неділя, 17 Грудень 2017   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Вивищував Чернігів давні мури, нагострюючи лезо для клинка

Вивищував Чернігів давні мури, нагострюючи лезо для клинка


Минувшина. З нотаток Кліо

ПРЕДСЛАВА-ЧОРНА

Конвалії до сосен усміхались,

І буйним листям кликали дуби.

Серед галявин трави зігрівались,

Перекликались сиві явори.

Блукали в хащах лісу чорні тури,

Олені поспішали до ставка.

Вивищував Чернігів давні мури,

Нагострюючи лезо для клинка.

Кремезні вої нишком жартували

І бойові виводили пісні,

А юні сіверянки гаптували,

Вклонялись низько небу і Десні.

Предслава-Чорна вийшла за ворота,

Взяла за віжки білого коня,

На полюванні люба їй турбота –

Ще мить... І буде мчати навмання.

Коса русява, очі – два озерця,

Струнка постава і високий стан,

Не знає тільки, де ключі від серця –

Збирає краплі сонячних заграв.

Каган хозарський сватає князівну,

З гінцями подарунки надсила,

До ніг покласти хоче їй півсвіту,

Але дівоча не лежить душа...

Погрози, військо і тяжка облога,

Повсюди голод, сльози немовлят,

Нещадний крик і нищівні погроми,

Нема туманів – дим лише і чад.

Високий терем і пуста кімната,

Летять останні стріли із вікна.

Змовкають всі, іде сюди розплата,

Ятрить затято синя вишина.

... Ховає князь свою сміливу діву,

Малинівки щебечуть над бузком.

Підводить риску у нотатках Кліо,

Минуле зберігає під замком.

Ніна Заболотна

Ніна Заболотна

НЕРОЗТРАЧЕНИЙ РАЙ

Найсолодша вода – у батьківській криниці,

Найдухмяніше жито – на рідному полі.

Замиловують ночі квітневі зірниці,

Розсівають веселки крізь чисті долоні.

Гомонять про одвічне… Де любов, там омана…

Доля лагодить спритно життєвий трамвай,

Випливає, киваючи, ФАТА МОРГАНА;

Людство вкотре оспівує втрачений рай.

Пропливають видіннями СТРАСТІ ХРИСТОВІ…

Від війни – до війни… Поміж терну – спасіння…

Спокій можна знайти у простенькому слові,

Шкода, пізно на очі спадає прозріння.

Матері тчуть добро і торкаються мрії,

Діти совісті вчаться збирати врожай.

Залишилось усе показати на ділі –

Зберегти у серцях нерозтрачений рай.

СЕРЦЕ ЛІТА

Цнотливо усміхаються ромашки

І хвилями колишуться жита.

У літа серце польової пташки,

Що сонце розливає у свята.

Купальські зорі озеру моргають,

До себе кличуть, зваблюючи сни.

Височину небесну розглядають,

Прохаючи: «Ти тільки пригорни!»…

Солодкі вина в келихах іскряться,

П’яніють згадки, спалюючи кров,

Від сорому ховаються коханці,

Шукаючи притулок і покров.

Вогнем розкутим папороть квітує,

Словами промовляє, мов жива;

Пашить, тривожить, іскрами милує, –

Міфічна… Життєдайна… Руйнівна…

Дороги кличуть в гості подорожніх,

Тікають горизонтами роки;

Звільняються від глечиків порожніх,

Пліткуючи про вічне залюбки.

Ніна Заболотнам. Прилуки

На першому фото — княжна Чорна і хазари. Реконструкція


Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

© 2017 БІЛА ХАТА Чернігівська інтернет-газета
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/