Одного разу на 9 травня
На 9 Травня весь особовий склад Московського військового училища цивільної оборони був розміщений батьками-командирами у величезному актовому залі для проведення урочистого заходу з нагоди всенародного свята — Дня Перемоги. За традицією, все повинно було початися зі внесення бойового Прапора училища, Гімну Радянського Союзу, святкової доповіді, потім зачитування наказу МО СРСР з цієї нагоди та начальника училища з обов'язковим оголошенням наприкінці подяк, врученням святкових подарунків та грошових премій.
Художня самодіяльність навчальних батальйонів завершувала офіційну частину торжества. Потім святковий обід у курсантській їдальні за участю командування, і... вільний час, коли можна буде в ротній сушарці від душі виспатися.
І ось за президією на сцені вже застигли прапороносці з Прапором. Начальник політвідділу училища, полковник голосно, як і було «положено» в ті часи, штовхає з трибуни промову «з папірця», а весь зал бореться зі сном.
Раптом наш доповідач піднімає голову, ймовірно, показуючи тим самим аудиторії своє вміння говорити ще і своїми словами. Коротше, сказонув він наступне: «Дорогі товариші курсанти, солдати, офіцери, професорсько-викладацький склад кафедр та запрошені гості! Дозвольте привітати вас із двадцять п'ятою річницею перемоги радянського народу над Великою фашистською Німеччиною». (Хотів сказати — «Великого радянського народу над фашистською Німеччиною»).
Весь зал разом із президією та гостями спочатку на деякий момент замовк, а вже за кілька секунд ліг від реготу, начальник же політвідділу залишився стояти за трибуною з відкритим ротом.
Анатолій ПОКРИШЕНЬ, військовий полковник, м.Чернігів
