Вторник, 22 сентября 2020   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно

Як живеться-працюється сьогодні на селі


Вигнання людей з раю не було остаточним та незворотнім. 250 людей і досі там – у райському містечку живуть. Ключі від нього зберігає не апостол Петро, а Микола Кириченко – райгородецький сільський голова.

– Райгородку понад 350 років, – говорить Микола Іванович. – Є легенда, що Катерина ІІ їхала на Київ через село Вишеньки, що на тому боці Десни. Там є палац Розумовського, і цариця зупинилася в ньому на ніч. Оглядала у підзорну трубу місцевість, і їй дуже сподобалося. Дивлячись у нашу сторону, вона сказала: «Райський городок». Відтоді, не знаю, як довго, його так і називали, а згодом перейменували на Райгородок.

Втім, як з’ясували кореспонденти «Чернігівщини», такі легенди про Катерину ІІ вельми популярні в різних куточках нашої області. Якщо всім їм вірити, виходить, немов імператриця кружляла Чернігівщиною і роздавала назви до того безіменним селам.

«Райські хащі» не пустують

– Майже всі порожні сільські хати викуплені дачниками з Києва (понад 250 км), Чернігова (139 км), Шостки (57 км) і багато ще звідки. Що їх приваблює? Чисте повітря, річки, ліси… Якщо якась хата біля річки продається, її одразу ж купують. Навіть з Донецька (за 700 км) приїжджали, але не зараз, а років два тому. Купили хату, а зараз вже і родини перевезли, приписалися тут і стали постійними нашими жителями.

Який зиск з дачників для сільради?

– Вигода одна: село не пустує, бо деякі дачники лишаються на цілий рік, а не тільки на літо приїздять. Проводять ремонти будинків, парканів, бур’ян косять тощо. Видно: село і вулиця живі. А якби з 10 хат була одна жила, то уявляєте, яка б розруха була? Вони беруть участь у «самооподаткуванні».

В крісло голови – зі спортзалу

– Як Ви вперше стали сільським головою?

– Тоді була партійна система: ходили секретарі парторганізацій, підбирали кадри. Попередній голова йшов на пенсію, його запитували: кого рекомендуєш? Я тоді у школі працював, і він мене порекомендував. Потім мене тричі викликали у райком на співбесіду. Тоді виборів сільського голови як таких не було. Натомість вибори депутатів, після чого секретар пропонував їм кандидатуру із їхнього числа на посаду сільського голови. І вони за неї голосували.

– Вам було 30, працювали фізруком у сільський школі. Чому ж саме Вас рекомендував колишній голова?

– Можливо, як молодого. Не знаю… Після обрання мені довелося багато чому вчитися, бо ще вчора був вчителем, а ось вже треба приймати людей, приймати рішення, вирішувати різні питання.

– Сільським головою Ви працювали у різні часи. З фінансової точки зору (скажімо, величини зарплати), особисто Вам коли було вигідніше працювати?

– Порівнюючи різні часи, скажу: і тоді, й зараз щось було краще, а щось гірше. Непогано було б зараз, якби стабільність якась була, долар не стрибав. Ось був роки 2-3 тому долар по 8 гривень, і можна було автомобіль, трактор чи мопед якийсь взяти у кредит і знати, що погасиш. У радянські ж часи авто купити не можна було, хоча й було за що. Слід було у чергу ставати. Так і з меблями проблеми були. А зараз у магазинах є все, ще й додому привезуть, налагодять, і порадять. Для цього і з хати можна не виходити: зателефонуй чи замов через Інтернет. Жити зараз цікавіше. Якби тільки, повторю, стабільність. Бо не знаєш не тільки що через рік буде, але й через місяць чи тиждень. Стосовно зарплати, то в СРСР мені, як сільському голові, платили 200 рублів, а зараз я отримую 2,5 тисячі гривень.

Сто тисяч

– Вас коли-небудь звинувачували у корупції?

– Безпосередньо мене ні, але кілька років тому виявилося, що наш бухгалтер трішки зайвого нарахувала. Вона була пенсіонеркою, неправильно оформленою, а нарахувала собі відпускні, оздоровчі, які їй не були встановлені. Її судили і дали рік умовно.

– За рахунок чого живе Ваша родина?

– Ми з дружиною працюємо: я сільським головою, вона – директором будинку культури. До того ж ми вже пенсіонери. Плюс особисте господарство: дві корови, город. Жити можна. А ось молоді дуже важко. Якщо є ще батьки, які допомагають грішми чи продуктами, то ще як-небудь, а інакше…

– Маєте власне авто?

– Так, «Лада Гранта», рік тому придбав. Раніше був ВАЗ-2114, я її продав (зараз у гарному стані до 100 тисяч грн. – Авт.), додав грошей і купив «Гранту» за 100 тисяч гривень (зараз така коштує близько 175 тисяч грн. – Авт.).

– Це суттєва витрата для бюджету Вашої родини?

– Дуже суттєва. Економія була стовідсоткова: молоко та картоплю продавали, зарплату відкладали… Можна сказати, зайвого не пили й не їли.

«Самооподаткування»

– У нас є хороший орендар – Андрущенко Олександр Миколайович з Кролевця. Він орендував усю нашу землю, регулярно платить і в основному від нього сільська рада отримує усі свої доходи. Також підприємець дає гроші на соціальні потреби: освітлення села, ремонт дороги тощо. Ще один вид доходів – збір «самооподаткування» з населення, сума якого визначається на сході громади. Минулого року по 30 гривень збирали. Це кошти на благоустрій села, оплату за освітлення, вирубування чагарнику, побілку, фарбування тощо. Ці роботи виконує актив села, а також працівники сільради, клубу, соц- та медпрацівники – усіх запрошуємо, щоб 2-3 дні попрацювали на благо села.

– Як із автобусним сполученням?

– Тричі на тиждень ходять автобуси «Короп – Шостка» і «Короп – Суми». Щоб до Чернігова дістатися, слід їхати або у Короп, або у Вільне – там дуже багато автобусів проходить. Влітку було маршрутне таксі «Лукнове – Київ», щоправда, тільки на замовлення: якщо люди є, вони телефонують і автобус приїздить. Якщо немає, то маршрутка у Лукнове не їде, а їде з Коропа.

– Дороги у Вас, м’яко кажучи, так собі…

– Так, не дуже добра, але ям немає. Минулого року наш орендар виділив майже 17 тисяч гривень на ремонт дороги у бік села Лукнове. Він там добрива возив, машини важкі і місцями покриття провалилося.

Назад, у колгоспи?

– Де працюють місцеві селяни?

– Молодь на заробітках: хто у Київ, хто, донедавна, і в Москву. Чоловік п’ять – у сільгосппідприємстві пана Андрущенка (механізатори, тваринники). У нього голів триста ВРХ, а планує 1600.

– Скільки платять селянам за здане молоко?

– Від 2,3 до 3 гривень. Приймають підприємства з Шостки та Мени, а більшу частину – Коропський сирзавод. Щоб підвищити ціну, слід об’єднувати громади до 3-4 тисяч чоловік і утворювати сільгоспкооператив. Тоді корів будуть доїти апаратами, будуть молокопроводи, охолодження тощо, за рахунок чого підвищиться якість молока, а, значить, і закупівельна ціна. Скажімо, наш підприємець здає по 5-6 гривень. Про кооперативи говорять вже років 5, ще при минулій владі говорили, але далі слів справа не йде.

– Які головні проблеми сільської ради? Скажімо, такі, вирішити які Ви ніяк не можете.

– Такого у нас немає. Дороги б підремонтувати можна, кладовище огородити, а так все ніби добре. Магазини у нас працюють. Щоправда, покупців здорово мало, а тому виручка мала. На жаль, село йде на вимирання. Раніше населення було вдвічі більше. Були колгоспи – були й люди. Господарства розпалися, прийшли підприємці, зробили все автоматично: замість 20 чоловік їм потрібні всього 4 чи 5, які роблять ту ж роботу. Приїздять, наприклад, вони з Кролевця, за ніч, можна сказати, 100 га виорюють, разом сіють і повертаються додому. Зранку ми бачимо тільки засіяне поле, а техніки – майже ніколи.

Довідка 1

Райгородецький сільський голова Кириченко Микола Іванович народився 22 липня 1954 року у селі Атюша Коропського району.

1972-74 рр. – строкова служба в Оренбурзі та Угорщині (ракетні війська).

1975-80 рр. – навчання на факультеті фізичного виховання ЧДПІ імені Шевченка.

1976-85 рр. – вчитель фізкультури у школі села Райгородок.

1985, 1998—2001 – директор школи в с. Вільне Коропського району.

2006-08 – вчитель фізкультури у школі с. Лукнове.

Одружений, має двох дітей: Сергій працює вчителем біології та географії у школі в Коропі, а Юрій – механіком на Коропському сирзаводі.

На території сільської ради, в селах Райгородок (250) і Жернівка (120), загалом проживають 370 осіб.

Довідка 2

«Економіка має бути економною!»

До речі, у новій будівлі сільради нарешті реалізоване, за 30 років по тому, знамените гасло Михайла Горбачова. Будівля сільради взимку опалюється… наполовину. Відповідно усі співробітники, та й голова, переміщаються на зиму в опалювану (але теж економно – не надто тепло) частину будівлі.

Семен СОКИРА, фото: Іван КОВТУН, «Чернігівщина» 


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2020 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/