Пятница, 14 августа 2020   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно

Я хочу вам розповісти. Історії про Радянську Армію з «людським обличчям». Розповідь друга


armiya2ТСЗ

Ця історія сталася під час тактико-спеціального заняття (ТСЗ) на полігоні. Ніч. Курсантська рота будує чотири укриття військової конструкції. Мороз за 30 градусів, але всі метушаться. Два екскаватори Е-305 безуспішно намагаються вгризтися в мерзлий ґрунт.

Викладачем кафедри тактико-спеціальної підготовки майором Пашковим і командиром роти старшим лейтенантом Шпунтенком приймається рішення «струснути» невеликою кількістю вибухової речовини землю в тих місцях, де будуть побудовані укриття. Сказано — зроблено. Робота закипіла. А оскільки це було в Радянській Армії, то традиційно, кому закортить «по-маленькому», бігли до вихлопу працюючих машин, де спочатку гріли руки, потім знімали армійські рукавиці, потім розстібали... ну і так далі, потім знову гріли руки і все робили у зворотному порядку.

І ось один із нас, курсант Ванька Мов (або він там довго після зігрівання рук прилаштовувався до місцевих умов, або ще щось), через деякий час став себе почувати якось некомфортно. З кожною хвилиною йому ставало все гірше! Побіг у медпункт, це такий невеликий намет із медшафою, медикаментами і двома медбратами. Там подивилися: бааааа!!! Все його «хазяйство» побіліло, опухло і стало більше, ніж зазвичай! Ваньків орган негайно обробили спиртом, так-сяк обмотали бинтом та й повезли на санітарному УАЗику до найближчої лікарні.

Лікаря в приймальному відділенні на місці не виявилося. Зустріла переляканих бійців літня тітка-фельдшер. Піднявши окуляри і строго оглянувши прибулих, вона безпомилково визначила хворого.

— Ну і що сталося, молодий чоловіче?

— Так, розумієте... вчення... е... холодно в полі..., — зам'явся «молодий чоловік».

Моторошно соромлячись, Ванька розпахує шинель і показує на розстебнуту ширінку, з якої випирає забинтована на гордіїв вузол його чоловіча гідність.

— Ой! Та що ж це ти робив?! — сплеснула руками здивована фельдшерка.

— Пробивав вертикальний шурф для закладки заряду...

Закінчити свою промову курсанту не дав дикий регіт тітки і чергового лікаря, який щойно підійшов.

Анатолій ПОКРИШЕНЬ, колишній військовий, полковник, м. Чернігів


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2020 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/