«Я не знаю, чи був би я таким Тичиною, якби не дружба з Аркадієм Казкою», — говорив український Павло Григорович Тичина.
Поет, перекладач, педагог Аркадій Казка народився 125 років тому 23 вересня 1890 року в містечку Седнів на Чернігівщині. Походив з багатодітної родини. З гордістю носив своє козацьке прізвище. Противився переформатуванню його у «Сказкіна». Діловоди чернігівського реального училища, де він навчався, намагались привести українські прізвища учнів у відповідність до російського звучання.
У Чернігові Казка разом з Тичиною співали в церковному хорі. 12-річними хлопцями вони писали для юнацького журналу і отримували по дві грудки цукру від інших хористів за статті. А вже працюючи учителем, тішився з того, що отримав у користування старенький рояль. Це спонукало Казку створити хор при Межигірському дитячому будинку, який давав безкоштовні концерти. Заснувати хор із дорослих селян не вдалося. Ті боялись записуватися, бо мовляв, «за цим списком потім запишуть до комуни».
Юний Аркадій Казка
Після проголошеної більшовиками політики коренізації, Аркадій Казка планував здійснити українізацію шкіл у Одесі. Брав участь у спробі створити з громадськх активістів комісію для просування справи українізації. Але місцеві більшовики заборонили. Відтак Казка викладав українську мову та літературу в одеській 77 трудовій школі.
Перекладав українською мовою поезії Маяковського, Буніна, Мюллера.
У вересні 1929 року заарештований за «причетність до контрреволюційної організації – Спілки визволення України», якої насправді не існувало. Так радянська влада позбувалася дореволюційної української інтелігенції, до якої входив Аркадій Казка.
Через півтора місяця після арешту, 23 жовтня наглядачі слідчого ізолятору знайшли Казку на камерних нарах горілиць, на шиї – широкий пруг від задушення. Судмедексперт констатував смерть від самоповішення на рушнику. На думку друзів Аркадія Казки, це не було самогубство.
Наталя Слобожаніна, Український інститут національної пам’яті
