Пятница, 26 февраля 2021   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Вийшов перший том майбутнього тритомника Сергія Дзюби

Вийшов перший том майбутнього тритомника Сергія Дзюби


«Гріх любити неталановито!» перший том майбутнього тритомника Сергія Дзюби .

Сота за ліком книжка відомого українського письменника – напрочуд ошатна: красива тверда обкладинка з репродукцією «Янголів» Рогіра ван дер Вейдена, понад 200 кольорових ілюстрацій. Та й обсяг вражає – більше 550 сторінок. Але головне – це, звісно, проникливі, неповторні, глибокі, чарівні вірші народного поета України. Цю свою книжку, як і всі попередні, автор присвятив коханій дружині – Тетяні Дзюбі.

1tom1

Тритомник виходить за українською програмою видання найкращих книг, яку здійснює науковець Володимир Хоменко.

У першому томі представлені вже знані та нові вірші Сергія Дзюби, в другому будуть його переклади з різних мов, а в третьому – пародії. Ось такий цікавий проект Міжнародної літературно-мистецької Академії України та популярного чернігівського видавництва «Десна Поліграф». Крім віршів, перший том, зокрема, містить велике, ґрунтовне інтерв’ю Дмитра Слапчука з автором цієї збірки, обкладинки закордонних книг Сергія і Тетяни Дзюби та відгуки про їхню творчість відомих зарубіжних письменників.

Пропоную вашій увазі дещицю відгуків про автора.

Ярослав Савчин,

письменник, перекладач, художник, журналіст,

Івано-Франківська обл.  

Переглянути перший том книги

* * *

Сергій Дзюба – це лірик протиріч, які, звичайно ж, не заперечують одне одного. В одній (дуже знаковій) частині своєї поетичної творчості він – суттєво інтимний, в іншій – переконливо суспільний, ще в іншій шукає сенс художньої творчості. Настрої теж переплітаються: жартівливість змінюється ностальгією, шум зустрічається з тишею (що інколи «нагадує молитву»), а сум – це брат радості. І  усюдисущими є кохання та… віра. Віра в те, що кохання має глибше значення, а також, що Бог – не лише всемогутній, але й всерозуміючий, що це – істота з великою неупередженістю, інколи незрозуміла, проте завжди гідна бути взірцем.

У поетичних зізнаннях С. Дзюби ці два феномени – земне кохання (до жінки) і Бог чи-то Божий син – навіть перегукуються: «Я не розумію молитви / і хрещусь, мов блаженний, / бо дивлюсь на Ісуса / і бачу Твоє обличчя». Ісуса та свою кохану він ставить нарівні: «Покохавши Тебе, / я прийшов до Нього, / але кого з вас я маю тепер / любити більше?!». Моментами здається, що ікона з вітража зливається з його коханою жінкою.

Мілан Грабал, 

поет, перекладач, громадський діяч,

Чехія, м. Варнсдорф

* * *

Українець Сергій Дзюба майстерно володіє пером, словом та наділений яскравою і неповторною творчою індивідуальністю. Великий Віктор Гюго наголошував: «Коли одна людина ваш цілий всесвіт – це кохання». Головні теми творчості добродія Сергія – кохання до дружини та любов – до людей, Батьківщини, світу та всесвіту. Втім, є у його творчості й поезії, де описана глибока та болісна любов до міста – рідного Чернігова: «Спи, моє місто, надійний мій ворог і друг, – / нас іще довго одними сльозами вмиватимуть дні / з помаранчевим ликом Отця. / І до нестерпних судом ми хотітимем жити» («Чернігову»). Інтимній ліриці поета притаманні складні й водночас тонкі емоції, надзвичайно високі та сердечні почуття!

Хоча у книзі – немало віршів ширшої тематики, пронизаних іронією та висміюванням суспільства, поезій, присвячених глобальній проблемі людства – боротьбі за владу та гроші, котрі безжалісно нищать усі духовні цінності: «Знову піщинка кулею в оці!» («Наше життя – боротьба з срібняками»). У «Баладі про квітку» йдеться про життєву драму героя: «Я прагнув пітьми, / пустки, / пустелі. / І був знайомим звіром / із відчаю та втоми».

У Сергія Дзюби є безліч зовсім коротких, але надзвичайно талановито написаних віршів-перлин, в яких автор звертається до філософських питань: «Живіть довго, / пишіть мало / і не звинувачуйте Небо / у гріхах»; «Люди, / будь ласка, тихіше, – / не чути моря»; «Заплакана красуня: / вії / намистинками сліз / прихилили / веселку»; «Дивно мені: / намалював сонце, / а воно гріє». Апогей думок філософської тематики простежується у вірші «Сон»: «І був я поетом, / І жив тисячу років... / А потім – усе минулося: / Тільки відбитки Твоїх ніг / На піску».

Мічо Цв’єтіч, 

поет, головний редактор газети «Књижевне новине», академік,

Сербія, м. Белград

* * *

Вірші українського поета Сергія Дзюби носять у собі потужний заряд із думок і пристрастей, фантазії та реальності. Його поезія то особисто інтимна, то гостросоціальна, то грайливо іронічна, то глибоко ностальгійна. Його вірші – сповідальні й душевні, але водночас у них вплетена жорстока конфліктність часу, що ставить кожну людину перед вибором позиції, гасла і поведінки в цьому різноликому світі, де кожна окрема людина шукає рідні душі, любов і родинне гніздо, гідну роботу й друзів.

Вірші про кохання в цій книзі цілком пов’язані з родинним щастям і емоційно-духовним зв’язком із коханою жінкою. Спрага ніжності й творчого єднання – прагнення до гармонії в почуттях і взаємності в бажаннях. Адже для сучасної людини тривале й повноцінне кохання – найвища нагорода в житті та можливість спільними силами гідно витримувати агресію та злі сили урбанізованого суспільства.

У інтимній ліриці Сергія Дзюби присутні оригінальне та характерне тлумачення теми, ясна відвертість, романтичні поривання і неспокій через пропущені та нерозділені радощі, культ коханої, чиє опоетизування – не пережиток, а давня традиція, що своєю рушійною силою врятувала кохання від усіх збочень і порнографії сьогоднішньої інформаційної маніакальності. Автор утверджує класичну модель кохання та щастя, рятівну для людини в морі спокус.

    Соціально-моральна поезія Сергія Дзюби також рясніє проблемами і асоціаціями з глобальними та повсякденними питаннями людського буття. Ця стурбованість і біль за теперішнє та майбутнє продовжує кращі зразки в українській і світовій поезії, де людські доброчинності й прагнення пов’язані з любов’ю до Батьківщини, природи, творчої сили розуму і відчуттів людини.

Димитр Христов, 

поет, перекладач, автор пісень, громадський діяч, 

Болгарія, м. Софія 

* * *

Сергій Дзюба – видатний поет-філософ та поет-лірик! Мене вражають і його проникливі вірші рідною українською мовою, і вдалі переклади (я їх із задоволенням опублікував у журналі «Новая Немига литературная», який редагую вже понад двадцять років), і вірші, котрі так прекрасно зазвучали білоруською – в перекладі одного з найкращих сучасних білоруських поетів, прижиттєвого класика, лауреата Національної літературної премії Білорусі Михася Пазнякова:

Як восень — вочы, і на скронях снег,

Ды цягне ў лета — быць навідавоку.

Кахаць Вас — грэх. А не кахаць — не грэх?

І грэх кахаць без Божага Вас клёку!

 

Святая восень, грэшны чалавек

Зноў крывадушна старасць прымярае…

Але чаму галактыка ўсё ж мае

І тайны зор, і несканчоны век?

 

Блискуче! Цікаво порівняти з оригіналом:

 

На віях — осінь, в косах — перший сніг,

А очі прагнуть молодого літа…

Хотіти — гріх, і не любити — гріх,

І гріх любити неталановито!

 

Пречиста осінь, твій опальний друг

Цю старість приміряє лицемірно…

Одна метагалактика покірна:

Космічний біль і безкінечний круг.

Якщо міркувати про сутність поезії щирого українця Сергія Дзюби, про її головну складову, це – безумовно, любов. Поет любить Жінку – земну, в чомусь грішну, стомлену від роботи і повсякденних турбот. Таку, яка поруч майже з кожним із нас. Потрібно тільки заглянути їй у вічі, щоб побачити океан любові. Кохання, без якого немає Поезії. І Сергій Дзюба своїми проникливими віршами допомагає нам зробити це!

Анатолій Аврутін, 

поет, лауреат Національної літературної премії Білорусі,

головний редактор журналу «Новая Немига литературная», 

Білорусь, м. Мінськ

* * * 

Висока поетична майстерність, бездоганне володіння пером та словом із перших рядків відчуваються у віршах видатного українця Сергія Дзюби. Його вірші позначені творчою індивідуальністю, неповторністю. Поет дивує витонченою алегоричністю чутливого образотворення і класично торкається тонких душевних фібрів читача глибокими та зворушливими рядками. Його інтимній ліриці притаманні складні та вишукані емоції, проникливо і щиро висловлені сердечні почуття:

    Тані

Душа – мов скрипка: пилом припада

І враз страждає на високих нотах.

Ти ще струна – не думай про літа,

Ти закохайся в мене у суботу.

 

Душа – як рима: все шука слова,

Мандрує від поеми до поеми.

Ти знаєш: благодать – де нас нема.

Немає нас в Парижі і Сан-Ремо…

 

Ти відпочинь – мов квітку, не зірву.

У мене тільки чуб – від Одіссея. 

Так хочеться душі, як божеству,

Щоб хтось молився хоч колись на неї. 

Презентуючи вам румунською мовою творчість Сергія Дзюби, маю впевненість, що у його поетичних рядках ви знайдете неповторну мелодику, оригінальний авторський колорит, з якого, мов спраглий із чистого джерела, нап’єтеся цілющого нектару одухотвореної української поезії,  милуючись вишуканими, ліричними образами, відчуттями та асоціаціями.

Пауль Полідор,

поет, перекладач, автор популярних пісень, 

президент Міжнародної літературно-мистецької Академії Румунії,

м. Бухарест

* * *  

Сергія Дзюбу недаремно називають «українським Петраркою», який усі свої книжки присвячує коханій дружині. Зокрема, мені подобаються його прекрасні вірші «На сріблястій долоні вічності…», «Душа – мов скрипка…», «Поцілунки», «Сон», «Чекання», «На віях – осінь…», «Ми познайомились на обшарпаній кухні…», «Скінчився день…», «Дещо про любов справжнього непрофесіонала», «коли в домі немає чого читати…», «Це – просто дощ, а Ти – така красива!», «Маленький віршик про чудодійні долоні Снігуроньки Тетянки»… Блискуче, колоритно, неповторно, дотепно створений і цей вірш:

Балада про відьму та екстаз

Був час, коли усе вже по цимбалах,

І муха позіхала на столі...

Аж раптом в гості пані завітала – 

Влетіла у кватирку на мітлі.

 

Обрала холодильник для посадки,

Дарма що той, мов танк, задеренчав,

І чемно запитала: «Все в порядку?

Ти що – ніколи відьми не стрічав?!»

 

Я щось заплямкав вражено губами,

Морським вузлом зв’язало язика:

У мене вдома – зовсім гола дама,

Та ще й мітлу тримає у руках!

 

Вона ж пройшлась граційною ходою:

«Та що з тобою? Чом, герою, зблід?!

У мене, друже, – кепсько із водою,

Я хочу лиш помитися, як слід...»

 

... Давно яєчня на плиті схолола,

Сусід уже сусідку від любив,

А пані в ванні – дві години – гола!

Все ж добре, що дружина у батьків...

 

Наразі вийшла – Боже, ледь не плаче,

Мітлу свою від збудження скубе:

«Я мала все – холодну і гарячу,

Я знов відчула жінкою себе!

 

Та про такого справжнього мужчину

Всім подругам до ранку розповім...»

І я подумав: «Слава Україні!

Ну хоч одній, на диво, догодив».  

Безперечно, варто говорити про українця Сергія Дзюбу, як напрочуд цікавого, шляхетного, всесвітньо відомого письменника, з чим ми його щиро вітаємо!

Нгуєн Суан Хоа,

літературознавець, кандидат філологічних наук, 

доцент Ханойського університету, член Спілки письменників,

В’єтнам, м. Ханой

* * * 

Взагалі, справжня, талановита література об’єднує народи, адже для неї не існує ані кордонів, ані рас, ані інших перепон, не має значення соціальний статус людей. Ось із такою благородною місією знову поєднати киргизів та українців і представляють власні сучасні вірші двоє обдарованих українських поетів Тетяна та Сергій Дзюби, твори яких я переклав киргизькою мовою.

Основна тенденція нашого часу – я думаю, синтез, злиття філософії та літератури, коли одна переходить в іншу, створюючи безперервний діалог у світовому літературно-мистецькому процесі. І творчість українських поетів Тетяни та Сергія Дзюби – яскраве й переконливе підтвердження цього. Ми  маємо справу з новою літературою ХХI століття у різноманітних її проявах, якій притаманне інтегральне світовідчуття: синтез науки, релігії і мистецтва. Також привертає увагу і дивовижна форма цих віршів, яка виходить за межі звичних канонів – вільна, почуттєво «розкріпачена».

Перед нами – двоє чарівних, вишуканих та несхожих світів, об’єднаних в одне ціле. Як інь і янь, космічні полярні сили, що постійно переходять одна в одну. Чоловіче та жіноче. Розум і почуттєвість, філософія та література, наука і культура, мистецтво та глибока мудрість життя. Справді, прекрасний і дивовижний дует. Гармонія, яка стверджує нову поетичну сутність і Всесвіт людини в ній.

Айдарбек Сарманбетов, 

генеральний директор Міжнародної Академії Поезії Киргизстану, 

головний редактор журналу «Түрк дүйнөсүнүн адабияты», прозаїк,

Киргизстан, м. Бішкек

* * *  

У творчості Сергія Дзюби універсальний заряд віршів збігається наразі з болісними, трагічними проблемами української нації.

    В одній країні заборонили сніг,

    Та він все одно мережив

    Вікна, віти і вії.

    Тільки ми говорили,

    Що снігу немає.

    А він приходив і малював нас,

    Яких не було, – 

    Цей дивний, юродивий сніг.

 

    Ідея цієї чудової поезії стає зрозумілою іспаномовному читачеві, якщо взяти до уваги, що Україна до здобуття незалежності завжди була державою, де робилися спроби заборонити будь-які прояви української культури. Проте, як це трапляється зі снігом у прекрасному вірші Сергія, мистецтво, поезія, спосіб буття українця, – все це живе, незважаючи на заборони, страждання, переслідування та насильство.

Тож такі вірші Сергія Дзюби – одне з найяскравіших свідчень того, що універсальний голос поезії ніколи й нікому не вдасться заглушити!

Ольга Бежанова,доктор філологічних наук, професор іспанської літератури,

завідувач кафедри Університету Південного Іллінойсу, США

* * * 

Ваши стихи, дорогой Сергей, мне дюже понравились. Они – очень органичны, как будто сотканы из самого состава бытия, нежного, я бы сказал, состава.

А у Вашей супруги Татьяны поэзии – более суровые, хотя тоже очень интересные, необычные, пронзительные! Это – живительное средство на мои раны!!!

Рад, что на этой огромной планете мы встретились, и что Вы оказались таким неравнодушным человеком. Да хранит Вас Господь!

Ауезхан Кодар,

поет, прозаїк, перекладач, академік, 

головний редактор журналу «Тамир», 

очільник асоціації «Золотий вік»,

Казахстан, м. Алмати

* * * 

Спосіб філософствування у Сергія Дзюби – досить незвичний. Цілком закономірне питання: який же архетип, викликаний настільки нестандартною авторською думкою?!

Я пережив себе: відмучився, відпив…

Так тихо поховав – ніхто і не помітив –

Без віршів, копачів, душі лишивши пів…

Та Бог із ним, таким… І Бог зі мною… Квіти –

 

Оздоби для жінок, наркотики кохань – 

Мені, який отам, можливо, ще потрібні,

Мов попіл – голові, як позолота бань,

Алергікам – весна і горобцям – шпаківні.

 

Нехай собі ростуть! Я ж більше не прийду –

У кожного із нас тепер свої принади:

Хай мріє він про біль у Божому саду,

Я інколи йому позаздрю, наче мати. 

Емоційно – дуже сильно сказано!.. У поезії має бути ця переконлива, всеперемагаюча сила. Авжеж, народитися, пережити самого себе, витратити цілком, не залишити собі нічого, майже згоріти; і найголовніше тут читається між рядками, коли вже немає навіть болю, який викликає заздрість…

І, всупереч життю та долі, все ж залишитися, – жити далі. Хіба тут – не мужність шляху й покликання людини?! Хіба мужність – лише померти?

Дзюба – поет надзвичайно пристрасний, який увесь час захоплюється, та водночас він поєднує в собі дар постійної спостережливості й естетичного споглядання, філософію чуттєвості та розуму, світла і мудрості. Поет шанує традиції, однак його вірші – напрочуд новаторські. Сповнені віри, надії та любові, вони – вічні!

Людмила Воробйова,

літературознавець, літературний критик,

Білорусь, м. Мінськ

* * *  

Отже, ми – в будинку театру, перед нами – двоє акторів: чоловік і дружина. П’єса написана віршем у формі діалогу подружжя. Та на раз щось переплутається в сценарії – житейські умовності не керуватимуть уже поведінкою героїв, а рампа не розділятиме сцени та аудиторії. Ми, глядачі, –  свідки життя, після якого залишаться наповнені любов’ю листи, мов квитки на спектакль, сімейні світлини, як невикористані афіші. Не зустрінемо Офелії та Гамлета – авжеж, доведеться нам почути приховану музику віршів у звичайному імені…

Сергій і Тетяна Дзюби, подружжя поетів, надіслали свої тексти на вибір для перекладів. У дещиці томів перекладачі помітили деякі характерні риси: спільні теми, різні думки, одні ідеї, інші точки зору. Саме це стало основою для композиції цієї збірки. Уявіть собі, будь ласка, жінку і чоловіка, які сидять одне напроти одного, зустрічаються поглядами й подумки зосереджуються на одному питанні. Якби вдалося почути їхні міркування, можливо, ми збагнули б нарешті таємницю вічного нерозуміння статей?

Дія перша – станція Чернігів. Вона бачить буденність, що втікає далеко в ніч – своє спасіння. Тіні, довгі, мов колії, нагадують про долю жінки, для якої потяг став вирішенням усіх проблем; анна кареніна – її ім’я написане з малої літери, – як символ, а не спогад… Він чує тихий голос – якась жінка шепоче про свою тугу – це станція, яка була, є і буде завжди в одному місці. Станція чекає пасажирів, пасажири не чекають станції.

Дія друга – ковчег Ноя. Заспаний чоловік добігає до берега, але ковчег уже відчалив. Він запізнився, однак, покинутий і забутий, не впадає в розпач, адже врятувався від обраного люду та його долі! А жінка встигла на ковчег, але він виявився пасткою. Це – тролейбус, що везе її на роботу, подібну до вічних черг. А говорили ж про спасіння…

Дія третя – читання Біблії. Вона зосереджено стежить за словами вчених, записує їхні вказівки й звертає увагу на залежності. Бо там, де немає віри, – немає страху; а там, де немає світла, – не видно ночі. Тим часом його увага звернена на ринок, де продають усе – дослівно все! Тільки душу не ділять на частини, проте скидку на спасіння від месії отримати не проблема…

Ми, перекладачі, були в захоплені від чарівних віршів, які так відверто і дивовижно показують інтимність у стосунках між жінкою та чоловіком. У цій збірці Сергій не раз, як ліричне «я», вживає форму «ми», деколи звертається прямо до своєї дружини: «давай Тетянко літати на танці»…

Звісно, любовна лірика – це не нове явище в історії літератури, але нам ніколи не вдавалося почути голос Беатріче. У цьому випадку Беатріче не тільки відповідає – вона творить свою поезію. Завдяки цьому, ми можемо почути слова про одне кохання з двох джерел.

Роксана Кжемінська,

літературознавець, перекладач, 

Польща, м. Краків

* * *

У сонячної, життєствердної поезії Сергія Дзюби – своя магічна аура... А блискучий гумор та дотепну іронію автора можна порівняти з незабутніми комедіями видатного давньогрецького драматурга Аристофана.

Оскільки людина стала занадто самостійною та сильною для богів, її розділено на дві половини, які впродовж земного життя увесь час прагнуть знайти одна одну. Ось як про це проникливо пише сучасний український поет:

Ти давно не поїхала в місто своїх буковин

І для мене народжуєш зорі, веселки та квіти, – 

Відчуваю Тебе, ніби магму підземних глибин,

Як полеглий вояк, на холодному полі зігрітий.

 

Це – неначе спіймати навпомацки скарб-горизонт:

Хай зав’язані очі – довірливо бігти за небом!

Може, істина в жінці? Ми просто не знаємо код:

Доросли до вина, а потрібно було – і до Тебе.

 

Забери мене в мандри на справжнім своїм кораблі – 

Ми весну іще знайдемо, ніби жадану дитину…

Ти давно у дорозі – на іншому боці землі,

І болить від любові фантомна моя половина!

 

Поет відчуває себе частиною всесвіту. Йому не вистачає гармонії в недосконалому світі людей. Однак його рятує цілюще диво любові. І навіть наближення старості втрачає загрозу, якщо ти – по-справжньому молодий душею і талановито кохаєш! Фізична смерть для поета – вже не страшна:

Колись я напишу

останнього вірша

і не доживу

до старості:

впаду собі на дорогу

осіннім листям

і мені буде легко.

 

Не хвилюйся.

Я все одно прийду

на побачення з Тобою,

зваблений

тоненькою свічкою

у храмі… 

Такі глибокі, проникливі, неповторні та неймовірні вірші символізують для мене високий поетичний талант автора з України.

Фолькер Маасен,

поет, прозаїк, член ПЕН-клубу Німеччини

* * * 

Дорогі Сергію і Таню, ви – одні з найсвітліших та найшляхетніших людей у моєму житті!

Віра Вовк,

письменниця, Шевченківський лауреат,

Бразилія, м. Ріо-де-Жанейро

***

Пане Сергію, Ви – дійсно неймовірна Людина, настільки багатогранна, працелюбна, шляхетна, що я відчуваю щире захоплення Вашою особистістю!

Дякую Богу, що у нас є такі люди, українці зі щирою душею, котрі так шанують рідну історію, культуру та національні традиції, з такою любов’ю пишуть про нашу Батьківщину і співвітчизників, героїчну минувшину народу та збагачують сьогодення – чудово популяризують українську літературу, мову і мистецтво в усьому світі. І саме завдяки таким людям живе незалежна Україна!

Дякую Вам та Вашій дружині, а також – Вашим друзям, що Ви, неначе легендарні чудодійні колони, звитяжно, самовіддано тримаєте інтелектуальне небо справжньої України. Вибачте, якщо трохи пафосно, однак це – саме те, що я наразі відчуваю. Тож невичерпного натхнення Вам у творчості!

Зінаїда Блахун,

поетеса, 

м. Чернівці


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2021 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/