: «На трасі, куди виходить дорога з села, треба поставити знак: «Бережись сільського механізатора». Спостерігаючи за цією категорією працівників, селянською роботою i перипетіями з транспортом, я вирішив, що зможу допомогти хоч би одній родині (своїй тещі), i почав конструювати трактор. Для цього я мав у своєму розпорядженні двигун мотоцикла, потужністю шістнадцять кінських сил, електрозварювальний апарат i великі запаси металобрухту, що лежав за парканом свинокомплексу, який на той час збудували.

Працювати над трактором почав з того, що наніс ескізно на папір свої думки i бачення. Потім токар i рiзчик по металу за екскiзами зробили редуктор, який мав спiввiдношення шестерень один до семи, що значить: на виході трактор повинен мати потужність в межах сімдесяти кінських сил. Готовий вентилятор для охолодження двигуна знайшов у металобрухті. Решту заліза, потрібного для завершення робіт, також приніс із брухту. Потім, з допомогою електрозварки все це з’єднав до купи, i вийшов такий собі агрегат на трьох колесах, який повинен виконувати функції трактора. I ось, нарешті, це створіння було готове до першого випробування. Про цей день першого виїзду якимось чином дізналися люди, хоча ця робота велася потай. Незабаром у двір набігла дітвора i заповнила собою кузовок, який мав об’єм в один кубічний метр.

Голови дiтлахiв виглядали з нього у чеканні чогось цікавого. Зверху на кузовку примостився мій свояк Віктор, з центнер вагою. Мотор запрацював i трактор рушив уперед, на вулицю. Дітвора вiд радості заглушила своїми криками гудіння трактора. Зробивши випробувальне коло по селу, я направив його у двір. Їдучи, зрозумів, що затія вдалася на стільки, на скільки була запланована. З цього скупого опису зрозуміло, що будівництво трактора відбувалося дуже просто i весело. Насправді ж робота над ним розтягнулася більше як на рік, з не залежних вiд мене причин, бо їздили на село тільки на вихiднi, i то не кожного разу.

… Завдання щодо трактора я ставив перед собою не прості, а бажання виконати їх були ще більші. Конструкцією було передбачено: обоє коліс повинні бути ведучими, або кожне з них окремо. Трактор повинен мати задній хід. Кузов повинен бути самоскидний. Включення вентилятора повинно відбуватися через щеплення. Повинні бути гальма. В майбутньому я мав намір зробити пристрій для приєднання плуга, а також воза. Всі вузли зробили власноруч i були оригінальними. Я так загорівся ідеєю створити трактор, що коли при випробуванні переконався у правильності свого конструкторського рішення, то відчув одразу полегшу на душі. Потім почалася порожнеча i мною оволоділа абсолютна байдужість. Це мене трохи налякало. Довгий час відчував цей тягар на душі – аж доки знайшов пояснення. Тоді в мої руки потрапила брошура, в якій психолог пояснював, що таке може відбуватися лише з людьми, схильними до дуже сильного захоплення. На додаток до цього можу сказати, що власноручно можна було робити багато чого корисного, але тільки пiдпiльно, таємно вiд влади. Були випадки, коли влада дізнавалася, що подібний трактор працює, присилала мiлiцiю з краном та вантажівкою, які забирали цю саморобну техніку i ставили її гнити під парканом в «Сiльгосптехнiцi».

Складаючи свого трактора, я ще не знав про існування розробленого комуністами закону, який забороняє використовувати свій власний розумовий потенціал для виготовлення будь-яких механічних пристроїв, призначених для полегшення фізичної праці. Чув лише, що конструювати і виготовляти будь-що з механізмів держава забороняє. Про таку заборону я дізнався геть не скоро. Ось витяг з того закону: «…згідно з постановою РНК УСРР про ознаки, що визначали селянське господарство як куркульське, прийнятою 13 серпня 1929 р., влада відносить всі селянські господарства за наявності в господарстві однієї з нижчеперелічених ознак: б/ якщо в господарстві є млин, олійниця, круподерня, просорушка, вовночухральня, шаповальня, терковий заклад, сушарня, шкіряний завод, цегельня або інше промислове підприємство – під умовою застосування у перелічених підприємствах живої тяглової сили або механічних двигунів, й так само, якщо в господарстві є вітряк або вовняний млин з двома й більше поставами».

Всі з перелічених механізмів міг виготовити будь-який селянин в домашніх умовах, але терористична влада жорстоко карала за це і могла виселити його разом із усією родиною в далекі російські сніги на багато років. У цій оповiдi йшлося про умови проживання в селі за радянської влади. Це був експеримент, проведений сусідньою державою над нашим народом в усіх сферах життєдіяльності. Не зуміли наші попередники відстояти свою незалежність, як відстояли її фіни в 1939 році, коли сила-силенна дикунів зi зброєю, кинута Москвою, посунула на цю державу. Порівняймо тепер дві держави: вільну Фiнляндiю з гірськими природними неудобищами i поневолену Україну зi своїми природними ресурсами, що за цінністю не мають рівних собі у свiтi. Однак Фiнляндiя побудувала в своїй домiвцi життя кратно краще, ніж ми, українці, у себе. Затямимо це собі!

Втілити в життя свої творчі плани в Радянському Союзі творчій людині було вельми проблематично, а виїхати за кордон, в іншу державу, з тими планами та проектами було й зовсім неможливо. Залишалося одне: глушити в собі горілкою будь-які пориви до творчості. Це не заборонялося і не переслідувалося з тієї простої причини, що людина не думає, коли п’є, отже органи безпеки спокійні, а коли не п’є, то про щось думає – а це робота для органів безпеки, бо найнебезпечніше для «страны советов» – загрожує розпадом держави...

Повністю книгу Олександа Лук'яненка можна почитати за ЦИМ ПОСИЛАННЯМ: «Невже це було з нами?»

Редакція завдячує Олександру Ясенчуку в організації цієї публікації.


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

© 2018 БІЛА ХАТА Чернігівська інтернет-газета
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/