Вторник, 7 июля 2020   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно

Як живеться українцям у Росії? З перших вуст


Євгенія Іванівна народилася й виросла на Придесенні. Тут, у Чернігові, в неї залишилося житло. Але сталося так, що за радянських часів, закінчивши Київський медичний інститут, молода жінка вирішила пошукати кращої долі в далекому Архангельську.

Тоді, як відомо, немало українців вирушили в ті краї, щоб заробити дещицю грошей, та так і залишилися – в Тюмені, Якутії, Новосибірську, Владивостоці, Архангельську, на Камчатці… Як їм живеться зараз? Чи вони не забули рідну мову? Чи вболівають за Україну? Про все це я й вирішив відверто розпитати Євгенію Іванівну, яка нещодавно завітала в гості до Чернігова.

– Скажіть, будь ласка, чи багато в Архангельську українців?

– Немало… Але тепер залишилися, в основному, літні люди, яким уже складно щось змінювати кардинально, бо у них поважний вік і здоров’я – вже не те… А молодь зазвичай прагне якомога швидше виїхати з Архангельська, щоб влаштуватися на роботу в Москві чи Санкт-Петербурзі.

– А чому люди виїжджають?

– Бо в Архангельську позакривалися практично всі підприємства… Які у нас раніше тут були потужні заводи та фабрики – деревообробні, целюлозні. А рибний промисел! Тепер усе стоїть без діла і, мабуть, вже й не відродиться; адже обладнання, яке зовсім не працює, швидко псується та (це ж – не секрет) розкрадається. А головне, немов мишенята, розбіглися фахівці – висококваліфіковані, розумні, порядні роботяги, котрі звикли дуже багато працювати. Тепер їх уже сюди й калачем не заманиш – підприємства зяють пусткою, руйнуються, аж душа болить, коли все це бачиш на власні очі. Тобто роботи у великому місті – по суті, немає, отож перспектив – наразі ніяких… Тому лишаються пенсіонери, які доживають віку, а кількість мешканців невпинно скорочується.

– Євгеніє Іванівно, як ви думаєте, наскільки впливають на економічну ситуацію в Росії прихована війна з Україною та міжнародні санкції?

– Та ж усе й відбувається внаслідок цієї війни! Що тут гадати? Іноземці відмовляються інвестувати російську економіку. Звісно, у Москві та Пітері – ліпша ситуація, адже Кремль нізащо не визнає, що стало гірше. Там поки що кошти є, однак до Архангельська вони практично не доходять. Кому діло до «якогось» північного міста, що знаходиться за тисячі кілометрів від столиці? Туди туристи не їдуть, отож ніхто нами й не переймається. Окраїна – одне слово…

– Проте люди все одно голосують за Путіна та його соратників?!

– Насправді, все це – міф… Багато хто вже цілком розібрався в ситуації. Просто люди бояться висловлюватися публічно, адже в Росії свободи слова як не було, так і тепер немає. Щось не те сказав – і можеш тут же загриміти до в’язниці, причому надовго. Звичайно, майже всі тамтешні засоби масової інформації, мов навіжені, служать режиму, який їх годує, знавісніло брешуть з ранку й до вечора, «промивають» мізки. Втім, є ж Інтернет, і, головне, є очі, які бачать, що повідомляється одне, а насправді відбувається зовсім інше. Ось вам хоча б такий яскравий, красномовний приклад – у вересні цього року в Архангельську були місцеві вибори… Як ви думаєте, скільки мешканців прийшло голосувати на виборчі дільниці?

– Небагато?

– Лише близько двадцяти відсотків… Можете собі таке уявити?! Про що це свідчить? Люди зовсім розчарувалися у владі. Адже, наприклад, із нашої багатоповерхівки взагалі ніхто голосувати не пішов! Я це точно знаю, ми ж спілкуємося… То це офіційно повідомили про двадцять відсотків, а скільки ще вони підтасували! Бо ж відомо, як це у нас зазвичай робиться…

– І що? Результати цього голосування в Архангельську скасували?

– Та де там, визнали! Офіційно оголосили, що вибори відбулися!

– Нічого собі! Як же таке може бути?!

– Виявляється, може, якщо це – Росія…

– Однак ви, як я зрозумів, виїжджати звідти не збираєтеся?

– Поки що – ні. Хоч і мені дошкуляє те, що у нас тепер у державі коїться. Ціни зараз аж скачуть, така дорожнеча!

Архангельські контрасти

Архангельські контрасти

– А як же ви виживаєте?

– Я ще працюю лікарем, отримую пенсію… Якось викручуюся, хоча, чим далі, тим важче. Можливо, коли доведеться залишити роботу, повернуся на Батьківщину, до Чернігова.

– Скажіть, будь ласка, а що в Росії краще, ніж у нас?..

– В Архангельську, говорю це відверто, як лікар, пацієнти практично не платять за обстеження, навіть дороге… Наприклад, безкоштовно роблять усі аналізи, рентген, навіть томографію. До речі, можна приходити в поліклініку і в суботу та неділю – медичні заклади працюють. І у нас просто не прийнято скрізь тикати медикам хабарі, за все платити з власної кишені… Тобто немає такої великої корупції. Все-таки держава дбає і про пацієнтів, і про медиків, – скажімо, зарплати лікарів у Росії – значно більші, ніж тут. І пенсія у мене – досить непогана.

– До того ж, ви тепер можете працювати за спеціальністю й водночас отримувати свою чесно зароблену пенсію…

– Тому, звісно, є й позитив, і про це теж треба говорити відверто, що не все в Росії так погано, як здається… Головне, щоб закінчилася ця жахлива війна, яка принесла стільки горя! Дуже хочеться, щоб нарешті настав мир! Хоч розумію, що стосунки між Україною та Росією ще не скоро налагодяться і стануть добросусідськими. Можливо, на це знадобляться десятки років, як це було з учасниками Другої світової війни. Адже тепер ми, їхні онуки та правнуки, вже цілком нормально ставимося до громадян Німеччини.

– Бо час врешті-решт гоїть навіть найбільші рани; і ми усвідомлюємо, що наступні покоління людей не повинні відповідати за злочини фашистів.

– Правильно. Тож, можливо, онуки українців, загиблих в АТО, з часом все-таки пробачать нащадків російських вояків, котрі скоїли це страшне зло, – звісно, за умови, що Росія почне поводити себе зовсім інакше, – як мирна, демократична країна…

– Ви думаєте, це можливо?

– Відверто кажучи, не знаю… Хотілося б вірити, що буде інакше, краще.

– А як в Архангельську ставляться до громадян Російської Федерації – українців за національністю?

– Загалом нормально. Ми ж поводимося сумирно: не влаштовуємо акцій протесту, та, власне, вони й заборонені… Тобто всі розмови про наболіле – на кухнях… Але, повірте, ми дуже вболіваємо за Україну, вважаємо її своєю Вітчизною. Як же можна забути землю, де ми народилися, свою рідну мову? Так, ми дуже любимо Україну!

Спілкувався Сергій КВІТНИЦЬКИЙ 

На фото: Архангельські контрасти…


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2020 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/