Вівторок, 17 Липень 2018   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Як князі через міжусобні протиріччя спустошували українську землю

Як князі через міжусобні протиріччя спустошували українську землю


Під час постійних міжусобиць на протязі XII ст., Сновська тисяча неодноразово переходила з Чернігівського до Новгород-Сіверського князівства, не зважаючи на примирення онуків Ярослава Мудрого в 1097 р. на Любецькому з’їзді, де було прийнято рішення про передачу князівських земель в спадщину їх дітям: Чернігів дістався Давиду, Новгород-Сіверський отримав  Олег, а їх молодший брат Ярослав отримав Рязань і Муром. Про це далі — у документальній розповіді.

СНОВСЬКА ТИСЯЧА

      Розподіл давньоруських князівств на тисячі, сотні та десятки, очолювані тисяцькими, соцькими та десяцькими, можна порівняти з полковим устроєм Гетьманщини. Точніше навпаки – це на Гетьманщині повторився державний устрій та героїчні традиції Київської Русі.

      В Чернігівському князівстві існувало багато міст: в 1024 р. згадується Листвен; 1068 р. – Сновськ (тепер тут смт Седнів); 1096 р. – Стародуб (м. Стародуб); 1147 р. – Всеволож (с. Всеволож Борзнянського р-на) і Моровськ   (с. Моровськ Козелецького р-на);  1151 р. – Блестовит (с. Блистов Менського р-на); 1152 р. – Гуричев (р-н Бобровиця м. Чернігова); 1159 р. – Оргощ (с. Рогощ Чернігівського р-на); 1153 р. – Хоробор;  1155 р. – Лутава (с. Лутава Козелецького р-на).

      Любеч (на поч. ХХ ст. був у складі Городнянського повіту) на шляху „із варяг у греки” – важливий порт з захищеною валом та дубовим палісадом фортецею на неприступній з трьох сторін Замковій горі.  

      

Публікація оприлюднена за книгою «Городнянський літопис». Автор О.І,Седень
 Поблизу Листвена, фортеця якого оберігала підступи вже до самого Чернігова, у 1024 р. відбулась битва між синами Св. Володимира. Мстислав із Тьмутаракані привів дружину касогів та хазарів, а Ярослав із Новгорода по Дніпру  – варягів, ватажком  яких був Якун:

     „И приде Акунъ с варягы, и бѣ Акунъ сь лѣпъ, и луда  у него златомъ истькана. И приде ко Ярославу, и Ярославъ сь Акуномь поиде на Мьстислава. Мьстислав же, слышавь, изииде противу има кь Листьвну. Мьстислав же с вечера исполчи дружину, и постави сѣверъ вь чело противу варягомъ, а самъ ста с дружиною своею по крилома. И бывъши нощи, бысть тма, и громове, и молънья и дождь.

И рече Мьстиславъ дружинѣ своей: Поидемь на нѣ. И поиде Мьстиславъ и Ярославъ противу, и съступишася въ чело варязѣ сь сѣверомъ, и трудишася варязи, сѣкуще сѣверъ, и по семъ наступи Мьстиславъ с дружиною своею и нача сѣчи варягы. И бысть сѣча силна, яко посвѣтяше мъльнъя и блисташася оружья, и бѣ гроза велика и сѣча силна и страшна.

Видѣв же Ярославъ, яко побѣжаемь есть, и побѣже сь Якуномъ, княземь варяжькимь, и Акунъ ту отбѣже луды златое. А Ярослав же приде к Новугороду, а Якунъ иде за море. Мьстислав же, о светъ заутравидѣ лежачи исѣчены от своихъ сѣвѣръ и варягы Ярославлѣ, и рече: Кто сему не рад? Се лежить сѣверянинъ, а се варягъ, а своя дружина цѣла.

_________

лѣпъ – гарний

луда – плащ

Описання Лиственської битви в Радзивилівському літописі 

Описання Лиственської битви в Радзивилівському літописі

Городище поблизу Великого Листвену

      Після битви брати домовились встановити кордон між Київським та Чернігівським князівствами по ДніпруИ посла Мьстиславъ по Ярославѣ, глаголя: Сѣди ты на столѣ своемь Кыевѣ, понеже ты еси старѣй братъ, а мнѣ буди ся сторона, а у 1054 р. Чернігів став стольним градом Святослава, сина Ярослава Мудрого.

Щоб встановити, де знаходився літописний Листвен, Чернігівським історичним музеєм в 1980 р. була організована археологічна експедиція.

      Залишки укріплень поблизу В. Листвену, вцілілі вздовж річки, довжина яких у ХІХ ст. була 2 версти, великолиственці називають  „городище”. За переказами жителів села, тут знаходились кургани, насипані над давньоруськими воїнами, загиблими в бою з військом Батия. В курганному могильнику, розкопаному у 1891 р. Н. Е. Браденбургом, був похований давньоруський воїн з конем. Можливо, це була зрубна гробниця.

       Ще одне земляне укріплення поблизу  В. Листвена у вигляді квадрату (довжина та ширина 40 сажень), огороджене земляним насипом висотою 8 аршинів, яке називали „городок”,  знаходилось поблизу річки Дирчинки. Такі городища будували козаки.

       У Х–ХІІІ ст. поблизу „городища” існували досить великі селища. Городище поблизу В. Листену, захищене ровом, для заповнення якого, напевне, використовувалась вода з річок  Руда і Крюкова, будувалось поспішно – після земляних робіт всередині залишився внутрішній рів. З північної сторони городище не захищене валом. Крюкова тут достатньо широка. Глибина рову з напольної сторони і в наш час близко 2  метрів, а ширина доходить до 20  метрів. Схили берегів Руди і Крюкови, при зливанні яких на мису розташоване городище, були ескарповані. 

Схема-план городища поблизу Великогу Листвену

Городище поблизу В. Листвену з напольної сторони

      Поблизу Малого Листвену (М. Листвен теж знаходився у складі Городнянського повіту), залишились 2 городища, розташовані на протилежних берегах р. Білоус, в давньоруські часи ескарпованих. Городище–ІІ у ХІІ ст. під час битви знищила пожежа, але в  цьому ж столітті тут насипали новий вал, для якого побудували дерев’яний каркас висотою 2   метри та шириною 9  метрів. Висота валу городища з напольної сторони близько 7 метрів, а глибина рову, через яких, напевне, був покладений підйомний міст, близько 3  метрів.

      Можливо, це  городище було зруйновано у 1147 р., коли Чернігівське князівство було спустошено по „Боловосу оли и до Любеча” київським князем Ізяславом Мстиславовичем. Молодший брат Ізяслава – Ростислав Смоленський: „Любеч пожегл и много воевал и зла Ольговичам сотворил”. Чернігівський князь Святослав Ольгович засвідчив у 1159 р., що  в його вотчині залишились „семь городов пустых”, в яких живуть тільки „псари да половцы”.

     Порівняння часу виготовлення знахідок з М. Листвену та В. Листвену дозволило зробити висновок, що літописний Листвен знаходився в районі Малого Листвену. Давньоруське поселення існувало тут вже у Х столітті. Городище поблизу  В. Листвену було городищем-сховищем без постійного населення, побудоване не раніше кінця ХІ століття.

      Давньоруські поселення, відкриті археологамив Городянському районі, входили до складу прикордонної Сновської тисячи. В часи найбільшої могутності Чернігівського князівства, до його складу входили: Бахмач, Белавежа, Всеволож, Любеч, Моровійськ, Новгород-Сіверський, Оргощ, Стародуб, Сновськ, Уненж, та інші міста. Для об’єднання в волость було необхідно до 5 міст.

 Городище поблизу М. Листвену з напольної сторони

       Під час постійних міжусобиць на протязі XII ст., Сновська тисяча неодноразово переходила з Чернігівського до Новгород-Сіверського князівства, не зважаючи на примирення онуків Ярослава Мудрого в 1097 р. на Любецькому з’їзді, де було прийнято рішення про передачу князівських земель в спадщину їх дітям: Чернігів дістався Давиду, Новгород-Сіверський отримав  Олег, а їх молодший брат Ярослав отримав Рязань і Муром:

     „Почто губимъ Рускую землю, сами на ся котору  имуще? А половци землю нашю несуть роздно и ради суть, оже межи нами рать донынѣ. Отселѣ имѣмься въ едино сердце и съблюдѣмь Рускую землю. Кождо держить очьчину свою: Святополку – Киевъ Изяславль, Володимеръ  Всеволожю, Давыдъ и Олегъ, Ярославъ  Святославлю, имьже раздаялъ Всеволодъ городы: Давыдови Володимерь, Ростиславичема  Перемышль Володареви, Теребовлъ  Василькови. И на томъ цѣловаша хрестъ: Да аще отселѣ кто на кого вьстанеть, то на того будемъ вси и честьный крестъ. И рекоша вси: Да будеть на нь хрестъ честный и вся земьля Руская. И цѣловавшеся и поидоша усвояси”.

        Але після смерті великого князя київського Всеволода Ольговича у 1146 р. між Новгород-Сіверським та Чернігівським князівствами знову почалась війна. Чернігівський та новгород-сіверський князі замирились у 1153 р. в Хороборі:

      „Святославъ Ольговичъ скупясь съ Изяславомъ Давыдовичемъ в Хоробор, и утвердишася якоже за один мужъ бытии и целовавше между собой крестъ, и разъехастася кождо въ свояси”. Але і після цього гідного вчинку в часи постійних усобиць, війна не припинилась до смерті останнього Давидовича (1166 або1167 рік).

Поселення поблизу Старосілля

       Можливо, літописне місто Хоробор, назване так завдяки хоробрості прикордонних жителів, знаходилось в районі с. Хоробичі. Тут в розмові селяни вживали слово „Хороборський”, як прикметник від назви села. Історик О. Лазаревський вважав, що на місті літописного Хоробора знаходиться Короп, а  П. Голубовський, що це  Мена.

      У 1158 р. через Хоробор під час невдалого походу на Галич наступного після смерті Юрія Долгорукого київського князя Ізяслава Давидовича втікала княгиня:

      „Княгиня же супруга Изяслава Давидовича бѣжа к зяти Глебови Переяславлю и оттуде ѣха на Городокъ та на Глъбль, та на Хороборъ, та на Ропескъ. Ярославъ же Всеволодичъ, оутешивъ и почтивъ ю Ропеске, допровади ю до Гомѣя ко Изяславу”.

       У 1234 р. Хоробор згадується, коли в  Чернігівському князівстві Данило Галицький та Володимир Рюрикович, київський князь: „поидоша плѣнити землю, поимаша грады многы на Деснѣ, туже взяша и Хороборъ и Сосницю и Сновскъ и ины грады многии и придоша опять Чернигову”.

       В літописах не згадані декілька тисяч  поселень та фортець, які були центрами феодальних вотчин, тому їх теж можна вважати невеликими містами. Можливо, саме від такого давньоруського міста залишилось городище в Городні. „Гради многи им-же несть числа” знищили монголо-татари. Кількість сільських поселень в Чернігівському князівстві зменшилась майже в 25 разів!

       Давньоруські поселення в районі знайдені поблизу сіл: Автуничі, Андріївка, Берилівка (частина знахідок – ХІ–ХІІІ ст.), Ваганичі – на березі болота „Хоробицький пост” (частина знахідок – Х–ХІІ ст.), Великий Листвен, Гасичівка (частина знахідок  ХІІ–ХІІІ ст.), Горошківка.

Поселення поблизу Сеньківки

     Довідково: Дібрівне (частина знахідок – Х–ХІІ ст.), Здрягівка (частина знахідок – Х ст.), Ільмівка, Конотоп, Кузничі (частина знахідок – Х–ХІ ст.), Куликівка (частина знахідок – ХІ–ХІІІ ст.), Лашуки, Лемешівка (частина знахідок – ХІІ–ХІІІ ст.), Макишин (частина знахідок – Х–ХІІІ ст.), Мощенка (частина знахідок –  ХІ–ХІІ ст.), Павло-Іванівське, Півнівщина, Пекурівка, Радянське (частина знахідок  – Х–ХІІ ст.), Смичин, Старосілля (частина знахідок – ХI–ХII ст.), Сеньківка, Тупичів (частина знахідок – ХІ–ХІІІ ст.), Хоробичі, Хотівля; поблизу Дроздовиці і Диханівки та інших сіл.

      Багато курганних могильників часів Київської Русі було знищено.

      В Хотівлі, яка, за розповідями старожилів, постраждала не тільки від ляхів, а й від татар, ще у ХІХ ст. можна було бачити 2 кургана. Сторожові кургани були настільки древніми, що поросли липами і дубами. В двох верстах від села жителі Хотівлі знаходили кістки людей, уламки цегли і глиняної черепиці, а козак Жук знайшов тут казан з срібними грошима. Колись в Хотівлі були і інші кургани та вал, але вони були розпахані.

      Курган поблизу Хоробич, відомий у 1906 р. на XIV з’їзді археологів, як курган, знаходився поблизу Андріївки. Участь в організації та роботі  XIV археологічного з’їзду  приймав Яків Миколайович Жданович (18.03.1886–04.1953), офіцер, дворянин з с. Хрінівки (Городянський повіт), який присвятив своє життя історії.

       Вал поблизу Івашківки, мабуть, був одним з давньоруських сторожових постів або заслонів. На сході прикордонної Сновської тисячі прохід через болота захищало Звеничевське городище, розташоване між північною та південною частиною Замглаю. Тут проходила древня дорога з Києва в Гомель через Чернігів. Самі ж Замглайські болота доходять майже до Дніпра. Тому з півночі військові походи на Чернігів, розташований на кордоні лісів і лісостепу, частіше проходили вздовж Десни.

       В літописах згадується дорога, що в давньоруський час проходила з Чернігова в Стародуб. За переказами, вогонь на сторожових вишках в Городні, запалений за допомогою кременю та старого одягу у випадках небезпеки, було видно в Седневі, але, мабуть, було це за вже часів козаччини.

О.І.Седень. З історії Городнянського літопису


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

© 2018 БІЛА ХАТА Чернігівська інтернет-газета
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/