Среда, 23 октября 2019   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно

Як радянська влада захищала недбайливих комуністів-керівників


КПУХмільниця на Чернігівщині: «гідний наступник» Марусик. Хроніки війни більшовиків з українським народом на Чернігівщині: рік 1933-й. 

Радянська влада не скупилася на «епітети» для недбайливих працівників, які відразу перетворювалися на затятих п’яниць та невиправних хуліганів і кримінальників. Однак всі ті, що були при владі на початку 1930-х, насправді, пройшли чимало випробувань і на ділі довели готовність виконувати будь-які завдання партії та уряду, не особливо замислюючись над філософськими категоріями «добра» і «зла», і не зупиняючись ні перед чим. Всі інші безжально відсіювались.

7 серпня 1932 року на засіданні бюро чернігівського райпарткому обговорювали позицію секретаря партосередку села Макишин (нині Городнянського району Чернігівської області) Дейнеки, який категорично відмовився провести спущений зверху драконівський план хлібозаготівель на зборах партосередку, колгоспу та сільради, внаслідок чого став для партійного керівництва «на чолі організації опору від бюро партосередку прийняттю плану хлібозаготівель». Ну ви ж розумієте: держава хотіла людям лише добра, а тут знайшовся якийсь розумник, став у позу. Рішення миттєве: «зняти з роботи й виключити Дейнека з лав партії». Іншим партійцям – голові сільради Молочку, голові колгоспу Заровному – вліпили сувору догану з попередженням».

Минуло ще 10 днів, 17 серпня бюро райпарткому зібралося на чергове засідання. Згадали і норовливий Макишин. Доповідач констатував, що люди висновків не зробили і нічого позитивного у плані хлібозаготівель не знайшли. А раз так – «розпустити бюро макишинського партосередку». Ключовий тут наступний пункт рішення: «добрати витримані кандидатури на роботу секретаря партосередку, голови сільради і голови колгоспу». Ось так розпустили цілий сільський партосередок – тільки за те, що люди прямо сказали: ці плани хлібозаготівель виконати нереально…

А ось Іван Ледовий виявився якраз отим «витриманим кандидатом». І чергового «міцного горішка» 21 березня 1933 року призначили головою сільради в Хмільницю – на зміну сумнозвісній мадам Марусик, героїні нашого попереднього матеріалу (публікація тут). Новий голова роздивився, освоївся і – пішло-поїхало.

У вересні 1933 року, перебуваючи у нетверезому стані, Ледовий заявився на виставу, де йому, як голові сільради, не виявили належної «шанобливості» (мабуть, «вклонялися» не надто низько). Справа закінчилася сваркою з колгоспниками-активістами, одному з яких – комсомольцю Созонту Савелійовичу Макаренку – Ледовий рукояткою револьвера вибив два зуби. Хай знають, хто в селі справжній господар!

У тому ж таки вересні Ледовий, знову нетверезим, прийшов на пожежу. І коли угледів, як колгоспник Аркадій Макаренко у поспіху перекинув бочку з водою з пожежного обозу, то побив його. Члена правління колгоспу, між іншим. Нічого, спритнішим буде.

А 17 грудня голову сільради потягнуло на подвиги, тож поїхав у сусідні Рогощі для затримки «кримінального злочинця» Павла Ігнатенка, що переховувався. Зрозуміло, для хоробрості хильнув чарку-другу. Але якось «неправильно» Ігнатенко переховувався, бо коли Ледовий зайшов у хату, то зустрів там і самого Павла, і ще одного «злочинця-конекрада», якогось Семена Приступу, що недавно повернувся з ув’язнення. Грізні порушники закону побачили п’яного до нестями представника влади. І … перейшли в хату до чергового «кримінального злочинця» Якова Куліби. Там Ледовий остаточно забув, яка лиха доля занесла його в Рогощі, і став вимагати літру горілки від Приступи. Так реальність начебто набувала якоїсь логіки. Однак підлий «злочинець» «розпорядженню не підкорився». Від такої неповаги ошалілий голова сільради геть розходився, згадав про револьвер, став погрожувати і вистрілив у стелю. Подвиги нового «Геракла» завершилися тим, що «дебошира» обеззброїли і лише після протверезіння повернули зброю. Дивні якісь «кримінальні злочинці»…

І хай там систематичне пияцтво, хай там дискредитація і повна відсутність авторитету. Головне – не зміг мобілізувати навколо себе громадськість і актив села, що негативно вплинуло на результати «господарських кампаній» по селу, тобто для проведення державних хлібозаготівель тощо. Відтак начальство дало відмашку про притягнення до кримінальної відповідальності.

Ну щоб потім в інше село перекинути. Адже «витриманий кандидат», а такі на дорозі не валяються.

P.S. Невеличка ремарка для тих, хто не мав «щастя» жити у Радянському Союзі: на виборні посади (голови сільської ради, голови колгоспу – і так до самої гори у московському Кремлі) комуністичний режим людей «призначав». А якщо хтось був проти або мав власну точку зору, на таких завжди чекало швидке і жорстоке покарання (треба ж було чекістам відпрацьовувати свій «хліб»). Ось така «соціалістична демократія»!

Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті


Обсуждение: 1 коментар
  1. Сергій Осипенко:

    «Ну щоб потім в інше село перекинути. Адже «витриманий кандидат», а такі на дорозі не валяються.»

    Типова історія чиновника пострадянської України.

    З тих що по лісах на людей полює.

    Або ж постреволюційногідністного «активіста», що отримав посаду за кількаденне перебування на Майдані.

    До того ж ні перший, ні другий до КПРС ніякого відношення могли й не мати.

    Один кримінальний злодій, а інший — ледащо із забутого богом села.

    Ремарка: ну і зараз, звісно, і першого і другого на виборні посади вибирають відкрито та демократично, а не призначають згори.)

    Ремарка 2: Цікаво було б дізнатися до яких посад дослужився Ледовий і як провів свою старість.

    Ремарка 3: Уявляю, що будуть розповідати жителі села про людину, яка прийде до них керувати для загальної користі: упорядкує самозахвачені ділянки, збере за них податки. Змусить місцеву «еліту» прибирати сміття біля власного паркану. Закриє точки збути алкоголю. А через декілька десятків років діти «потерпілих» знову захоплять владу у селі. Ох вони і багато «цікавого» розкажуть про попереднього господаря. Не стверджую, що саме така ситуація з Льодовим. Стверджую лише, що якби пану автору (або слідчому, що писав протокол) дали завдання описати Льодового як ангела з крилами, то зовсім інше «заговорили» б й свідки.

    Але ж завдання автора публікації та його організації — валити все на «папередників». А для цього усі кремлівські викрутаси підходять: з надривом розповідаєш про дрібну бидлоту у Малих Селюках і відразу узагальнюєш про недолугість держави Україна. Теж саме і тут — лише б людей від нагальних проблем відволікти.

    Ответить

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2019 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/