Пятница, 22 20 ноября19   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно

Яка якість харчування в солдатських їдальнях?


«На гарячу лінію зателефонував боєць і поскаржився... на темні банани».

Де армійське харчування, там і вона. Постійно заклопотана, кудись біжить, когось умовляє, когось доводить до істерики, але вірить у те, що робить, і йде вперед… Востаннє ми спілкувалися більше як два роки тому. Тоді Діана Петреня, ідеолог реформи харчування у війську, упевнено ділилася планами, що і шведський стіл, і салати, і свіжі фрукти, і овочі, і йогурти, і соки — усе це буде. Не дуже вірилося. Діана ж додавала, що неможливого не прагне: аби тільки бійці їли так, як на це заслуговують. Та й на неможливе потрібно лише трохи більше часу. «Невже вийде?» — скептично думала я. З огляду на сьогоднішній стан речей, відповідь очевидна. Вона тисячі разів могла опустити руки, плюнути й піти. Та після того давнього дзвінка, протягом двох непростих років, жінка тільки й займалася тим, що впевнено ламала стару систему.

Діана Петреня

Діана Петреня

— Каталог нової системи харчування має асортимент продуктів аж із 355 найменувань. А таке розмаїття не збиває з пантелику звиклих до чіткості армійців? Що має найбільший попит?

— Це кисломолочні продукти, овочі, плавлені сирки, кава, апельсини, виноград… Пересічна людина може сказати: «Дрібниці! Чим вихваляються?» Та насправді цього всього не було. Чи, для прикладу, вакуумоване м’ясо, яке надходить одразу поділене на категорії. Тобто якщо замовили вирізку, то напевно не прийдуть хвости. Один із лідерів замовлення — курячі ніжки. Хоча курка й раніше була, але ціла. Відповідно її ділили кухарі, і в кожного солдата в тарілці була різна кількість курятини і були різні її частини. Тепер у тарілці буде конкретно ніжка, і нікому необразливо.

— Але ж все одно є певна кількість коштів. І саме в межах цієї суми доводиться замовляти продукти. Тож як забезпечити розмаїття? Якщо сьогодні хочеться малини й дорогого м’яса, а завтра — картоплі чи гречки?

— Це абсолютно реальний варіант, коли сьогодні замовляють дешевші продукти, а завтра є можливість замовити екзотичний для війська виноград чи ще щось. Звісно, без фанатизму, звертаючи увагу на збалансованість меню та його калорійність. Якщо це обід, то неодмінними є перша страва, друга (риба чи мясо), компот.

— Тобто якщо сьогодні трішки зекономили на чомусь, то завтра можна себе побалувати, наприклад м’ясною вирізкою?

— Насправді, як уже довела практика, суми, які узгоджують на торгах «Прозоро», є цілком достатніми, аби абсолютно щодня забезпечувати більш-менш різноманітний і смачний раціон харчування. Головне — підходити до складання меню з розумом. Для цього, звісно, доводиться навчати начпродів. Признаюся чесно, навчання відбувається з перемінним успіхом. Хтось швидко сприймає інформацію, а хтось — повільно. Нещодавно було планове навчання на базі Львівської академії, де ця система досить давно й ефективно працює. Начальникам продовольчої служби показували, як працювати з каталогом, як удосконалювати меню... Хтось сприйняв інформацію на «ура», а хтось — не зовсім… Людський фактор ніхто не скасовував.

— Уже не вийде нарікати на постачальника?

— Розкажу зовсім свіжу історію. Коли госпіталь переводили на нову систему харчування, начпрод не прийняв три машини продуктів. Вони були невідповідної якості, а це його персональна відповідальність. Насправді це дало змогу хоч якось контролювати процес. Тепер людина розуміє, що з неї спитають, і пояснити, чому вона нічого не змогла зробити в конкретній ситуації, буде важко. Бо є відповідні повноваження, є перелік нормативних актів, які потрібно вимагати від постачальника… Можливо, це смішно звучатиме, та однією з ланок контролю є обов’язкові фотографії сніданків, обідів та вечерь. Плюс ми маємо зручний електронний склад, де можемо контролювати те, що надійшло, і те, що витрачено, знімати залишки, аналізувати розкладки… У підсумку все складається в єдину систему контролю.

— У вас діє гаряча лінія, на яку можна анонімно поскаржитися. Є дзвінки чи все-таки бійці бояться телефонувати?

— Два тижні тому зателефонував боєць і сказав, що їм дали темні банани. Ми, звісно, розібралися, і я тепер не жартую. Але такі скарги мене просто шалено тішать. Банани на солдатському столі! Раніше про таке й мріяти не можна було. Але, на жаль, скаржитись переважно бояться. Хоча ми дуже серйозно стежимо за тим, аби людину, яка поскаржилася, жодним чином не було покарано. Та все одно бояться… І це дуже прикро. Адже нашим головним пріоритетом є так званий кінцевий споживач, тобто солдат, який або задоволений, як його годують, або ні. Так ось, без контролю з боку оцього самого солдата все, що ми робимо й робитимемо, просто втрачає сенс. Особисто мені це зовсім незрозуміло. Ну хто ще може бути найбільш зацікавленим у тому, щоб кожного дня їсти смачно? І як дізнатися, коли щось пішло не так, якщо бійці про це не скажуть?

— Знаю, що трапляються випадки, коли на гарячу лінію ніхто не зателефонував, зате швиденько написав обурливий пост у соціальній мережі.

— Це взагалі болюче питання. Наводжу цілком реальну ситуацію. Написав боєць пост у Facebook. Ми, безумовно, відреагували. Приїжджаємо в частину, а виявляється, що офіційно проблему не було озвучено. Рапорта не було. Усі розписалися, що все добре, і не розуміють, чого ми від них хочемо. І нам фактично немає на що реагувати, адже, крім фото в соцмережі, немає жодного доказу. Коли ще й постачальник продуктів виявляється непорядним, то він просто каже: «Я взагалі не знаю, звідки ці фото». От і все. Я, звісно, у такій ситуації солдатам вірю більше, ніж постачальнику. До того ж дуже хотіла б, аби хлопці, які реально переживають за якість харчування, спочатку написали рапорт, а потім хоч і через хвилину викладали незадоволення в соцмережу чи будь-які засоби масової інформації. Офіційний папірець має бути. Без нього ми просто не можемо реагувати. Фото в соціальній мережі не є доказом. Тобто потрібно визначитися для себе: або розв’язувати проблему, або махати рукою з почуттям власної важливості, проте без результату.

— Міністр оборони з перших днів підтримав вашу діяльність?

— Мабуть, ми б не пробили цю стіну, якби не чітка та постійна підтримка питання реформування системи харчування з боку керівництва держави та Міноборони. Самотужки зламати систему, де узгодження губляться на шляху з кабінету в кабінет, дуже складно…

— Про що зараз найбільше болить голова?

— Найбільша сьогоднішня проблема — це ремонти. Терміни постійно зміщуються, десь не вистачає коштів… Для прикладу, розраховували на один обсяг, а в підсумку виявився зовсім інший. Також іноді заважають працювати колишні постачальники, вони просто блокують торги. Перші півроку в нас були досить серйозні історії протистоянь із такими постачальниками. Та й нині є одна така компанія. А так, зрештою, усе йде за планом, це вже незворотний процес. Сподіваюся, що і 2018-го, і 2019-го також усе йтиме за планом, попри зростання обсягів роботи. Дороги назад уже немає. Раніше я була переконана, що для реформ існують спеціальні люди — mеn in black. Їх навчають усе життя, а потім вони сідають і за півроку видають класну концепцію. Ні, це не так. Таких людей не існує. Тому ти просто сідаєш і робиш, аж поки сама не стаєш woman in black.

Анастасія ОЛЕХНОВИЧ

«Народна армія»


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2019 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/