Суббота, 31 октября 2020   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно

Як князі через міжусобні протиріччя спустошували українську землю


Під час постійних міжусобиць на протязі XII ст., Сновська тисяча неодноразово переходила з Чернігівського до Новгород-Сіверського князівства, не зважаючи на примирення онуків Ярослава Мудрого в 1097 р. на Любецькому з’їзді, де було прийнято рішення про передачу князівських земель в спадщину їх дітям: Чернігів дістався Давиду, Новгород-Сіверський отримав  Олег, а їх молодший брат Ярослав отримав Рязань і Муром. Про це далі — у документальній розповіді.

СНОВСЬКА ТИСЯЧА

      Розподіл давньоруських князівств на тисячі, сотні та десятки, очолювані тисяцькими, соцькими та десяцькими, можна порівняти з полковим устроєм Гетьманщини. Точніше навпаки – це на Гетьманщині повторився державний устрій та героїчні традиції Київської Русі.

      В Чернігівському князівстві існувало багато міст: в 1024 р. згадується Листвен; 1068 р. – Сновськ (тепер тут смт Седнів); 1096 р. – Стародуб (м. Стародуб); 1147 р. – Всеволож (с. Всеволож Борзнянського р-на) і Моровськ   (с. Моровськ Козелецького р-на);  1151 р. – Блестовит (с. Блистов Менського р-на); 1152 р. – Гуричев (р-н Бобровиця м. Чернігова); 1159 р. – Оргощ (с. Рогощ Чернігівського р-на); 1153 р. – Хоробор;  1155 р. – Лутава (с. Лутава Козелецького р-на).

      Любеч (на поч. ХХ ст. був у складі Городнянського повіту) на шляху „із варяг у греки” – важливий порт з захищеною валом та дубовим палісадом фортецею на неприступній з трьох сторін Замковій горі.  

      

Публікація оприлюднена за книгою «Городнянський літопис». Автор О.І,Седень
 Поблизу Листвена, фортеця якого оберігала підступи вже до самого Чернігова, у 1024 р. відбулась битва між синами Св. Володимира. Мстислав із Тьмутаракані привів дружину касогів та хазарів, а Ярослав із Новгорода по Дніпру  – варягів, ватажком  яких був Якун:

     „И приде Акунъ с варягы, и бѣ Акунъ сь лѣпъ, и луда  у него златомъ истькана. И приде ко Ярославу, и Ярославъ сь Акуномь поиде на Мьстислава. Мьстислав же, слышавь, изииде противу има кь Листьвну. Мьстислав же с вечера исполчи дружину, и постави сѣверъ вь чело противу варягомъ, а самъ ста с дружиною своею по крилома. И бывъши нощи, бысть тма, и громове, и молънья и дождь.

И рече Мьстиславъ дружинѣ своей: Поидемь на нѣ. И поиде Мьстиславъ и Ярославъ противу, и съступишася въ чело варязѣ сь сѣверомъ, и трудишася варязи, сѣкуще сѣверъ, и по семъ наступи Мьстиславъ с дружиною своею и нача сѣчи варягы. И бысть сѣча силна, яко посвѣтяше мъльнъя и блисташася оружья, и бѣ гроза велика и сѣча силна и страшна.

Видѣв же Ярославъ, яко побѣжаемь есть, и побѣже сь Якуномъ, княземь варяжькимь, и Акунъ ту отбѣже луды златое. А Ярослав же приде к Новугороду, а Якунъ иде за море. Мьстислав же, о светъ заутравидѣ лежачи исѣчены от своихъ сѣвѣръ и варягы Ярославлѣ, и рече: Кто сему не рад? Се лежить сѣверянинъ, а се варягъ, а своя дружина цѣла.

_________

лѣпъ – гарний

луда – плащ

Описання Лиственської битви в Радзивилівському літописі 

Описання Лиственської битви в Радзивилівському літописі

Городище поблизу Великого Листвену

      Після битви брати домовились встановити кордон між Київським та Чернігівським князівствами по ДніпруИ посла Мьстиславъ по Ярославѣ, глаголя: Сѣди ты на столѣ своемь Кыевѣ, понеже ты еси старѣй братъ, а мнѣ буди ся сторона, а у 1054 р. Чернігів став стольним градом Святослава, сина Ярослава Мудрого.

Щоб встановити, де знаходився літописний Листвен, Чернігівським історичним музеєм в 1980 р. була організована археологічна експедиція.

      Залишки укріплень поблизу В. Листвену, вцілілі вздовж річки, довжина яких у ХІХ ст. була 2 версти, великолиственці називають  „городище”. За переказами жителів села, тут знаходились кургани, насипані над давньоруськими воїнами, загиблими в бою з військом Батия. В курганному могильнику, розкопаному у 1891 р. Н. Е. Браденбургом, був похований давньоруський воїн з конем. Можливо, це була зрубна гробниця.

       Ще одне земляне укріплення поблизу  В. Листвена у вигляді квадрату (довжина та ширина 40 сажень), огороджене земляним насипом висотою 8 аршинів, яке називали „городок”,  знаходилось поблизу річки Дирчинки. Такі городища будували козаки.

       У Х–ХІІІ ст. поблизу „городища” існували досить великі селища. Городище поблизу В. Листену, захищене ровом, для заповнення якого, напевне, використовувалась вода з річок  Руда і Крюкова, будувалось поспішно – після земляних робіт всередині залишився внутрішній рів. З північної сторони городище не захищене валом. Крюкова тут достатньо широка. Глибина рову з напольної сторони і в наш час близко 2  метрів, а ширина доходить до 20  метрів. Схили берегів Руди і Крюкови, при зливанні яких на мису розташоване городище, були ескарповані. 

Схема-план городища поблизу Великогу Листвену

Городище поблизу В. Листвену з напольної сторони

      Поблизу Малого Листвену (М. Листвен теж знаходився у складі Городнянського повіту), залишились 2 городища, розташовані на протилежних берегах р. Білоус, в давньоруські часи ескарпованих. Городище–ІІ у ХІІ ст. під час битви знищила пожежа, але в  цьому ж столітті тут насипали новий вал, для якого побудували дерев’яний каркас висотою 2   метри та шириною 9  метрів. Висота валу городища з напольної сторони близько 7 метрів, а глибина рову, через яких, напевне, був покладений підйомний міст, близько 3  метрів.

      Можливо, це  городище було зруйновано у 1147 р., коли Чернігівське князівство було спустошено по „Боловосу оли и до Любеча” київським князем Ізяславом Мстиславовичем. Молодший брат Ізяслава – Ростислав Смоленський: „Любеч пожегл и много воевал и зла Ольговичам сотворил”. Чернігівський князь Святослав Ольгович засвідчив у 1159 р., що  в його вотчині залишились „семь городов пустых”, в яких живуть тільки „псари да половцы”.

     Порівняння часу виготовлення знахідок з М. Листвену та В. Листвену дозволило зробити висновок, що літописний Листвен знаходився в районі Малого Листвену. Давньоруське поселення існувало тут вже у Х столітті. Городище поблизу  В. Листвену було городищем-сховищем без постійного населення, побудоване не раніше кінця ХІ століття.

      Давньоруські поселення, відкриті археологамив Городянському районі, входили до складу прикордонної Сновської тисячи. В часи найбільшої могутності Чернігівського князівства, до його складу входили: Бахмач, Белавежа, Всеволож, Любеч, Моровійськ, Новгород-Сіверський, Оргощ, Стародуб, Сновськ, Уненж, та інші міста. Для об’єднання в волость було необхідно до 5 міст.

 Городище поблизу М. Листвену з напольної сторони

       Під час постійних міжусобиць на протязі XII ст., Сновська тисяча неодноразово переходила з Чернігівського до Новгород-Сіверського князівства, не зважаючи на примирення онуків Ярослава Мудрого в 1097 р. на Любецькому з’їзді, де було прийнято рішення про передачу князівських земель в спадщину їх дітям: Чернігів дістався Давиду, Новгород-Сіверський отримав  Олег, а їх молодший брат Ярослав отримав Рязань і Муром:

     „Почто губимъ Рускую землю, сами на ся котору  имуще? А половци землю нашю несуть роздно и ради суть, оже межи нами рать донынѣ. Отселѣ имѣмься въ едино сердце и съблюдѣмь Рускую землю. Кождо держить очьчину свою: Святополку – Киевъ Изяславль, Володимеръ  Всеволожю, Давыдъ и Олегъ, Ярославъ  Святославлю, имьже раздаялъ Всеволодъ городы: Давыдови Володимерь, Ростиславичема  Перемышль Володареви, Теребовлъ  Василькови. И на томъ цѣловаша хрестъ: Да аще отселѣ кто на кого вьстанеть, то на того будемъ вси и честьный крестъ. И рекоша вси: Да будеть на нь хрестъ честный и вся земьля Руская. И цѣловавшеся и поидоша усвояси”.

        Але після смерті великого князя київського Всеволода Ольговича у 1146 р. між Новгород-Сіверським та Чернігівським князівствами знову почалась війна. Чернігівський та новгород-сіверський князі замирились у 1153 р. в Хороборі:

      „Святославъ Ольговичъ скупясь съ Изяславомъ Давыдовичемъ в Хоробор, и утвердишася якоже за один мужъ бытии и целовавше между собой крестъ, и разъехастася кождо въ свояси”. Але і після цього гідного вчинку в часи постійних усобиць, війна не припинилась до смерті останнього Давидовича (1166 або1167 рік).

Поселення поблизу Старосілля

       Можливо, літописне місто Хоробор, назване так завдяки хоробрості прикордонних жителів, знаходилось в районі с. Хоробичі. Тут в розмові селяни вживали слово „Хороборський”, як прикметник від назви села. Історик О. Лазаревський вважав, що на місті літописного Хоробора знаходиться Короп, а  П. Голубовський, що це  Мена.

      У 1158 р. через Хоробор під час невдалого походу на Галич наступного після смерті Юрія Долгорукого київського князя Ізяслава Давидовича втікала княгиня:

      „Княгиня же супруга Изяслава Давидовича бѣжа к зяти Глебови Переяславлю и оттуде ѣха на Городокъ та на Глъбль, та на Хороборъ, та на Ропескъ. Ярославъ же Всеволодичъ, оутешивъ и почтивъ ю Ропеске, допровади ю до Гомѣя ко Изяславу”.

       У 1234 р. Хоробор згадується, коли в  Чернігівському князівстві Данило Галицький та Володимир Рюрикович, київський князь: „поидоша плѣнити землю, поимаша грады многы на Деснѣ, туже взяша и Хороборъ и Сосницю и Сновскъ и ины грады многии и придоша опять Чернигову”.

       В літописах не згадані декілька тисяч  поселень та фортець, які були центрами феодальних вотчин, тому їх теж можна вважати невеликими містами. Можливо, саме від такого давньоруського міста залишилось городище в Городні. „Гради многи им-же несть числа” знищили монголо-татари. Кількість сільських поселень в Чернігівському князівстві зменшилась майже в 25 разів!

       Давньоруські поселення в районі знайдені поблизу сіл: Автуничі, Андріївка, Берилівка (частина знахідок – ХІ–ХІІІ ст.), Ваганичі – на березі болота „Хоробицький пост” (частина знахідок – Х–ХІІ ст.), Великий Листвен, Гасичівка (частина знахідок  ХІІ–ХІІІ ст.), Горошківка.

Поселення поблизу Сеньківки

     Довідково: Дібрівне (частина знахідок – Х–ХІІ ст.), Здрягівка (частина знахідок – Х ст.), Ільмівка, Конотоп, Кузничі (частина знахідок – Х–ХІ ст.), Куликівка (частина знахідок – ХІ–ХІІІ ст.), Лашуки, Лемешівка (частина знахідок – ХІІ–ХІІІ ст.), Макишин (частина знахідок – Х–ХІІІ ст.), Мощенка (частина знахідок –  ХІ–ХІІ ст.), Павло-Іванівське, Півнівщина, Пекурівка, Радянське (частина знахідок  – Х–ХІІ ст.), Смичин, Старосілля (частина знахідок – ХI–ХII ст.), Сеньківка, Тупичів (частина знахідок – ХІ–ХІІІ ст.), Хоробичі, Хотівля; поблизу Дроздовиці і Диханівки та інших сіл.

      Багато курганних могильників часів Київської Русі було знищено.

      В Хотівлі, яка, за розповідями старожилів, постраждала не тільки від ляхів, а й від татар, ще у ХІХ ст. можна було бачити 2 кургана. Сторожові кургани були настільки древніми, що поросли липами і дубами. В двох верстах від села жителі Хотівлі знаходили кістки людей, уламки цегли і глиняної черепиці, а козак Жук знайшов тут казан з срібними грошима. Колись в Хотівлі були і інші кургани та вал, але вони були розпахані.

      Курган поблизу Хоробич, відомий у 1906 р. на XIV з’їзді археологів, як курган, знаходився поблизу Андріївки. Участь в організації та роботі  XIV археологічного з’їзду  приймав Яків Миколайович Жданович (18.03.1886–04.1953), офіцер, дворянин з с. Хрінівки (Городянський повіт), який присвятив своє життя історії.

       Вал поблизу Івашківки, мабуть, був одним з давньоруських сторожових постів або заслонів. На сході прикордонної Сновської тисячі прохід через болота захищало Звеничевське городище, розташоване між північною та південною частиною Замглаю. Тут проходила древня дорога з Києва в Гомель через Чернігів. Самі ж Замглайські болота доходять майже до Дніпра. Тому з півночі військові походи на Чернігів, розташований на кордоні лісів і лісостепу, частіше проходили вздовж Десни.

       В літописах згадується дорога, що в давньоруський час проходила з Чернігова в Стародуб. За переказами, вогонь на сторожових вишках в Городні, запалений за допомогою кременю та старого одягу у випадках небезпеки, було видно в Седневі, але, мабуть, було це за вже часів козаччини.

О.І.Седень. З історії Городнянського літопису


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2020 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/