середа, 17 Січень 2018   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Янголи світла Лариси Дущак

Янголи світла Лариси Дущак


Поезія Лариси Дущак «Навіщо, Боже?..» відзначена дипломом за третє місце на фестивалі-конкурсі української патріотичної пісні та поезії часів Революції Гідності та АТО «Янголи Світла». Тож надаємо можливість нашим читачам ознайомитися з добіркою цих віршів.

Навіщо, Боже?..

Навіщо, Боже, недостойним

Ти владу щедро так даєш?

Бо тільки словом непристойним

Його тепер лише назвеш.

Людьми він грає, мов ляльками,

Щоб сумно жити не було...

У війни бавиться роками –

Щоб все, як він хотів, було.

І їдуть танки та гармати,

Реве земля та стогне люд.

Нема вже хати, батька, мати...

Йому все мало – бо нелюдь!

Вже не повернеться дитина,

Що стала воїном в ту мить...

Не дочекається дружина,

І серце б'ється та щемить.

А мати буде нескінченно

Чекати сина на поріг,

Молитись довго і натхненно,

Аби Господь його зберіг.

І йдуть хоробрі хлопці битись,

За ними люблячі батьки...

Немає сил на це дивитись,

До строю тягнуться діди!

Знаннями всім допомагають,

До перемоги разом йдуть;

Жінки вже плечі підставляють

І в руки зброю теж беруть.

Малюнки діточки малюють,

Аби підтримати своїх;

Бабусі їжу всім готують,

Щоб смачно пригостити їх.

Плетуть сітки – старі та хворі,

Теж хочуть їм допомогти;

Там прапор майорить надворі,

Щоб швидше їх було знайти.

І звідусіль йде допомога,

Щоб свою правду захищати;

Не буде легкою дорога,

Щоб рідну землю не віддати.

Піднявся люд на захист волі,

На захист рідної землі;

Немає іншої нам долі,

Ніж Україну зберегти!

Не сплять ночами волонтери –

Підтримку хлопцям все везуть;

Не мають спокою сапери,

Доки всі міни не знайдуть.

І лікарям нема спокою,

Коли ж тій зброї вже кінець ?

Та не награвся ще з війною

«Великий» хлопчик-«молодець»!

Він весь гладенький і чистенький,

Мов мати в школу привела;

І очі кліпають маленькі,

Запорошила їх брехня.

І гроші є, землі багато...

Свій люд чекає на життя;

А він все грає з автоматом,

Своїх веде у небуття!

Своїх військових і підлеглих,

Як дрова в піч кида в війну;

За сльози матерів полеглих,

Чи буде відчувать вину?

Чого ж ти, Боже, не припиниш,

Не захистиш весь світ від сліз, –

Цього «хлопчиська» не зупиниш,

Що високо отак «заліз»?!

Заліз собі, та й споглядає,

Як ллється кров, іде війна.

І хто ж йому ще нагадає,

Що суд страшний – його вина!!!

Лариси Дущак

Лариси Дущак

Комусь потрібно дуже-дуже…

Комусь потрібно дуже-дуже,

Щоб стали ми усі байдужі

До волі, долі і землі.

Тоді так легко всіх зламати,

А поколінням розказати

Нову історію – байки!

Що нас в природі тут не було,

Щоб нас в історії забули,

Забули зовсім – на віки...

Та щось все ж трапилося з нами –

Свого не чуєм серця мов;

Всі хочуть зразу буть панами,

Збирать багатства світу знов!

Але ж вмирають тихо хати,

І доживають вік батьки...

Що ж не шкода старої мами?

Десь там живеться залюбки,

Зв'язок з землею увірвався,

Не чути – кличе ж як вона!

Як від коріння відірвався,

І наче в серці чужина...

Вже не болить воно, не стогне,

Не тягне душу в рідний дім;

Чужим богам служити прагне,

Забути все, побий їх грім!

Лишити хату, батька, матір,

Своїх нащадків не чекати.

Щоб власної землі не мати,

Усе життя десь проблукати!

Комусь це дуже вже потрібно,

Щоб душі стали дуже дрібні,

І не боліло за свій край;

Зі свого поля коровай,

Щоб куштували люди чужі.

А ми були усі байдужі!

Комусь потрібно – дуже-дуже,

Щоб стали ми усі байдужі...

Дущак Лариса_диплом Янголи світла

Сестра то стукається в двері

Сестра то стукається в двері,

бо неслухняна стала ти.

Моя красуне, Україно,

мала – спочатку підрости!

Ще сестра старша не гуляла,

і з парубками не стояла,

Не роздивились всі косу,

що так старанно заплітала.

Ретельно менших все гляділа,

Бо знала – буде це для діла!

Аж ось всі швидко підросли

і розлетілись по всім світі…

«Куди ж ви лізете, ви ж діти;

Ви всі малі, дурні та босі,

То ж треба слухатись і досі.

А нумо поважать сестру,

А то усіх з землі зітру!

Бо неслухняним буде горе,

Хоч і сховаєтесь за гори».

Дістане скрізь рука сестри

і неслухняних покарає…

Бо сестра старша краще знає,

Кому і що треба робити,

Щоб, як сестра сказала, жити!

«Я ж вас люблю, як рідна мати,

Про себе ніколи подбати...

На вечорницях погуляти,

Пісень веселих поспівати,

І з парубками загравати

Та вже й собі сватів чекати»

Старша сестра загралась в матір,

Чого від неї ще чекати?

Тут обирать прийшов свій час,

або вже власне щастя мати,

Або сестер в руках тримати!

 

І править свій бал сатана…

Кружляє в повітрі хурделиця,

І править свій бал сатана –

Регоче до гикавки, казиться,

Під владою вся сторона...

З гаями, полями, лісами,

Річки і родюча земля,

Бурштиновий скарб під ногами,

Вугілля і нафта своя!

Ікони по скринях розтягнуті,

З мощами захований хрест,

Розхристані душі, роздягнуті –

Турбує лиш статків прогрес!

Обличчя й долоні у попелі,

І ратиці вже замість ніг.

Нема більше місця у підполі,

Натягнуто – хто скільки зміг!

Радіє нечистий і тішиться,

Що множиться підданих стрій.

Вже бачить, що сам не залишиться,

У черзі іще цілий рій!

Вино чи картини, годинники,

Прикраси чи хутро й авто, –

Танок це на кістках дружинників,

Не схованих трупах в АТО…

Це вальс із «Небесною сотнею»,

У келихах – сльози людей ,

Це зраджені душі всіх сотників,

Спаплюження чистих ідей!

 

Знов повідомлення…

Знов повідомлення: «Загинув воїн…»

В шпиталь поранених, скалічених везуть.

Невже народ цього достойний?

Хтось направляє нас в останню путь...

Родючі землі, люди працьовиті,

Талановиті, обдаровані митці!

Тут Святим Духом землі оповиті,

В церквах за мир все моляться отці.

Так миру хочеться – спокійно жити,

Дітей народжувать на радість і красу.

Під мирним небом назбирать волошок в житі,

А як дозріє, то вже братись за косу!

Чому комусь це дуже заважає

І поряд жити мирно не дає?

Один за одним «гумкомвої» відряджає,

Кінця нема тій зброї – є і є!!!

Лариса Дущак

Лариса Олександрівна Дущак народилася в Чернігові. Закінчила нафтовий технікум у Сургуті. Зі студентських років захоплюється поезією і сама пише вірші. Перша публікація її поезій відбулася в чернігівській газеті «Деснянська правда». З грудня 2015 року — член Чернігівської обласної літературної студії при НСПУ. 


Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

© 2018 БІЛА ХАТА Чернігівська інтернет-газета
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/