Пятница, 22 20 ноября19   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Юрій Болоховець: «Там, де ми, — найкраще місце у світі!»

Юрій Болоховець: «Там, де ми, — найкраще місце у світі!»


Герой сьогоднішнього інтерв’ю — Юрій Болоховець, директор ДП «Ніжинське лісове господарство», депутат обласної ради від Аграрної партії. Молодий, амбітний, чітко знає, чого хоче в житті. Свою роботу намагається вивести на досконалий рівень.

Портрет

36 років. Народився в с. Івангород Ічнянського району в родині працівників сільського господарства. Там же закінчив школу. В 11-му класі твердо зрозумів, що хоче своє життя присвятити лісу. Без вагань вступив до Національного аграрного університету на лісогосподарський факультет. На третьому курсі стажувався у Великобританії. Займався рукопашним боєм. Одружений. Разом із дружиною Людмилою виховують донечку Софійку. Робота — ліс. Відпочинок — ліс. І ці поняття не плутає.

— Є в українців така ментальна думка, що в Європі все краще. Ви стажувалися у Британії і провели там півроку. У чому різниця між їхніми методами господарювання і нашими?

— Різниця є. По-перше, ця поїздка була дуже корисною. Там я зрозумів, що ми не вміємо працювати. Я також не вмію працювати, при тому, що я виріс у селі, і немає такої сільської роботи, яку я не вмів би робити. Те, що я там побачив, для мене було шоком. У них чітко, до дрібниць налагоджене виробництво, достатньо просте, де кожен знає свою зайнятість, кожен є професіоналом своєї вузької спеціальності. Якби ми йшли таким шляхом, то рентабельність виробництва в нас була б набагато вищою, аніж у Великій Британії. Але в нас усі потроху щось знають і вміють, а в деталях — майже нічого.

У нас була група із 6 осіб, і ми кожного дня готували майже три фури капусти броколі. Вона вже була упакована, охолоджена з льодом і потрапляла просто з поля на полиці. Увесь процес підготовки відбувався безпосередньо на полі. Усе просто, зрозуміло й ефективно.

Я тоді чітко зрозумів, що, перш за все, ми повинні не скиглити, а шукати в собі проблеми й налагоджувати виробничий процес. Це можна зробити і в нас, зокрема, на Чернігівщині. Можна зробити, як би складно не було.

— А в чому ж проблема?

— У першу чергу — у кадрах. Важко знайти тракториста на зарплату 15–20 тисяч гривень, важко знайти кваліфікованого агронома й так далі. Був великий проміжок часу, коли ці люди стали непотрібні, а професії — непопулярні серед молоді, яка здебільшого поїхала цим самим займатися за кордон. Люди хочуть стабільності. Але там у них шанси соціально себе влаштувати досить низькі. Переважна більшість, трохи підзаробивши, повертається додому.

— І Ви теж зі столиці повернулися додому…

— Так. Після закінчення вишу я працював у Державній екологічній інспекції при Мінекології природних ресурсів. Для молодої людини із села мав гуртожиток, перспективну роботу й столичні можливості. Але розумів, що то не моє, і вирішив повернутися додому, у село. Родина це рішення сприйняла без особливого ентузіазму, але все ж підтримала. Дома влаштувався працювати рядовим інженером у лісове господарство. Я з дитинства зрозумів, що ліс — моє покликання.

— Ви в себе запроваджуєте щось із того, чому навчилися в Англії?

— Звісно. Разом з однодумцями, які теж не хочуть чекати на «доброго дядечку», який прийде і щось зробить для нас, ми створили в Івангороді два підприємства: фермерське і мисливське господарства, які є одними з найкращих в області. Зараз я відійшов від справ, там працює менеджмент, але мені приємно, що господарство розвивається. Перш за все, повинна бути команда в будь-якій справі: чи то управляти підприємством, чи то країною.

— А що заважає на державному рівні ефективно управляти країною, щоб розвиватися і рухатися вперед?

— Я скажу те, про що постійно говорить влада на всіх рівнях. Але говорити — то одне, а робити — зовсім інше. Так от я за те, щоб більше робити, дослухатися до практиків, а не тицяти пальцем у небо і йти на поводу у великих сільгоспкорпорацій.

Починати потрібно із законодавчої бази, яка дасть можливість створити умови для розвитку власного виробника, спростити бюрократичні механізми, на які йде левова частка часу та нервів.

Щоб змінити ситуацію кардинально, критично не вистачає трьох речей. Перше: прозорого кредитування. Щоб кредити банки видавали під проекти, а не під майно, якісь зв’язки. Зокрема ситуація на селі зміниться, коли буде самозайнятість людей.

Ми вже ніколи не повернемося до сільських тракторних бригад. Сучасні технології дозволяють одному трактору закрити три тракторні бригади. А невеличкі сімейні господарства, які займаються садівництвом, вирощуванням одного конкретного напрямку — хтось виробляє молоко, хтось варить сир, хтось займається свинарством чи ще чимось — будуть перспективними та успішними. Але для старту потрібні кредити й можливість навчання.

Я покладаю велику надію на молодь, яка сьогодні поїхала за кордон. Там вони навчаться працювати, отримають досвід і знання. Якщо тут з’являться сприятливі умови, а це інвестиційний клімат і законодавча база, вони повернуться.

Щодо законодавчої бази, то повинні чітко працювати судова й правозахисна системи, які захищатимуть права власності. Є чимало прикладів, коли люди створили успішний бізнес, як-то невеликі фермерські господарства, а потім їх просто знищують. У них забирають землю, їх поглинають, виштовхують із ринку, і вони не можуть себе захистити.

— Щодо надання кредитів під проекти. Це має бути державна програма?

— Звичайно. Ці програми начебто є, але вони недоступні. І не через те, що там є якась корупційна складова, а їх просто не доносять до людей. Наприклад, є програма по садівництву, де компенсуються 80% коштів на придбання садивного матеріалу. Є й інші програми. Але до людей інформація не доходить. Потрібно змінювати систему комунікації.

— Державну дотацію здебільшого отримують кілька потужних агрохолдингів, а дрібним підприємцям дістаються «крихти з барського столу». Як змінити цю систему, адже саме малі фермерські та сільгосппідприємства створюють робочі місця на селі й наповнюють місцеві бюджети.

— Тут я покладаю велику надію на громади. І все це можна зробити одним розчерком пера. Холдинги — це біда України. Вони далекі від людей і не мають соціальної відповідальності. Зі всіх великих корпорацій дуже мало таких, які є безпосередньо господарями на селі, які чують людей, допомагають їм, піклуються про соціальну сферу й так далі.

В Івангороді колись був один радгосп. Він утримував соціальну сферу, садочки, школи. Сьогодні чотири орендарі: три потужні й група дрібних фермерів. Потужні підприємства як бізнес ефективні. Але податки в сільський бюджет вони не платять і робочих місць не створюють. За собою залишають грязюку на асфальті після збирання врожаю і побиті дороги. Усе тримається на дрібних і середніх підприємствах. У приклад можна поставити лише «Росток-холдинг», але як виключення, бо вони базуються в Ічні, у них є приміщення, працюють люди місцеві.

— Можливо, нам потрібне законодавство, яке б зобов’язувало підприємство реєструватися там, де воно працює, а не десь в офшорах, Києві чи іншому мегаполісі… І сплачувати податки до місцевих бюджетів.

— Тільки так. І в його ухваленні немає жодних труднощів, лише перепони з боку великих агрохолдингів. Підприємство повинно реєструватися в межах адміністративного розташування їхніх земель, якщо говорити про сільгосппідприємства. У яких межах? Територіально прив’язати до чіткої цифри з розбивкою до 5 тисяч гектарів. Якщо ми взяли курс на ОТГ і тут переважна більшість твоєї землі — ти тут і реєструєшся. Для цього потрібна лише виключно політична воля парламенту, Кабміну, Президента. Тоді будуть і податки, і зайнятість, і люди не тікатимуть із села, і соціальна сфера підтримуватиметься, і інфраструктура буде.

— Давайте повернемося до лісу. Ви вважаєте себе господарем лісового господарства, яке очолюєте?

— Господар — не зовсім те, що я вкладаю у свою роботу. Головним моїм завданням на цій посаді є три ключові речі. Охорона лісу, відновлення лісових насаджень на місці зрубаних дерев і головне — не нашкодити ні лісу, ні людям, ні звірам. Із цими своїми заповідями я кожного дня іду на роботу і, повертаючись додому, запитую себе, що я в цьому напрямку зробив.

— Що Ви робите в цих напрямках?

— Охорона лісу. Тут два напрямки. Охорона лісу від самовільних вирубок і від пожеж. Сьогодні є несправедливий великий вал критики щодо лісового господарства. Він цілеспрямований, має свою мету. Критику ми чуємо з телебачення, газет, Інтернету, які здебільшого є приватними. Ліс і земля — два найбільші державні ресурси, які залишилися нерозділеними. Система проста: спочатку потрібно дискредитувати, довести до банкрутства і знайти якусь можливість забрати. Звичайна рейдерська схема.

Протидіяти глобально цьому ми не можемо. Наше завдання — ефективно виконувати свою роботу. Ми маємо чіткі аргументи, можемо привести будь-кого і сказати: ось ліс із лісівниками, а поряд ліс без лісівників — лісосмуги, нічийні ділянки, ділянки, закріплені за іншими користувачами. Там лісу немає. Там самовільні рубки, там біда.

Можна звинувачувати олігархів, що вони хочуть привласнити ліси, ще когось, але біда в нас самих. До нас не їдуть із Закарпаття красти ліс. До нас не їдуть із Вінницької області все палити. Це дикість нашого менталітету. Уявіть собі, аби не було лісівників. Ліс згорів би, а все, що не згоріло, — розікрали б.

У нашій області лісів точно не стає менше. Усю деревину, яку зрубали, продали в народне господарство. Ми маємо планову рубку. Вирощування лісу — це така ж аграрна тема.

Наші попередники створили ці ліси. Не екологи, не активісти. Ці ліси створювали лісівники. Ми повинні забрати старий урожай і на його місці створити/висадити новий. І це другий напрямок. Ми бачимо помилки, які були раніше, і виправляємо їх. Ліси відновлюються. Ми готові збільшувати їхню площу, але нам не дають земель. Ми говоримо — віддайте нам яри, балки, сміттєзвалища, придорожні території, і ми там створимо якісні ліси, але нас не чують.

— Що із самовільною вирубкою лісів, і яка відповідальність?

— Має бути невідворотність покарання. За минулий і за цей рік нашою лісовою охороною затримано на місці злочину десятки порушників із транспортом, лісопродукцією, пилами. Жодна з цих справ не дійшла до правоохоронних органів, і ніхто не отримав покарання. Ми ловимо порушника, передаємо справу до суду, а тим часом до нас іде позов у суд за те, що ми повинні відповідати за ці збитки — то це нонсенс.

Нехай буде незначний штраф, але всі мають розуміти, що коли ти попався на крадіжці, то однозначно будеш притягнутий до відповідальності. А поки такого прикладу ми не бачимо. Тому ніхто й не боїться.

— Ваше ставлення до того, що під виглядом дров з України вивозять ліс-кругляк?

— Більшість лісових господарств області не може збути свою продукцію. Рішення ухвалюються переважно з піар-підходами, а не з практичним досвідом. Був позитивний меседж: закриваємо експорт, збільшуємо власну переробку та експортуємо товари з високою доданою вартістю. Експорт закрили, а внутрішня переробка виявилася не готовою переробити наявний об’єм деревини. Ми маємо надлишок дров і не знаємо, куди його подіти.

Потрібно було закрити експорт, звільнити від мита імпортоване деревопереробне обладнання і стимулювати переробників кредитними програмами. Це комерсанти, і якщо вони не бачитимуть свого прибутку, то за справу не візьмуться. Бізнес має розуміти, що є доступ до ресурсу стабільно на декілька років. Наявне високотехнологічне виробництво зможе окупитися мінімум за 3–5 років. Механізм запрацює, коли підприємець розумітиме, що років 10 діятиме заборона експорту деревини, і він отримає ресурс, матиме державну підтримку, зможе придбати високотехнологічне обладнання за пільговими кредитами. Тоді все запрацює. Буде і робота, і зарплата, і бюджет наповнюватиметься.

— Аграрна партія ініціювала питання належності лісів громадам територіально. Було чимало ажіотажу, і навіть пропонувалося кілька варіантів. Ваша позиція як фахівця галузі.

— Для нас це питання важливе. Саме Аграрна партія виступила ініціатором двох ключових важливих рішень, які вже озвучені. Перше рішення направлене до Кабінету Міністрів про недопущення концесії лісів і збереження лісових підприємств. Була спроба концесії і ліквідації підприємств як юридичних осіб. Щодо кому належати — то ліси, лісогосподарські підприємства повинні належати державі, а працювати там повинні професіонали. А громада, на території якої знаходиться ліс, має отримувати від цього зиск і користь у вигляді податків.

Віктор Кияновський та Юрій Болоховець під час сесії Чернігівської обласної ради

Ми настільки навантажені податками, що в таких умовах не працює жодне приватне підприємство. Минулого року від загального доходу ми заплатили 42% податків. Цього року у зв’язку зі введенням нового податку на землі ми заплатимо 50% від обороту. А потім уже зарплати, техніка й так далі…

— А на розвиток?

— Немає. Починаючи з 2016 року, розвитку немає. Власник в особі держави забирає 75% чистого прибутку. У проекті Кабміну цей відсоток зросте до 90. На розвиток підприємства нічого не залишається. Тому ми повинні просто підтримувати те, що є. Якби всі ці кошти, які ми платимо у вигляді податків на всі рівні, надходили централізовано в громаду, ситуація з лісом і ставлення до лісу кардинально змінилися б.

— На своєму з’їзді лісівники запропонували створити власне профільне міністерство. Які для цього підстави?

— Це потрібно, оскільки нас не чують. Наприклад, південні лісгоспи не мають власного ресурсу на утримання і знаходилися на бюджетному фінансуванні. І тут протягом кількох років вони не отримують ні копійки з бюджету.

Щоб не допустити катастрофи, лісові господарства підтримали своїх колег. Ми надсилали частину коштів зі своєї зарплати, щоб утримати працівників цих лісгоспів, щоб вони могли виконати якісь свої першочергові функції з охорони лісу. Сьогодні це питання частково вирішено. Нам додали податок, і його частина йде на спеціальний фонд, із якого фінансується південь.

Якщо в нас не буде власного міністерства, ми так і залишимося наодинці зі своїми проблемами. Збереження лісів — це не лише завдання лісівників, це державне питання, і влада не може відсторонитися від нього.

— До особистого. Є кілька загальних постулатів про сімейні цінності. Що для Вас головне?

— Ми з дружиною Людмилою родом з одного села, навчалися в одній школі, вищу освіту в один час здобували в Києві. Вона для мене не просто дружина і мати моєї доньки. Вона — мій вірний і надійний друг, котрий завжди підтримає, як би складно не було.

Коли я вирішив повернутися зі столиці додому, вона поїхала разом зі мною. Саме це стало для мене остаточним рішенням: це дійсно та людина, із якою я хочу йти по життю.

Найважливіше в сімейному житті — довіра у всіх проявах. Дружина мені довірилася — і тепер у нас чудова родина.

Юрій Болоховець та Віктор Кияновський побували у дитячому садочку

— Доньку за якими принципами виховуєте?

— Нашій Софійці цього року — 10. Один з основних моментів у вихованні — фактор самостійності. Змалечку ми привчаємо її до самостійності в ухваленні рішень і до відповідальності за них.

У житті часто трапляються моменти, коли людина може тільки сама вирішувати. І хочу, щоб моя донька була до цього готова.

Також відповідальність за свої вчинки. Ми здебільшого вчимося на власних помилках і набиваємо власні ґулі. Але помилка — це не поразка. Можна опустити руки, а можна зробити висновки, виправити і йти далі, виконавши роботу над помилками. Саме цьому ми й навчаємо нашу донечку.

— Як проводите вільний час?

— Я принципово не сприймаю людей, які кажуть, що дуже зайняті та немають часу на відпочинок, на хобі, на родину, дітей. Я достатньо зайнята людина, але без вільного часу ніяк. Це сім’я, відпочинок на природі. Ліс — це моя стихія.

— Ви працюєте в лісі й відпочиваєте в лісі. Чи немає відчуття, що постійно з роботи повернулися на роботу?

— Різниця є. Коли ти на роботі, то абсолютно не помічаєш того, що бачиш і відчуваєш на відпочинку. На роботі ти зашорений на певному напрямку — охорона, пожежі, збереження лісових насаджень. А коли ти на відпочинку, то одразу відчуваєш релакс, бачиш красу, запахи, шелест листя, звуки, спів пташок і абсолютна краса навкруги.

— Головні постулати життя…

— Перше: почни з себе. Те, що відбувається зі мною в житті, — моя вина чи моя заслуга. Це має бути усвідомлення. Поганий сусід чи невірний друг — тут є і твоя помилка — неправильно зорієнтувався, довірився.

Друге: щиро розуміти й переконати себе в тому, що там, де ми, — найкраще місце у світі. Там, де ми працюємо, де живемо — це наша країна, наше місто й наше село. Кращого не буде. Я це усвідомив, коли вирішив повернутися зі столиці додому.

Третє: народ заслуговує на ту владу, яку обирає. Щоб покращити своє життя, є безліч дій, які в матеріальному плані не коштують ні копійки. Ніхто для тебе нічого не зробить, ми маємо все зробити самі. Облаштувати робоче місце, оселю зробити затишною. А говорять, що у вас добре, а навпроти погано, зазвичай ті люди, які нічого не зробили.

Розмову вела Валентина Михайлова


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2019 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/