Суббота, 23 20 ноября19   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно

Як чехословацькі легіонери з німцями на Бахмаччині воювали


ChehiyaУ березні 1918 року на Бахмаччині проходили значні бої між німецькими військами, запрошеними урядом Української Народної Республіки для захисту від більшовицької Росії, та частинами Чеського легіону.  Для здійснення цієї операції чеські, а також словацькі легіонери у далекому березні 1918 року показали чудеса звитяги в боях під Бахмачем. У цих боях вони довели право на існування не тільки самих себе, а й незалежних від Австро-Угорщини Чехії та Словаччини. Без добре навченої власної армії (основою її став цей армійський корпус) не було б і Чехословаччини.

На підступах до Бахмача частини легіону, відбиваючи натиск німецьких військ (чехословаки з українським урядом уклали угоду про нейтралітет), дали можливість евакуюватись через Бахмач з України до Росії всім його підрозділам, не дозволивши себе розгромити.

Довідка. Чехословацький корпус (легіон) — військове з’єднання, сформоване за ініціативи Союзу чехословацьких громад у Росії восени 1917р. з військовополонених чехів і словаків Австро-угорської армії, до березня 1918 р. дислокувався в тилу Південно-Західного фронту (Україна), складався з 2 дивізій та запасної бригади. Воював на боці Росії проти Австро-Угорщини та Німеччини. На початку 1918 р. за узгодженням з державами Антанти корпус був оголошений автономною частиною французької армії. У цей час унаслідок Брестського миру — мирного договору між Українською Народною Республікою, з одного боку, та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією, з іншого, — на запрошення уряду УНР на Україну почали прибувати німецькі війська. У результаті перед Чехословацьким корпусом стало питання про відхід на територію Росії, подалі від ворогів-німців, для перекидання корпусу в Західну Європу.

Чеська кров на Бахмацькій землі Через Бахмач пройшло майже 50 ешелонів з 60 тисячами чехословацьких вояків. На підступах до міста загинуло 67 солдатів і офіцерів, 41 воїн пропав безвісти, 240 були поранені.

Головнокомандувачем Бахмацького фронту оборони був полковник Чехословацького корпусу Червінка. В його підпорядкуванні перебували капітани Кадлец, Юнгер, Крейчи, Крутіла, поручики Гаєр, Янушко, Мезл, Гомола та ін.

Чехословацький корпус показав під Бахмачем високий бойовий вишкіл. Про це свідчили бої біля сіл Дочі, Часниківки, Плисок та Пісок, де 10 — 13 березня велась особливо кровопролитна оборона Бахмача. Однак заздалегідь, 4 березня, 3-ий батальйон 6-го Ганацького полку 2-ої чехословацької дивізії встановив охорону всіх вокзалів Бахмача, причому перед його вступом загони українських гайдамаків залишили містечко в зв’язку з угодою про нейтралітет. Оборона проводилась на північно-західному (Гомель — Доч — Часниківка) і на південно-західному (Плиски — Піски, Крути — Ічня, Ічня — Варварівка) напрямках. Більшовики під командуванням В. Примакова також ввели війська в Бахмач і боролись за встановлення своєї влади, намагаючись будь-якими засобами затримати корпус, щоб за його допомогою і надалі утримувати цей важливий стратегічний пункт. Як свідчать чеські автори, роль легіонерів, а не більшовиків в обороні Бахмача була вирішальною. Більшовики навіть намагались затримати виїзд ешелонів корпусу, через що чехословаки виїхали іншою колією, ніж передбачалось.Chehiya_2

Чехословацька Національна Рада (ЧСНР) — політичне керівництво Чехії і Словаччини в еміграції — дбала, щоб корпус не втручався у внутрішні справи України. Український історик В. Сергійчук виявив в архівах України документи, які свідчать, що в грудні 1917 року уряд УНР визнав ЧСНР та ухвалив «Положення про Чехословацьке військо на території України».

90 років потому

П’ятнадцять років займається дослідженням історії корпусу Ян Кукс із Брно — юрист за професією, журналіст за покликанням. Його дід Якуб Кінера був легіонером, у 26-річному віці брав участь в обороні залізниці біля Варварівки і Фастовців на Бахмаччині на початку березня 1918 року. Його шлях додому через Бахмач пролягав до російського Владивостока та італійського Трієста. Тільки 1920 року він дістався батьківщини. Трагічні і сповнені героїзму оповіді діда зацікавили онука і спонукали до пошукової і творчої публіцистичної роботи.

2004 року в Чехії було ухвалено закон про необхідність впорядкування військових поховань земляків, у тому числі і за кордоном. У 2005 році завдяки дослідникам-пошуковцям та уряду Чехії в Бузулуці (Росія) був встановлений перший пам’ятник 48 полеглим легіонерам, невдовзі він з’явиться і в Самарі в пам’ять 500 достойників. Ян здійснив поїздку шляхом корпусу від Бузулука до Пензи 2008 року. Цього року 10 — 12 серпня в Україну разом з Яном Куксом приїздили його колеги — Віт Дорін (також юрист), прадід якого воював у 35-річному віці під Доччю, а також історик Радім Клудка. Їх цікавлять місця поховань легіонерів на Бахмаччині та Борзнянщині. Справа благородна: в кінцевому результаті можливе увічнення пам’яті полеглих і в місцях нашого краю.

33 легіонери

Гості з Чехії звернулись за допомогою до Бахмацького ра йонного історичного музею, тому двоє співробітників музею, які торік вже проїхали цими місцями на Бахмаччині, разом з ними здійснили повторний об’їзд, під час якого були уточнені деякі місця поховань.

На Бахмаччині знаходяться могили легіонерів біля с. Курінь-1, у с. Бахмачі-1, Часниківці і на ст. Бахмач-Київський. Під час поїздки нам охоче допомагали місцеві мешканці: Маковський Валентин Володимирович (с. Часниківка), Пузиренко Надія Яківна (м. Бахмач), Ковтун Іван Опанасович (с. Бахмач-1). Краєзнавці з Чехії самостійно з’їздили в Доч, Варварівку, Піски.

Виявилось, що дбайливо до глядається могила чехословаків у селах Бахмачі і Дочі. В Дочі її впорядковує двічі на рік Іванчук Людмила Василівна. Про бої під Доччю чехам розповів Щербин Волозалишились у пам’яті Володимира Сороки, нині голови Бахмацької районної ради. Він охоче допоміг гостям з далекого зарубіжжя транспортом для поїздки.

Chehiya_3

Дні подорожі виявились напрочуд гарними — сонячними й теплими. А на 6-му кілометрі колишньої Лібаво-Роменської залізниці, неподалік Часниківки, де також точилися бої, серед високого різнотрав’я красувались жоржини, невідомо яким вітром занесені сюди. І не відають вони, що виросли на рясно политій колись людською кров’ю залізничній місцині. В такт легенькому вітру квіти погойдували невеликими голівками, немов утверджуючи своєю красою невмирущість і незборимість життя, за яке так непохитно стояли вояки легендарного Чехословацького корпусу.

Думається мені: допоки житиме в серцях українців, чехів та словаків пам’ять про цих полеглих воїнів, ми будемо вчитись, як можна вірно любити Вітчизну, як це робили ціною власного життя чехословацькі легіонери.

Тетяна СТРИКУН, директор Бахмацького районного історичного музею


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2019 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/